Видавнича галузь: український формат

Видавнича галузь є невід’ємною частиною усього нашогосоціально-економічного простору. І було б, звичайно, дивом, якщо б за  тяжких умов сьогодення, ця окрема галузьпочувалася дуже комфортно… Особливістю видавничої галузі є те, що кінцевийпродукт, який вона виробляє, не може розглядатися лише як товар, оскількимістить в собі і культурну, і освітянську, й ідеологічну складову. І біда заразнаша саме в тому, що державницькі інституції сприймають книгу виключно яктовар. Незважаючи на відвойовані пільги по ПДВ на виготовлення тарозповсюдження книг українського виробництва, галузь перебуває у стані кризи.Хоча за умови розумного та далекоглядного менеджменту саме ця галузь могла бстати рушійною силою виходу країни на новий етап розвитку.

Щодо впливу радянського минулого, на яке зараз моднозвалювати усі проблеми, то я б скоріше сказала, що негативний вплив на галузьмає не так наявність радянського минулого, як відсутність чіткого баченнямайбутнього галузі. Можна звичайно всі негаразди звалити на якесь-то минуле…Але, вибачте, хто ж нам винен, що за стільки років самостійної державності мине змогли побудувати дієву систему функціонування бібліотек, книгарень, неприділяли уваги популяризації читання серед населення? Але я впевнена, щосьогодні завзято звинувачувати  когось вчомусь - це не вихід. Єдине, що нам дозволить підняти свій видавничий та,власне, і культурний рівень, це вироблення власного національного культурногопродукту. Попри всі помилки та недоліки. Жодна перемога не дається без шаленихзусиль та вірно витраченого часу. Звичайно, назріла структурна реформа всієї культурної сфери. Беззапровадження системної державної підтримки, без достатнього фінансуваннябібліотек, розвитку книгорозповсюдження в Україні вивести видавничу галузь зкризи буде майже неможливо. А якщо до цього ще додати і шалене коливаннявалютного курсу, що не додає поліграфістам особливої впевненості, то виходить,як то кажуть «картина маслом».

Зараз важко зазначити, що видавці у своєму виборі особливіставки роблять на якісь певні жанри. Скоріше тут виграє той, хто вміє відчутисуспільний настрій та інтерес до певних подій та особливостей. Саме таквідбулося з чисельними виданнями про революційні події Майдану, твори, пов’язаніз постатями Савченко, Сенцова та інших політичних в’язнів. Однак поряд з цимивиданнями спостерігається посилення інтересу українців до власної історії  і, відповідно, якісної історичної літератури,перекладної літератури, знову ж таки, якісної. Традиційно непогані позиціїтримає дитяча література.

Оскільки книговидання – це галузь специфічна, то длябагатьох учасників цього ринку вона є не лише бізнесом, а й справою життя.Нерідко у цій справі задіяні навіть цілісінькі видавничі родини.  Однак, якщо зважати на прибутки, які багатьомприносить цей бізнес, то його скоріше можна назвати хобі.

Книговидання – це одна з небагатьох галузей, яка в принципіможе давати 100-відсоткову рентабельність. Однак, зважаючи на відсутністьцивілізованої державної політики у книговиданні, розвал системикнигорозповюдження, додайте сюди знов таки економічні проблеми,  – і отримуємо, що ці «шалені надприбутки»ледве покривають витрати. Звичайно, це не стосується кількох доволі сильнихучасників видавничого клубу, однак вони, як правило, спираються на фінансовупідтримку іноземних партнерів, грантів або просто друзів-меценатів.

Про те, що авторські гонорари в Україні мізерні не говоритьхіба дуже лінивий. І ще добре, якщо гонорари взагалі є. Бо вкоренилася вжепрактика розраховуватися з автором незначною частиною накладу. Та цевідбувається здебільшого не через надмірну жадібність олігархів-видавців, ачерез сукупність усіх перелічених вище проблем. Авторські роялті, як і в усьомусвіті є традиційно вигідними для авторів, в Україні майже не використовуютьсячерез високий рівень інфляції та невпевненість у майбутньому. То ж авторивважають за велику вдачу отримати разовий (паушальний) платіж від видавництва,хай навіть він буде менший у порівнянні з окресленими роялті. Звичайно ж статкизалежать і від рівня авторів. І ми можемо довго стогнати з приводу якісногорівня нашого авторського цеху.  Однак,якщо нічого не зрощувати, то і рости нічого не буде. А справа в тому, що попривсе ростуть і міцніють вітчизняні автори, щ е змушують світове співтовариствозвертати на себе увагу. Звичайно, в першу чергу, держава має бути зацікавлена устимулюванні творчої молоді, а для цього мають бути запроваджені та підтриманірізноманітні конкурси, тренінги та представлення вітчизняних авторів тавидавців на міжнародній арені.  Авторів,які заробляють більш-менш пристойні гонорари в Україні можна перелічити попальцях. Але вони є і це вже вселяє надію.

Сьогодні на тлі загальної кризи у видавничій галузі на аренувсе більше виходять автори та видавці, які є за визначенням скоріше аматорами,ніж професійно підготовленими кадрами. Однак, з точки зору якості контенту, аіноді навіть і поліграфічного відтворення, ці учасники видавничої галузі єбільш професійними, аніж певні кадрові поліграфісти. До того ж професійністьвже перестала вважатися синонімом володіння дипломом профільного ВНЗ. В цьомутворчому середовищі, до якого я з гордістю можу віднести і себе як автора і яквидавця, часто певні знання отримуються разом із практичним досвідом. Благо, сьогоднідля бажаючих розвити чи вдосконалити свій професійний рівень, існує безлічпрофесійних майстер-класів, тренінгів та семінарів. Видавництво зараз – це необов’язково великі кадрові та виробничі потужності. Іноді сучасне видавництво –це лише кілька чоловік. Багато технічних функцій виконують працівники навіддаленому доступі. Лише одиниці зараз мають власні типографії, решта, цілкомвиправдано, розміщують свої замовлення в комфортній для себе друкарні.  Звичайно, якщо людина починає завзято надчимось працювати, однак дуже скоро зупиняється й залишається на початковомурівні, то, очевидно, його успіх буде сумнівним. В ситуації з книгами питанняуспіху доволі прозоре, оскільки виміром успішності для будь-якого автора чивидавця є бажання читача придбати його видавничу продукцію. Малий видавничийрух є досить цікавим як з точки зору філософії діяльності, так і кінцевого продукту,який виводиться на ринок.  Такесередовище чи навряд  перетвориться намасове виробництво, однак ті творчі напрямки, прийоми та підходи, щозастосовуються в цьому креативному просторі, відіграють неабияку роль укультурному житті країни, а іноді й започатковують певні модні тенденції.Оскільки цей видавничий сектор не може похвалитися великими накладами, то кожнакнига народжується та випускається світ, наче улюблене дитя. І це, звичайно,відчуває читач, якого все дедалі складніше чимось здивувати.

Слава Богу, вже потроху стихають шалені галаси щодо близькоїсмерті паперової книги та витиснення її електронними гаджетами. Я вбачаю вцьому схожість із ситуацією у діалозі кино - театр. Саме діалозі, а може ітворчому симбіозі. Впевнена, так само буде і з паперовою й електронною книгами.Кожна знайде свого читача та своє місце на ринку. Тут постає низка питаньдотримання авторського права та платоспроможності споживача. Однак навіть ціпроблеми не є такими, що неможливо вирішити. Потрібне запровадження системноїдержавної політики у галузі книговидання та підвищення правової обізнаності такультури населення.