Впровадження медіації в Україні: батогом чи цукеркою?

Вже більше 10 років в Україні долає свій нелегкий шлях медіація. Однак, на даний час законодавче регулювання зазначеного інституту відсутнє. У 2019 році Верховна Рада України так і не прийняла Закон «Про медіацію».

Та чи достатньо лише прийняття закону для того, аби медіація в Україні розвивалася і активно впроваджувалася в різних сферах життя: в бізнесі, в сімейних, трудових, корпоративних та інших відносинах?

«А що це мені дасть?»… Саме таке питання можна часто почути від тих, хто перебуває в конфліктній ситуації і вбачає єдиний вихід – звернення до суду.

Не дивлячись на те, що кожний окремий медіатор та уся медіаторська спільнота в один голос переконують в тому, що медіація надає можливість: заощадити час, гроші, зберегти репутацію, прийняти таке рішення, яке задовольнить усі сторони конфлікту; зберегти і покращити стосунки з іншою стороною, – переважна більшість людей все ж таки скептично до цього ставиться.

І тут починаємо задумуватись над тим, що може допомогти медіації знайти своє гідне місце в українському суспільстві. Можливо варто звернути увагу на досвід зарубіжних країн? 

Батіг у впровадженні медіації

В деяких країнах медіацію впроваджували як обов’язкову процедуру до розгляду справи в суді. Так, наприклад, в Грузії з 2013 р. в Цивільному процесуальному кодексі закріпили обов’язкову судову медіацію з житлових, сімейних і спадкових спорів. Тобто, особи, звертаючись до суду з зазначених категорій справ, повинні були пройти обов’язкову судову медіацію. Варто зауважити, що в розумінні грузинського законодавства,  судова медіація передбачає собою врегулювання спору не за участю судді, а за участю незалежного посередника (медіатора), якого сторони спору обирають із запропонованого суддею списку.

Іншим прикладом є Італія, де в цивільному процесуальному законодавстві містяться норми щодо досудового врегулювання окремих спорів. При цьому існують штрафні санкції, якщо одна із сторін відмовляється від медіації. Тобто, якщо хтось не бажає мирно врегульовувати конфлікт – плати штраф. 

А де ж цукерка?

Мабуть кожному потрібні стимули для того, щоб зробити певний крок вперед. Ось таким стимулом для впровадження медіації може бути така собі «цукерочка», яка виявляється у певних вигодах для сторін конфлікту.

І тут, в першу чергу, згадується досвід Словакії, в якій Закон «Про медіацію» було прийнято ще у 2004 році. Законом передбачена низка пільг щодо сплати судового збору, якщо сторони звернулися до медіатора аби врегулювати свій конфлікт. Так, якщо сторони врегулювали конфлікт за допомогою медіації до початку судового розгляду, їм повертається 90% судового збору. А якщо сторони врегулювали конфлікт в медіації після початку судового розгляду, їм повертається 50% судового збору.

В Італійському законодавстві також є певні фінансові преференції для тих осіб, які звернулися до медіації. Так, зокрема, у разі мирного врегулювання спору, частину гонорару медіатору відшкодовує держава.

Можливо українському законодавству також потрібні норми, які б стимулювали громадян та представників бізнес-середовища звертатися до медіації? Що більше підійде нашому суспільству – батіг чи цукерка?..