Відповідальність за інформацію про продавця в інтернет-магазині

У Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону про внесення змін до статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо встановлення відповідальності Інтернет-магазинів за неналежну якість товарів) № 4047 від 11.02.2016.

Ініціатор законопроекту народний депутат 8-го скликання Фельдман Олександр Борисович (раніше Народний депутат України 7-го скликання (Партія регіонів), почесний президент групи компаній АВЕК, автора скандального Закону «Про спеціальний статус м. Харків», який присвоював спеціальний політико-економічний статус місту).

Слід констатувати, що більшість українських Інтернет-магазинів не достатньо інформують потенційного покупця про особу продавця. Яка репутація у цього продавця і чи може він гарантувати якість послуг та товарів – невідомо. Такі дії є недобросовісними та, фактично, вводять покупця в оману.

Для розкриття інформації про продавця «інкогніто» у ст. 7 ЗУ «Про електронну комерцію» на продавця покладається обов’язок забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до всієї інформації щодо продавця (найменування, адреси, ідентифікаційний код, ліцензії та інші відомості, що відповідно до законодавства підлягають оприлюдненню).

Як зазначено у пояснювальній записці до Законопроекту, продавцем може виявитись будь-яка особа, в тому числі й не суб’єкт господарювання. У такому випадку купівля товару не буде регулюватись нормами Закону України «Про захист прав споживачів» з усіма наслідками, що з цього випливають.

Таким чином, Законопроектом пропонується встановити так звану солідарну відповідальність Інтернет-магазину з продавцем товару на випадок, якщо Інтернет-магазин не зможе надати достовірне ім'я, місце проживання та інші засоби зв'язку з продавцем товару.

Так, у Законопроекті пропонується внести відповідальність Інтернет-магазину за ненадання покупцю інформації про особу продавця шляхом доповнення статті 8  ЗУ «Про захист прав споживачів» частиною 15 у наступній редакції:

«15. У випадку придбання товару через Інтернет-магазин, якщо Інтернет-магазин не може надати достовірне ім'я (найменування), місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс інші засоби зв'язку з продавцем товару, споживач має право звернутись з вимогою до Інтернет-магазину.

Після задоволення вимоги Інтернет-магазин матиме право на зворотну вимогу (регрес) до продавця товару».

Наразі передчасно коментувати доцільність такої норми саме з точки зору її практичної реалізації, адже знову кидається в очі абсолютно непрофесійний підхід до законотворчості.

По-перше, складаючи законопроект, пан Фельдман повинен був знати, що відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» суб’єктами правовідносин є продавець, споживач, виробник, виконавець. А відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» інтернет-магазин – це  ЗАСІБ для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину. Засіб не є суб’єктом правовідносин. Це рівнозначно, що пред’являти під час ДТП вимогу до автомобіля, а не його водія або власника.

По-друге, не можна в законах зазначати оціночні категорії (такі як «може» чи «не може»). Хто буде доводити фізичну та юридичну спроможність власника інтернет-магазину (власника доменного імені, на якому розміщений веб-сайт) надати певну інформацію? Тобто варто писати не «не може надати достовірне ім'я…», а «не надасть достовірне ім'я...», а якщо «не надасть», то яким чином це підтверджується.

По-третє, не зовсім зрозуміло  чи доречно узагальнювати всі вимоги, які пред’являються до продавця або виробника до власника інтернет-магазину, адже чи можна на практиці вимагати від власника інтернет-магазину: усунення недоліків товару; розірвання договору, укладеного з продавцем, та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар. Якщо в законопроекті мали на увазі не власника інтернет-магазину, то кого?

У підсумку варто зазначити, що однозначно мета Законопроекту направлена на стимулювання власника інтернет-магазину до надання повної та достовірної інформації щодо особи продавця з метою захисту прав споживачів в мережі Інтернет і це добре. Проте підходити до цього питання потрібно професійно і компетентно, інакше рентабельність такої законотворчої роботи народних обранців може викликати тільки сум.