Чиї ж пісні співають під пам'ятником Тарасу Шевченку у Києві?

Це відео, пані й панове, (його ви знайдете в кінці публікації) планував я використати в попередньому своєму матеріалі, вчора ще, де розповідав про останнє цьогорічне засідання вінницького земляцтва ТзОВ "Вінничани у Києві". Він опублікований на Інтернет ресурсі мого блога «Ліги.нет» під заголовком «Засідало вінницьке земляцтво у Тараса Шевченка в обійсті»  Але змушений був залишити його поза ілюстрацією, і ось саме через що...

Нагадаю, подія відбувається в ресторані "ОПАНАС", що розмістився у самому середмісті столиці, вважайте, за пів сотні кроків від монументального пам’ятника генію українства Тарасові Шевченку, у парку імені Кобзаря. І тепло, і світло, і затишно там, - це правда. І смачно готують також. Час від часу до гостей на яву виходить яскраве голосисте тріо, котре бачимо в ось цьому барвистому відеоряду. І тут мимоволі самі душі відвідувачів вплітають свої голоси до задушевного співу. Бо ж люди прийшли все-таки відпочити. Он вінничани з походження Віталій Кононов і Олексій Івашківський переконливо продемонстрували: якщо треба заспівати, вони з вокалом не забаряться.

А категорично не штимувало до моєї публікації інше. Вихід тріо українських музикантів у зал ресторану відбувався, по-правді казати, від випадку до випадку. А весь музичний супровід вечора в цьому «ОПАНАСІ» (а ну-мо, здогадайтеся, який?), та, звісно ж, під давно вже остогидлий московітський шансон. Постійний, стовідсотковий, до запаморочення голови. Аж хотілося, даруйте, смачно вилаятись з того капосного приводу, або ж перейменувати ресторан на московітський копил – у «АФАНАСІЙ», щоб він згорів на тому ж місті з таким найменням. Тому, власне, плюнувши на загалом гарну, доладну вечорницю, подався я зарання додому... А що залишалося слухати рашівський шансон?

Якби під пам’ятником нашому батькові нації лежав безсмертний Тарас, він би вже давно, либонь, розкопався, і , мабуть же, зі смертельною косою пробігся б за всіма тими, хто творить наругу над нашим народним духом, нашими пісенними традиціями. Ще й пройшовся з тим жахливим атрибутом Хрещатиком до управління культури КМДА, завітав би до міністра культури України. (ах, он же ж, де ти заховався, супчику-голубчику!?)

Паскудна, недолуга братіє! Невже ви взагалі без мізків, щоб поруч зі святим місцем України, поруч з нашим головним Тарасовим пам'ятником допускаєте щовечірнє надривне волання: "ах, какая жєнщіна?!, "гаспада, офіцери"? Це просто наруга над всім українським, над нашою ненькою-Україною.

Я не розмістив цю відеокапсулу у своєму вчорашньому матеріалі лише через одне: аби не сказали, що, мовляв, цьому Горобцю ніколи не догодиш. Ні, земляцтво абсолютно тут ні до чого. Тому проблему цю порушую в окремій публікації, окремій від розповіді про засідання земляцтва. Позаяк пройти мимо такого кричущого порушення етичних, моральних норм життя в столиці України, у нашому святому місці Києва просто неможливо.

Звертаюся до активістів боротьби за перетворення Києва в україномовну столицю з проханням: підключіться, друзі-браття, навчіть недолугих рестораторів українськими піснями зустрічати своїх гостей! Це буде правильно і чесно. Насамперед мої слова звернені до керівників громадських організацій, які стоять на сторожі видалення московітського багна зі столиці - до АНДРІЯ СМОЛІЯ, до ОЛЕКСАНДРА ВОВЧЕНКА, до ЮРІЯ ГНАТКЕВИЧА, до МИКОЛИ ШИЛА.

Давайте, друзі, спільними зусиллями вирвемо шансонний бур ’ ян з-під могили нашого священного пророка.

Відео до публікації дивитися тут:

https://www.facebook.com/tetiana.bodun/videos/205859389976544/?fref=ts