Російська влада перетворила Крим на територію страху

Новітня історія України сповнена новими трагічними датами та подіями, які назавжди залишаться у пам’яті кожного свідомого українця. І одна з них – 18 березня 2014 року, день, коли у Кремлі був підписаний так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії». Усі ми пам’ятаємо, як напередодні 16-го березня у Криму під мовчазними дулами автоматів та за присутності «зелених чоловічків» був проведений «референдум», який став формальним приводом для анексії півострова путінським режимом. Анексія Криму стала відправною точкою неповернення у неоголошеній «гібридній» війні РФ проти України, а також у дистанціюванні усього цивілізованого світу від Росії.

Згідно з оголошеними окупантами результатами, в Автономній Республіці Крим 96,77% підтримали приєднання півострова до Російської Федерації. Тоді лідер кримськoтатарськoгo народу Мустафа Джемілєв відразу заявив, що 99% кримських татар на тому ганебному «референдумі» не гoлoсували. Але окупаційній владі це не завадило відрапортувати про надвисоку явку – 83,1%... Ось так, три роки тому у нас було вкрадено Крим. Обставини цього злочину та злочинець відомі всьому світові… 

Можна сказати, що Крим став першим прикладом анексії у 21 столітті. Загалом Кремль та його очільник завжди розглядали півострів як стратегічний форпост для просування своїх інтересів на Захід у протистоянні з НАТО. З 1991 року російське керівництво, рухалась у бік неоімперських настроїв, неодноразово робило спроби повернути півострів. Так, в 1993 році Держдума ухвалила постанову «Про статус міста Севастополя», якою проголосила Севастополь частиною РФ і головною базою російського Чорноморського флоту. Хоч світ і засудив цю постанову, визнавши її юридично нікчемною, Росія на цьому не зупинялась і робила інші послідовні кроки на шляху до від’єднання від України Криму, на які українська влада традиційно закривала очі.

У ті березневі дні 2014 року всі ми пам’ятаємо заяви світових лідерів про їх стурбованість… Вони повторювали це як мантру: «Ми стурбовані… Ми дуже стурбовані…» Сьогодні цій стурбованості – три роки. І що? Незважаючи на те, що ми маємо підтримку понад 100 країн світу, які проголосували за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка на найвищому міжнародному рівні закріпила за Росією статус окупаційної влади, Україні, незалежно від її бажання, доведеться адаптуватися до нових реалій. І найменше сьогодні має сенс сподіватися, що західний світ і його лідери нам допоможуть. Україна самотужки має робити кроки щодо повернення півострова.

Проте сьогодні можемо констатувати, що у нас немає дієвої державної стратегії деокупації Криму. А за її відсутності, всі дії по поверненню автономної республіки виглядають досить хаотичними… Про що можна говорити, якщо Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України було утворено тільки в квітні 2016 року! І це після двох років окупації! А згідно з рішенням Кабміну товарообіг з тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим був призупинена лише з січня 2016-го.

Петро Порошенко неодноразово обіцяв ініціювати внесення змін до Конституції України та надати Криму статус національно-територіальної автономії кримських татар. Про це він заявляв і в 2015-му, і в 2016 роках… У вересні 2016-го український парламент прийняв постанову, якою рекомендував президенту розпочати процес зміни Конституції в частині Криму. Мова, зокрема, йде про створення Кримськотатарської національної автономії та позбавлення Севастополя спеціального статусу. Зараз багато говорять і про те, що якби така автономія була створена ще наприкінці 90-х років, навіть якби Росія і зазіхала на Крим, реалізувати подібний сценарій вона б не змогла. Та сьогодні усі ми розуміємо, що поки при владі в Москві сидить Путін, розраховувати на щось марно.

«Повернення в рідну гавань» – так назвав Путін анексію українського півострова. Тоді три роки тому Росія обіцяла економічну незалежність регіону, а кожному кримчанину – нове гідне життя з високими соціальними та економічними стандартами. Але це лише на словах. В реаліях вийшло все інакше. Колись квітучий курортний Крим перетворився на сіру провінцію, мешканці якої живуть у атмосфері постійного страху. А страх, як відомо, це  – психологія раба. Російська анексія поставила хрест на економічному розвитку Криму. Іноземні інвестиції на півострів не прийдуть, а дотації з федерального бюджету дозволяють лише підтримувати прийнятний економічний рівень.

Сьогодні весь цивілізований світ бачить методи роботи нинішніх кремлівських катів  – арешти за сфабрикованими справами, примусове психологічне насилля, катування та залякування… За ці три роки руками російського агресора чудовий український курорт перетворився на мілітаризовану територію, де порушуються права та свободи людей. Репресії проти українських патріотів у Криму тривають і сьогодні. За роки окупації через політичні переконання в Криму зникли безвісти 17 людей, 12 загинули, 39 знаходиться у тюрмах під арештом. Усі публічні історії репресій російська влада створює задля того, щоб підтримувати на півострові високий рівень страхів. Чим більше рабів, тим краще керувати таким народом…

Днями Рада Європейського Союзу продовжила санкції проти 150 фізичних і 37 юридичних осіб, причетних до окупації Криму, тим самим нагадавши, що вони підтримують Україну і засуджують анексію півострова. Це, звісно, добра новина. Проте час іде… І сьогодні влада тільки те і робить, що констатує: Росія анексувала Крим, російські війська продовжують контролювати східний кордон України… Вся ця констатація виглядає так, наше ми вже звикли до цього…

Але ми маємо пам’ятати, що тільки міцна Україна поверне Крим і Донбас. А до того необхідні тактичні кроки. І ключовим кроком є саме блокада, торгівельна та енергетична, як Криму так і окупованих територій Донбасу! Окрім того, сьогодні тема деокупації Криму має бути один із першочергових пріоритетів української публічної та культурної дипломатії. Крим – це Україна! І наші можновладці не повинні забувати повторювати це на будь-якій міжнародній зустрічі!