Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.03.2017 12:43

Чотири роки після снігового колапса

Хто і як переживав природну аномалію.

 

КОЛИ Є ЩО СКАЗАТИ ЧИТАЧУ...

Навряд чи хтось із вас, друзі,згадав, що сьогодні виповнилось рівно чотири роки тому, як на Київ, на Українуобрушився неповторний у свої стихійній силі сніговий циклон, рівного якому неспостерігалося впродовж останніх століть . Я б теж, мабуть, забув би про всеце, віднісши його до мало значущих подробись життя, якби не одна деталь. Саметого світанку, коли начебто проламалося небо і звідти безперервно Господь Богмовбито вичищав величезні кучугури білої, мокрої вати, котра величезними заметами,ціликами вкладалася на кожному квадратному метрі землі, я вилітав на два тижнідо Сполучених Штатів Америки. І це була величезна подія в моєму теперспокійному житті рядового армії пенсіонерів.  

Авто, яке мене доставляло ваеропорт Бориспіль, уже з труднощами пробилося до летовища, хоча там на трасінадтужно трудилася без перерви ціла герелиця повносилих снігоочищувачів. Булозрозуміло, що якби ми не завчасно виїхали майже за годину до увечеріобумовленого часу, плакала б моя Америка, як сніг під очисниками підігрітого вітрового скла автомобіля.

Сніговий крах, як пояснилавродлива, південноафриканського походження бортпровідниця лайнера компанії«Люфтганзе», під український переклад, перетворила літак на велетенськиймармуровий айсберг, і тому перш, ніж вийти на злітну смугу, яка поволіперетворювалася очищувачами на довжелезний Суецький канал на київській землі,наш реактивник належало звільнити від кліматичного оповивала. Літак сталиактивно поливати певними антиморозними і протисніговими реагентами, і це відтягнулочас зльоту замало не на годину.  

А в німецькому Франкфурті булазвичайно весняна погода, без катаклізмів. Сотні літаків у різні кінці світувідлітали точно за графіком, звично метушилися тисячі пасажирів: хто відправлявсяв рейс, хто щойно прибув до повітряних воріт Європи, треті терпляче очікувалисвоїх лайнерів. Але в цьому неймовірному велелюдді я примудрився ніс-у-нісзіштовхнувся з шаховим чемпіоном світу і відомим московітським опозиціонеромГаррі Каспаровим: хотів було навіть привітатись, обмовитись кількома реченнями,що називається, на ходу, але поки роздумував, як це зробити, він байдуже пройшовмимо. Попереду був десятигодинний переліт на берег  Тихого океану.

Каліфорнія мене зустріла теплим,радісним сонцем. Люди ходили в тенісках. Не вірилося, що ми нещодавновиривалися з неймовірної заметілі, грандіозних снігових кучугур. Тут жезеленіла трава, стояли в квітах дерева. Поруч був океан. Під берегом навеличезних дерев’яних лежаках вигрівали могутні тіла морські каліфорнійські леви, постійнорикаючи і б’ючись за місця біля самок. Бігали тисячі лискучих, різноколірнихавто, поважно курсували з відкритими дахами двоповерхові розцяцькованіавтобуси, заповнені веселими пасажирами… Я одразу пізнав горбисті вулиці з американськихбойовиків… Це була жива казка…

Куди б не відправляючись уподорож, я завжди вожу з собою ноутбук. Насамперед, як засіб кількох видівкомунікації. А тут мене відговорили. Мовляв, житимеш у готелі, а там завжди єбезкоштовний комп’ютер: навіщо так далеко з собою везти зайві речі. Вже першоїгодини перебування на американському континенті я страшенно пожалкував за тим,що послухався поганої для мене поради. Що за журналіст, письменник безелектронного записника у мандрівці? Справді, в готелі комп’ютер длякористування відвідувачів є, їх навіть аж два стояли на першому поверсі,неподалік від адміністраторів, але іноді за місцем для роботи влаштовувалася черга,і належало підкорятися її умовам. Ще більша проблема – на готельних комп’ютерах відсутні українські та російські наборишрифтів: стоять шрифти англійський, німецький, італійський, португальський,навіть польський, здається, а ось тих, які мені потрібні – катма.

