Висновок експерта у галузі права: правова природа та оцінка судовою практикою

Експерт з питань права є учасником судового процесу (цивільного, господарського чи адміністративного), який обов’язково має мати науковий ступінь та бути визнаним фахівцем у галузі права.

Згідно з нормами Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів України та Кодексу адміністративного судочинства України експерт з питань права допускається до участі в справі судом.

Процесуальні кодекси визначають лише 2 випадки, коли учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права, а саме: 1) щодо застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Важливо пам’ятати, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.

Висновок експерта у галузі права не може містити:

- оцінки доказів;

- вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими;

- висновок про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Окремі дослідники вважають, що при залученні експерта в галузі права необхідно враховувати:

• науковий напрямок, галузь чи інститут права, який досліджує науковець, і чи співпадає він із проблемою, що виникла у процесі судового розгляду, щоб дійсно висловити експертну думку.

• чи залучена особа здійснює наукову або науково-дослідну діяльність на постійній основі (працює в науково-дослідному інституті, вищому навчальному закладі);

• для підтвердження своїх експертних знань та встановлення факту визнаності необхідно дізнатися індекс цитування його наукових праць;

• в ухвалах та постановах необхідно зазначати, окрім прізвища, імені та по батькові, також науковий ступінь, вчене звання та місце роботи експерта.

Обов’язки експерта з питань права:

• з’являтися до суду за його викликом;

• відповідати на поставлені судом питання;

• надавати роз’яснення.

Також за відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Права експерта з питань права:

• право знати мету свого виклику до суду;

• відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями;

• оплату послуг та компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Розглянемо актуальну судову практику щодо врахування судами висновків експертів у галузі права.

Показовою у цьому питанні є Постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 р. у справі № 918/686/21.

У цій справі АТ "Рівнегаз" подало два наукові висновки від відомих професорів права. Проте, суд касаційної інстанції не визнав їх висновками експертів у галузі права, оскільки вони стосувалися тлумачення норм чинного національного законодавства, а не іноземного права чи аналогії. Верховний Суд розглядав ці висновки лише як письмові пояснення сторони, і виключно в тій їх частині, яка стосується підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги. Це рішення підтверджує, що формальне подання «наукового висновку» не гарантує його сприйняття судом як такого, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 р. у справі № 755/19186/18, від 30.10.2018 р. у справі № 826/6667/16 підтверджують аналогічний підхід до прийняття та оцінки висновків експертів у галузі права.

В іншій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2023 р. (справа № 910/17856/21) підкреслив, що висновок експерта у галузі права НЕ є самодостатньою підставою для відступлення від правових висновків Верховного Суду та не може перебирати на себе функцію тлумачення норм права при вирішенні спорів, а носить допоміжний (консультативний) характер. Його функція — не перебирати на себе повноваження суду, а лише надавати консультативну допомогу.

В ухвалі від 26.02.2021 р. у справі № 757/7499/17-ц Верховний Суд роз'яснив важливий аспект процесуального законодавства щодо відводу експерта в галузі права.

Суд наголосив, що особа набуває статусу експерта в галузі права лише після ухвалення судом відповідного рішення про її допуск до участі у справі та долучення її висновку до матеріалів. Подача науково-правового висновку стороною у справі сама по собі не надає автору висновку статусу експерта у галузі права. Такий висновок є лише клопотанням сторони, яке суд повинен розглянути та ухвалити рішення.

Оскільки у даній справі Верховний Суд не ухвалив рішення про залучення особи як експерта або про долучення її висновку до матеріалів, ця особа не набула відповідного процесуального статусу. Відтак, суд дійшов висновку, що немає правових підстав для відводу особи, яка формально не є експертом у даній справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 липня 2023 року (справа № 502/415/21) заявник посилався на те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено науково-правовий висновок від 12.07.2021 р., підготовлений науковцями Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, щодо можливих наслідків новації боргу шляхом укладення договору позики між працівником та товариством. Верховний Суд відхилив ці доводи, вказавши, що відповідний висновок був досліджений судом першої інстанції. При цьому суд нагадав, що згідно зі статтями 76, 114, 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Відсутність посилання на нього у рішенні не свідчить про порушення процесуальних норм. Суд також зазначив, що висновки попередніх інстанцій були зроблені на підставі оцінки доказів та встановлених обставин справи, тоді як доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і власного тлумачення норм права, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.12.2019 р. (справа № 501/3065/16-ц) заявник стверджував, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки не залучили експертів у галузі права для встановлення змісту іноземних норм права. Верховний Суд відхилив ці доводи, наголосивши, що звернення до експертів чи компетентних органів є правом, а не обов’язком суду, а їхні висновки мають виключно консультативний характер і не є обов’язковими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 16.12.2020 р. (справа № 760/20904/16-ц) заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 11.05.2018 р., який, на його думку, у сукупності з іншими доказами підтверджував правомірність дій. Верховний Суд зазначив, що відповідно до статей 114–115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має виключно консультативний характер і не є обов’язковим для суду, а тому апеляційний суд обґрунтовано не поклав його в основу рішення, тим більше, що у справі не порушувались питання застосування аналогії закону чи іноземного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.11. 2023 р. в справі № 946/1903/20 зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 114 та 115 ЦПК України, оскільки обґрунтував постанову афідевітом адвоката Ліберії Девіда В. Воа від 19.01.2020 р. У цьому документі містило лише суб’єктивне розуміння норми іноземного права, при цьому відсутні посилання на офіційне чи загальноприйняте тлумачення, практику застосування або доктрину, як того прямо вимагає пункт 2 частини першої статті 114 ЦПК України. Таким чином, використання такого афідевіту не може розглядатися як належний висновок експерта у галузі права. Верховний Суд підкреслив, що при застосуванні іноземного права суди мають спиратися на об’єктивні джерела його тлумачення, а не на суб’єктивну думку окремих фахівців.

Проведений аналіз норм процесуального законодавства та актуальної судової практики дає підстави зробити наступні висновки:

По-перше, висновок експерта у галузі права не визнається доказом, а тому не має самостійної доказової сили. Його роль полягає у наданні консультативної допомоги суду у вирішенні складних питань, пов’язаних, насамперед, із тлумаченням норм іноземного права чи застосуванням аналогії закону або права.

По-друге, судова практика послідовно наголошує, що такі висновки не є обов’язковими для суду та не можуть підміняти його дискреційні повноваження щодо тлумачення і застосування права. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок на їх достовірність чи рекомендацій щодо ухвалення конкретного рішення, оскільки це є виключною компетенцією суду.

По-третє,практика Верховного Суду демонструє стримане, але водночас концептуально послідовне ставлення до використання цього інституту. Зокрема, науково-правові висновки, що стосуються тлумачення норм національного законодавства, розглядаються лише як письмові пояснення сторін, тоді як висновки з питань іноземного права визнаються належними лише у випадках, коли вони ґрунтуються на офіційному чи загальноприйнятому тлумаченні, доктрині та практиці застосування, а не лише на суб’єктивній думці окремих фахівців.

Таким чином, інститут висновку експерта у галузі права ще не набув в українському судочинстві сталого практичного застосування (безвідносно до виду процесу), проте має істотний потенціал для ширшого застосування. Особливої актуальності він набуває у справах з іноземним елементом, де судові органи потребують фахової допомоги для встановлення змісту іноземних норм права. Подальший розвиток цього інституту залежатиме від узгодженості судової практики, належного наукового рівня підготовки експертних висновків та формування сталої доктрини застосування висновків експертів у галузі права у процесі здійснення правосуддя.