Відлітали в ирій ластівки, лебедям він тільки снився

Ще звечора лунає повновладна команда по постах і ліжках домашнього сільського корабля:

- Вранці їдемо на ринок по сало… Маємо не проспати…

Близько сьомої вибираємось на геть залитий теплим сонячним промінням пригірок. На весь обшир у сизій поволоці відкривається величезна водойма з густими очеретами. Від лісу до неї клубочиться імла першого осіннього туману. Гарно, Господи, ж як!

А на стовпах, а на дротах попереду хмара… ластівок.

--Ого!-- озивається хтось із наших в авто. -- Вони ж хіба ще не відлетіли?

Справді, з наших українських країв ці птахи, як правило, відлітають, за багатолітніми спостереженнями орнітологів, числа 27-28 серпня, а тут уже 6 вересня, десята доба по строку, а ластівки лише гуртуються в перелітну стаю…

--Подібне означає лише одне, – пояснюю, -- нинішня осінь, либонь, буде теплою. У них свої кліматологи…

На дротах синьо-сталеві клубочки з фіолетовим відливом проти яскравого сонця пестяться, чистять пір’я, доглядають одні за одними. Усе роблять стиха, навіть на голосисті крики не тратять сили. Їм їх багато доведеться потратити на переліт аж до Північної Африки…

--Божа птаха, -- кажу стиха. – А знаєте чому так називають ластівку? Бо коли розпинали Хреста, ці пташата крали цвяшки… Господь і зробив їх святими. Ластівок не можна ображати, позаяк буде небесна кара…

--Ага, -- чую у відповідь, - ластів’я на носах повилазять у дітей чи онуків…

На ринку, як на ринку: і сало до запаморочення голови смачне, різних овочів та фруктів скільки твоя душа забажає. І за доступними цінами.

Повертаємось понад заплавою. Коли це враз вигук:

--О. там унизу, лебеді свою малишню на воду виводять! Стій, стій! Подивимось…

Розвертаюсь і зупиняюсь у центрі загати. Справді, з-під кущів і очеретів на водне плесо двоє білих красивих місцевих лебедів виводять свій молодистий, жовторотий виводок. Ви ж подумайте тільки: 6 вересня на календарі, лебедині зграї вже збираються у тривалий політ до теплих країв, а у них четверо голів молодняка ще недавно тільки в пух увібралися - маленькі сіромахи. Коли їм стати великими птахами, щоб збиратися у дальній переліт. (У дужках, так і хочеться дописати: а куди райком партії і райвиконком дивляться, райдержадміністрація?)

-- Та це ж наші, вже домашні лебеді, -- чуємо пояснення. -- Вони вже давно відмовились від мандрів до Африки. Щозими мешкають в тутешніх очеретах. Люди їх підгодовують. Либонь, подібне буде і майбутньої холодної пори…

Мої ранкові пасажири дивуються, що я повертаюся додому тим самим шляхом, яким їхав годину тому у центр міста. Оскільки є в мене правило повертатися іншою дорогою, не через пригірок, а в об’їзд. Вони просто не знають, що я поспішаю на те саме місце, де ми бачили нещодавно передпольотну нараду ластівок. Я вранці так задивився на них, що забув зробити знімок тих поседеньок, а тепер, мабуть, уже пізно побачити таке. Справді, стовпи і дроти уже чисті. На подібну картинку нинішнього ранку треба очікувати цілий рік. А наша Божа птиця вже успішно подалася у бік Одеси і далі через моря до Теплих країв. Удачі вам у дальній дорозі, наші гострокрилі!

Одне слово, ​пернаті наші друзі, даруйте вже, що такими несподіваними вийшли ваші проводи у вирій і зовсім без фотосесії!