Тим паче, що я тут же скайпомзв’язався з домом, мені розповіли про справжню снігову катастрофу у Києві,показали з вікна висотки  нашу вулицю, депосередині траси стояли як білі привиди присипані снігом  автобуси, тролейбуси і навіть покинуті водіямиавто. Все виглядало неймовірним, наче видовища з картини жахів.

Тут я підходжу до головного  в суті своєї розповіді, до уточнення поняттяіндивідуума, яким є насправді справдешній професійний журналіст, слуга інформації, новини.Я, звичайно ж, став, перетворився у такого за пів віку чесного, безперервногослужіння Богові вістки, погудки, реляції, повідомлення. Одне слово, новині.

Того часу я активно друкувався вряді українських Інтернет видань, а також вів блог на ресурсі міжнародноїрадіостанції «ЭХО Москвы». Звичайно ж, я нічого нового про снігопад не мігсказати київським читачам, а ось московітам. У мене, що називається, аж руки засвербілистворити хвилюючу розповідь про побачене, почуте, пережите. Але як зе зробити, коликомп’ютер не налаштований на московітську клавіатуру?

Через годину по прильоту івлаштування до готелю каліфорнійського міста, я сумно тер лоба передамериканським комп’ютером, не знаючи, як вийти з дивної ситуації. Саме цієїхвилини, хтось тихенько торкнувся мого плеча. Оглянувся і побачив перед собою…спортсмена. Переді мною стояв чоловік: на ньому біла теніска, спортивні шорти, біліносочки, красиві сучасні кросівки. В руках дві ракетниці, тенісний м’ячик.

-Пішли поглуяємо в теніс, тут єтенісний корт готелю. Безкоштовний для постояльців, я вияснив, - звернувся віндо мене.

Це був знайомий київськийдипломат. Ми поспіль летіли в літаку. Виявляється, що поселилися і в одномуготелі… Хоч одна рідна душа, зрадів я…

Для мене ця пропозиція була всеодно, що піти напитися віскі, тоді, коли я вже двадцять літ не вживаюспиртного. Та й великий теніс для мене, чесно кажучи, щось мало зрозуміле, туманне.Не кажучи вже, про відсутність належної одяганки для виступу в ролі хоч якогосьсуперника панові спортсменту.  Я почавйому розповідати про свою проблему. Мовляв, конче потрібно написати текст, хочби російською, а тут шрифти подібні не виставлені. Чи не вміє він це вчинити? Увідповідь – заперечне похитування головою. У мене склалося враження, що він у комп`ютерній справі, як я на великому тенісному корті...

-Вам потрібно знайти програміста,чи бодай доку в комп’ютерній техніці…

-Як, коли англійською я неволодію? - скрушно скривився я.

Дипломат відправився на кортодинаком.

Але професійний поклик був такийнастирливий, що я вирішую все-таки готувати текст. Відкриваю рядросійськомовних статей і звідти по слову-два, по букві починаю способомкопіювання буквально мурувати нові слова, фрази, розділові знаки у Ворді,відповідно до того, як стаття склалася в моїй уяві. За години півтори-дві явитворив кореспонденцію з засніженого Києва. Коротку, але вельми живу, цікавурозповідь про кліматичну аномалію. Тим паче, що до того часу на Інтернетресурсі «ЕХА…» ніхто ні слова не сказав про снігову катастрофу у Києві. УКаліфорнії вечоріло, в столиці України, у Москві був ранок. До того ж, якщо непомиляюся, навіть іще й суботи чи то неділі.

Через якийсь час вичитавшиматеріал, внісши туди ряд смакових правок, я його відправив до редакції. Ще задесяток-другий хвилин стаття вийшла в розділі «Блоги», і весь світ прочитав промоє бачення кліматичного колапсу в Україні. І жодна душа по сьогодні і нездогадувалася, що стаття про київські події в такий дивний спосіб була написана - "змурована" в США…

Подібне в журналістицітрапляється, панове… Еге ж, коли є що сказати читачу…  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net