Щоб Європа чула, ми маємо говорити

Як Франція, так і Німеччина неохоче обговорюють проблеми, які створюватиме «Північний потік-2». Для першої ця тема не є пріоритетом її політики, для другої – швидше вирішене питання, аніж складна дилема. Європейських журналістів і експертів, які свідомо ставлять питання про наслідки будівництва газопроводу, посилення впливу Росії на Німеччину і на європейську політику безпеки в цілому, сьогодні не так багато, щоб формувати дискурс в інформаційному просторі ЄС. Саме тому так важливо, щоб українські політики, експерти і журналісти були ініціаторами дикусій у країнах ЄС, не чекаючи, коли їм зададуть відповідні питання. Але наш моніторинг за вересень показав – поки що Україна мовчить. Якщо ця тенденція буде зберігатись, ми ризикуємо втратити навіть ту невелику підтримку, яка існує сьогодні.

Минулого місяця у Франції говорили про те, що угоду про транзит газу з Росії до ЄС не укласти без участі України. Попри проінвестовані французькі гроші, «Північний потік-2» не позиціонують як важливий для Парижа проєкт. Натомість побутує думка, що новий газогін вигідний насамперед Німеччині – політичному та економічному конкуренту в Європі. Затримку в будівництві та перешкоди, на які він наражається, преса констатує без драматизму. З'являється дедалі більше матеріалів про екологічну шкоду газогону.

Щодо «українського питання», то, за інформацією в ЗМІ, Париж готовий «проміняти» поступки від України на Донбасі на 10-річну угоду з постачання російського газу до Європи за повноправної участі Києва. Прикметним є те, що переважна більшість негативних повідомлень щодо «ненадійності» українського транзиту та України як партнера надходять з розкручених франкомовних сторінок російських пропагандистських ресурсів, які не кожен пересічний французький читач вміє розпізнати саме як пропагандистські та маніпулятивні. Однак, не маргінальними сайтами єдиними – репутаційно-шкідливі для України меседжі, а також аргументи про комерційну зацікавленість США у продажах власного скрапленого газу, характерний для російських пропагандистських ресурсів, з’являлися на сторінках впливових видань.

Головною темою вересня для Німеччини є рішення Суду ЄС від 10 вересня 2019 року, яке анулює монопольне право «Газпрому» на використання німецького газопроводу OPAL. Суд дійшов висновку, що «відповідне рішення було ухвалено у порушення принципів енергетичної солідарності».

Завдяки рішенню Суду ЄС щодо газопроводу OPAL з’явилися статті про те, що аналогічний підхід може бути застосованим до принципу бронювання потужностей газопроводу EUGAL як продовження «Північного потоку-2». Це ставить під сумнів економічну доцільність проєкту. Водночас, протягом декількох місяців незмінно присутні повідомлення про стабільність та пунктуальність будівництва газопроводу.

Продовжується дискурс, що «Північний Потік-2» не є геополітичним інструментом, а радше економічним проєктом. Окрім того, побутує ідея, що газопровід стоїть на заваді реалізації економічної політики США, адже стратегічним інтересом Вашингтону є захоплення європейського ринку для збуту власного скрапленого газу.

Тенденцією є намагання мотивувати необхідність запуску «Північного потоку-2» тим, що це швидкий та впевнений шлях до імплементації Energiewende – повної відмови від вугілля та атомної енергетики.

Для англомовного медіа-простору США та ЄС центральною темою вересня аналогічно є рішення Суду ЄС по газопроводу OPAL. Окрім того, продовжувалась дискусія щодо застосування нових санкцій США, а також піднімались питання порушення Росією міжнародного права та фінансування діяльності, що підриває демократію, як і питання безпекової ситуації в Балтійському морі у зв’язку з будівництвом там російської інфраструктури.

Ця публікація є продовженням серії матеріалів про результати моніторингу ключових ЗМІ Німеччини, Франції, США, України та англомовного простору ЄС на предмет згадок про «Північний потік-2» та енергобезпеку України. Моніторинг проводиться командою експертів, спільно з DiXi Group і за підтримки Фонду «Відродження».

Мета публікацій – дати можливість українським експертам і журналістам зрозуміти, якою дискусією про українську енергетику насичений закордонний інформаційний простір і наскільки активно там представлена Україна.

До Вашої уваги – результати такого моніторингу протягом вересня. Що робити і як реагувати – на розсуд українських експертів, політиків та – особливо – журналістів.

***