Оформлення прав на землю державними лісгоспами: основні проблеми

За даними Держлісагенства України, загальна площа земель лісового фонду становить 10,4 млн. га. З них, близько 1,3 млн га складають ліси на землях комунальної власності, близько 0,1 млн га – це землі військових частин, 0,8 млн га – землі запасу, 0,6 млн га поділені між установами природно-заповідного фонду та іншими землекористувачами. Левова доля земель лісогосподарського призначення, 7,6 млн га, перебуває у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Усі ми знаємо проблеми зміни цільового призначення лісогосподарських земель. Знаходиться немало бажаючих жити у будиночку, оточеному соснами, або, принаймні, мати квартиру у будинку поряд з лісом. Тому охочих забудовувати лісові землі вистачає.

Хоча Земельний кодекс і вимагає обов’язкового погодження з Кабінетом міністрів питання зміни цільового призначення лісогосподарських земель, насправді таких рішень Кабмін приймає досить небагато. Проте від цього темпи забудови лісових земель не зупиняються. Використовуються різні схеми. Дуже часто такі схеми ґрунтуються на тому, що ані в Державному земельному кадастрі, ані у Реєстрі прав відомостей про права лісогосподарських підприємств немає, а отже – земельна ділянка виглядає як вільна. Величезний простір для «дерибану»!

Усі Земельні кодекси України, а до цього – Земельні кодекси УРСР вимагали оформлювати права на землю. Раніше це були державні акти, зараз це реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, а прав на них – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Але у випадках з лісовими землями це працювало не завжди. У більшості випадків вважалось, що достатнім є рішення органів влади про надання лісгоспам земельних ділянок. Із встановленням чітких меж земельних ділянок та оформленням державних актів не «заморочувались». Такі рішення ще радянських часів сьогодні часто є єдиним документом, що підтверджує право багатьох держлісгоспів на землю.

В результаті, на сьогодні лише трохи більше 3,5 млн га земель державних лісгоспів оформлені належним чином. Відомості про 53% таких земель в Державному земельному кадастрі відсутні. Тобто, 4 мільйони гектарів лісових земель на сьогодні перебувають під загрозою різноманітних маніпуляцій.

Причин цьому багато. По-перше, не потрібно забувати, що оформлення прав на землю – дуже непроста процедура. І самі землевпорядні роботи щодо таких величезних площ земель коштують недешево. На тих нарадах, які проходили у Аграрному комітеті ВРУ, Держлісагенством озвучувалась сума у 800 млн гривень, які необхідні для оплати такого обсягу землевпорядних робіт. Але, якою б великою не була ця сума, є проблеми й іншого характеру.

Так, чинне законодавство вимагає обов’язкового погодження меж земельних ділянок із суміжниками. Але в даному випадку суміжників просто величезна кількість! І не всі вони зацікавлені у погодженні. Десь є «самозахоплення» лісових земель, десь ще якісь проблеми.

Також треба усвідомлювати, що в процесі інвентаризації викриється певна кількість ділянок, які є державними лише на папері, а по факту – давно використовуються приватними структурами. І належать ці структури «непересічним» громадянам, які явно будуть всіляко протистояти висвітленню такої інформації.

Та і місцева влада часто дуже не зацікавлена в оформленні прав держави на ліс. Якщо немає документів, які посвідчують право держави на лісові землі, у багатьох місцевих керманичів виникає бажання вважати ці землі комунальними, а отже – пускати їх під забудову. До цього часу у всіх на слуху ситуація, наприклад, з Біличанським лісом. У «мутній воді» гендлювати зручніше!

Ну і, якщо зовсім чесно, не завжди бажають оформлювати землю і самі держлісгоспи. Лісовий кодекс говорить про те, що до того моменту, поки право постійного користування не буде оформлено, тимчасово це право посвідчують матеріали лісовпорядкування. То навіщо витрачати немаленькі кошти і зусилля задля реєстрації земельних ділянок? А те, що матеріали лісовпорядкування жодним чином не зв’язані з Реєстром прав та земельним кадастром, нікого не цікавить. Дивно, але таким чином, у лісових масивах з’являються земельні ділянки, надані невідомим особам, наприклад, під особисте селянське господарство, садівництво, чи, взагалі житлове будівництво!

Не можна сказати, що ця ситуація влаштовує владу. На найвищому рівні неодноразово наголошувалось на необхідності її виправлення. Так, в минулому році Указом Президента України №381/2017 Кабінету міністрів було доручено забезпечити державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки лісового фонду, що перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств. Про необхідність термінового вирішення цього питання неодноразово наголошувалось і на рівні уряду. Обговорювались ці питання і у Аграрному комітеті парламенту. Пропонували різні варіанти.

Пропонувалось, наприклад, радикально спростити процедуру оформлення прав на землі лісогосподарського призначення. Хтось пропонував встановити підвищений податок на землю для тих держлісгоспів, які не оформили права на землю (хочу нагадати, що норма, яка звільняла держлісгоспи від сплати земельного податку, цього року була виключена із Податкового кодексу). Найбільш радикальною була пропозиція внести зміни до Лісового кодексу і встановити кінцевий термін оформлення землі, після закінчення якого держлісгоспи втрачали б право постійного користування землею.

Питання продовжує обговорюватись. Звісно, це, за великим рахунком, не справа законодавця, а компетенція виконавчої влади, яка має забезпечити виконавчу дисципліну. Але й ігнорувати те, що рівень захисту величезних масивів державних земель залишає бажати кращого, законодавець не може. Тому ця проблема буде в полі зору парламенту аж до його остаточного її вирішення.