В Україні має бути змінено розуміння ролі освіти: слід розглядати освітній бюджет як інвестицію в майбутнє, а не просто видатки. Освітня система повинна ґрунтуватися не на страхові низької оцінки чи комплексі відмінника, а на цінностях: довірі, відповідаль
Освітня реформа, якуготували близько чотирьох років, прогнозовано зависла в повітрі. «Нова системаосвіти нашій країні буде коштувати 3 млрд доларів. Очевидно, що зараз нам це непо кишені»,- заявив Прем'єр-міністр Володимир Гройсман на прес-конференції зпитань реформ під час перебування у Лондоні. Мінфін листом на двох аркушахрозписав відповідь МОНу – грошей «немає і не передбачено».
Ми розуміємо, що гроші вбюджеті з'являються не з неба і навіть не від податкової (яка сьогодні так «обклала»малий і середній бізнес, що той скніє на останньому подиху або вже стоїть удовгій черзі на закриття), а від налагодження ефективної діяльності економіки,вироблення додаткової вартості через забезпечення стимулів для створенняпереробних підприємств. Економіка повинна запрацювати, вийти з тіні, з офшорів.Тоді, напевно, не доведеться скорочувати половину педагогів, щоб провестиосвітню реформу. Але фінанси – лише один бік медалі.
Не менш важливо змінити акценти:розглядати освітній бюджет як інвестицію в майбутнє, а не просто видатки. Інвестиція,вигода, втрачена вигода – напевно, варто застосовувати таку інвестиційнумодель, розглядаючи сьогодні реформу освіти.
Є також інший аспект цієїтеми. Загальновизнаним є факт того, що величина відсотків державного ВВП не даєпрямопропорційної якості освітнього продукту. Важливіше те, що «в середині». Гроші як фактор мотивації працюють дуже не довго. Із власного досвіду директораколеджу знаю, що будь-яка грошова винагорода сприймається як належне йабсолютно не впливає на рівень відповідальності щодо виконуваної роботи, їїрезультати чи педагогічну творчість.
Тут потрібно, знову жтаки, змінювати підходи в освітньому менеджменті і шукати інші сенси, які бистали мотиваторами змін для педагогів. Не можна чекати якісної роботи навіть зоплатою у розмірі чотирьох прожиткових мінімумів.
Поділяю позицію багатьохколег щодо нагальної потреби формування демократичної індивідуально-груповоїосвітньої системи, яка базується не на страхові низької оцінки і не формуєкомплекс відмінника. А ґрунтується на ЦІННОСТЯХ: довірі, свободі, відповідальності,вірі в свої сили, позитивному сприйнятті світу і себе в ньому.
Прояви таких новихпідходів уже є в Україні, щоправда, сконцентровані вони більше в столиці,периферія «вариться у своєму соку». Нам є в кого повчитися. Зокрема, пані профільнийміністр працює над одним із проектів фінської підтримки українських реформ.Хотілося б, щоб це стало стимулом до формування лінійної команди агентівосвітніх змін, а не предметом піару за ґрантові кошти Лілії Гриневич. Маюсумніви, що так буде, бо поки що останнього більше.
Колега-історик порадивзвернути увагу на освітню реформу в епоху Мейдзі, коли Японія пережилапо-справжньому драматичні зміни і за якісь 45-50 років (по суті - однепокоління) перетворилася з феодальної острівної держави на краю світу в одну зпроцвітаючих економік. Мейдзі всі реформи проводив у комплексі: конституційну,військову, релігійну, освітню. І при цьому змінювався сам!
Нам слід набратисятерпіння на 20-25 років, використати імпульс реформ згори і дати рух змінам знизу,при цьому взявши відповідальність за результат на себе. Бо нинішня команда реформаторів-піарниківскоро зміниться – у швидкій ротації владних команд ми маємо великий досвід. Аосвітня реформа, що визначає майбутнє країни, має бути втілена в комплексі зусіма іншими – передусім з економічним блоком.
