Застосування заходів процесуального примусу у господарському процесі

Новелою у Господарському процесуальному кодексі України з 15 грудня 2017 року є механізм використання заходів процесуального примусу.

Досить часто учасники процесу зловживають своїми процесуальними правами та обов’язками. З одного боку це може відбуватись через недосконале володіння процесуальним правом, а з іншого через бажання сторін затягнути розгляд справи чи створити опонентам будь-які перепони. Внаслідок таких дій суд змушений застосовувати заходи процесуального примусу до недобросовісних учасників судового процесу.

Як зазначається у статті 131 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту — “ГПК України” або “Кодекс”) заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених ГПК України випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, про що судом постановляється ухвала.

ГПК України, відповідно до статей 132-135, визначає чотири види заходів процесуального примусу:

1. попередження;

2. видалення із залу судового засідання;

3. тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4. штраф.

При цьому учасникам судового процесу потрібно пам’ятати, що застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов’язків, встановлених Кодексом.

Розглянемо заходи процесуального примусу більш детально.

Попередження і видалення із залу судового засідання.

     Згідно із статтею 133 Кодексу, до учасників судового процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень судді (головуючого судді) застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.

     Також, у разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, перекладачем або спеціалістом суд оголошує перерву і надає час для його заміни.

Зрозуміло, що під час доведення своєї позиції іноді рівень емоціонального стану сторін може підвищуватись, проте, суд не буде застосовувати цей захід без вагомих підстав. В іншому разі, якщо припустити заангажованість судді / суддів та використання судом заходів процесуального примусу без вагомих підстав, ухвала про “попередження” або “видалення із зали судового засідання” оскарженню не підлягає.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом.

Як йдеться у статті 134 Кодексу, наслідком неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом для дослідження, без поважних причин або без повідомлення причин, може бути постановлення судом ухвали про тимчасове вилучення цих доказів, яка виконується державним виконавцем.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, в якої знаходиться доказ, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв’язку та адреса електронної пошти, за наявності;

2) назва або опис письмового, речового чи електронного доказу;

3) підстави проведення його тимчасового вилучення;

4) кому доручається вилучення.

Варто зазначити, що ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Як і у ситуації з попередніми заходами процесуального примусу, ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом не оскаржується.

Найбільш суворим видом серед заходів процесуального примусу у господарському процесі є штраф.

Суд, згідно із статтею 135 Кодексу, може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 ГПК України (Порядок проведення врегулювання спору за участю судді).

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п’яти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Варто зазначити, що ухвала про стягнення штрафу, згідно із статтями 135, 255, 287 Кодексу може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду вищої інстанції, крім Ухвали Верховного Суду про стягнення штрафу, яка оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає також.

Якщо особа, щодо якої постановлено ухвалу, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків, суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу.

А як відбувається застосування заходів процесуального примусу на практиці ?

Для цього звернемо увагу на позицію Верховного Суду про стягнення штрафу з учасника судового процесу, який зловживав наданими йому правами та обов’язками.

Так, у справі № 915/362/15 в своїй Ухвалі від 27 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає:

«…Подання скаржником завідомо неправильно оформлених скарг на судові рішення щоразу має наслідком направлення матеріалів справи № 915/362/15 до судів апеляційної та/або касаційної інстанцій, що призводить до затягування розгляду справи по суті Господарським судом Миколаївської області.

За змістом частин 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі -  завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

За змістом частин 3, 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Чергове звернення із завідомо неправильно оформленою касаційною скаргою  ДП "Торжок" Суд визнає зловживанням процесуальними правами, спрямованим на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

У частині 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7  Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 762,00 грн.

Ураховуючи викладене, Суд вважає за необхідне застосувати до ДП "Торжок"  захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 17 620,00 грн, за зловживання процесуальними правами…».

Підсумовуючи, хочемо застерегти всіх учасників судового процесу від зловживання процесуальними правами та обов’язками, оскільки бажання перемогти будь-яким чином іноді приводить до негативних наслідків, як для клієнтів, так і репутації їх представників.

Стаття підготовлена у співаторстві

з адвокатом Білоголовим Яном Олеговичем (м.Київ)