Час пошуку цінностей, сенсів, грошей

Освітня реформа, яку готували близько чотирьох років, прогнозовано зависла в повітрі. «Нова система освіти нашій країні буде коштувати 3 млрд доларів. Очевидно, що зараз нам це не по кишені»,- заявив Прем'єр-міністр Володимир Гройсман на прес-конференції з питань реформ під час перебування у Лондоні. Мінфін листом на двох аркушах розписав відповідь МОНу – грошей «немає і не передбачено».

Ми розуміємо, що гроші в бюджеті з'являються не з неба і навіть не від податкової (яка сьогодні так «обклала» малий і середній бізнес, що той скніє на останньому подиху або вже стоїть у довгій черзі на закриття), а від налагодження ефективної діяльності економіки, вироблення додаткової вартості через забезпечення стимулів для створення переробних підприємств. Економіка повинна запрацювати, вийти з тіні, з офшорів. Тоді, напевно, не доведеться скорочувати половину педагогів, щоб провести освітню реформу. Але фінанси – лише один бік медалі.

Не менш важливо змінити акценти: розглядати освітній бюджет як інвестицію в майбутнє, а не просто видатки. Інвестиція, вигода, втрачена вигода – напевно, варто застосовувати таку інвестиційну модель, розглядаючи сьогодні реформу освіти.

Є також інший аспект цієї теми. Загальновизнаним є факт того, що величина відсотків державного ВВП не дає прямопропорційної якості освітнього продукту. Важливіше те, що «в середині».
Гроші як фактор мотивації працюють дуже не довго. Із власного досвіду директора коледжу знаю, що будь-яка грошова винагорода сприймається як належне й абсолютно не впливає на рівень відповідальності щодо виконуваної роботи, її результати чи педагогічну творчість.

Тут потрібно, знову ж таки, змінювати підходи в освітньому менеджменті і шукати інші сенси, які би стали мотиваторами змін для педагогів. Не можна чекати якісної роботи навіть з оплатою у розмірі чотирьох прожиткових мінімумів.

Поділяю позицію багатьох колег щодо нагальної потреби формування демократичної індивідуально-групової освітньої системи, яка базується не на страхові низької оцінки і не формує комплекс відмінника. А ґрунтується на ЦІННОСТЯХ: довірі, свободі, відповідальності, вірі в свої сили, позитивному сприйнятті світу і себе в ньому.

Прояви таких нових підходів уже є в Україні, щоправда, сконцентровані вони більше в столиці, периферія «вариться у своєму соку». Нам є в кого повчитися. Зокрема, пані профільний міністр працює над одним із проектів фінської підтримки українських реформ. Хотілося б, щоб це стало стимулом до формування лінійної команди агентів освітніх змін, а не предметом піару за ґрантові кошти Лілії Гриневич. Маю сумніви, що так буде, бо поки що останнього більше.

Колега-історик порадив звернути увагу на освітню реформу в епоху Мейдзі, коли Японія пережила по-справжньому драматичні зміни і за якісь 45-50 років (по суті - одне покоління) перетворилася з феодальної острівної держави на краю світу в одну з процвітаючих економік. Мейдзі всі реформи проводив у комплексі: конституційну, військову, релігійну, освітню. І при цьому змінювався сам!

Нам слід набратися терпіння на 20-25 років, використати імпульс реформ згори і дати рух змінам знизу, при цьому взявши відповідальність за результат на себе. Бо нинішня команда реформаторів-піарників скоро зміниться – у швидкій ротації владних команд ми маємо великий досвід. А освітня реформа, що визначає майбутнє країни, має бути втілена в комплексі з усіма іншими – передусім з економічним блоком.