Не у всіх нардепів випала ваха із вух навіть тоді, коли Білорусь нанесла удар у спину...
Можу привести щонайменше з десяток прикладів того, коли я публічно у своїх блогах, записах у Фейсбуці, виступах на телеканалі 112.ua, у книжці «Свічка на вітрі» - http://www.vinnychany.kiev.ua/!_ata/data/140.pdf(видана у жовтні 2014 року) я постійно та невтомно заявляв: Мінськ не може бути майданчиком для перемовин України з російськими агресорами, позаяк Білорусь, це частина агресивної Московії, а Мінськ є офіційною столицею їхньої ординської держави. Я підкреслював, що диктатор Лукашенко лише прикидається демократом, намагаючись завдяки біді України, яку несе загабницька Московія, зблизька познайомитись з лідерами Євросоюзу, зіграти роль гостинного господаря, водночас всі зусилля спрямовуючи на те, щоб створити комфортні умови бойовикам і терористам раші, підіграти Путіну. Фактично, Україна платила гробами тисяч своїх людей за те, щоб зняти санкції Євросоюзу з останнього диктатора Європи, в якого перетворився поліський директор радгоспу. Від Мінського майданчика виграла лише одна особа, з гітлерівськими вусиками під носом. Лукашенко став виїзним у широкий світ, як і його чинодрали... Нехай дякує... Порошенку... Зверну увагу на те, що за два з лишком роки жоден журналіст, політик, державний діяч в Україні не підтримав мою ідею перенести майданчик перемовин, можливо, до Польщі, чи котроїсь із країн Балтії, або краще всього до Нідерландів, щоб терористи поглянули в очі загиблим родичам збитого ними пасажирського літака МН-17. Пригадується, одного разу, коли про все це я на повен голос заявив, виступаючи в ролі політолога на телеканалі 112.ua, ведучий запитав: «а як може Україна обґрунтувати свою відмову від присутності у Мінську»? «Дуже просто, - була моя відповідь тоді. – Цими днями Олександр Лукашенко видав розпорядження по своїй пригнобленій державі: створити хвилю «зеленої вулиці» на всіх автошляхах для вантажів ОРЛДО, на платних дорогах, яких у сусідів багато, з них не збирати будь-якої плати. Іншими словами, Білорусь створила режим найоптимальнішого сприяння окупації нашого Донбасу Московією, позаяк добре зрозуміло, що всі вантажі бойовиків і терористів мають військово-прикладне значення. Це привід не просто образитися, але й покинути майданчик перемовин. І світ нас зрозуміє…» Нинішнього тижня, як відомо, офіційний Мінськ влаштував щодо України ганебну провокацію, намагаючись заблокувати розгляд українського питання в одному з підрозділів ООН. Я ще раз написав про продажність Лукашенка і його гнилу гостинність – читайте тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/24867.aspx Нарешті у Верховній Раді проснулися: назвали цей акт ударем у спину Україні. І не більше. Нам плюнили в обличчя. Велика діячка нескінченного «переговорного процесу» з бандюками І. Геращенко просто витерла цю блювотину, і все… І лише нещодавно глава кримсько-татарського меджелісу, народний депутат України Рафат Чубаров заявив: «Мінськ не може бути місцем переговорів із вирішення конфлікту на сході України після того, як Білорусь не підтримала в ООН український проект резолюції про порушення прав людини в Криму…» Про це читайте тут - http://www.pravda.com.ua/news/2016/11/17/7127100/ Але це лише, підкреслю, тому, що Мінськ напряму наступив на душу кримсько-татарського народу. Всі ж у Верховній Раді, на Банковій, у МЗС і далі на бантинах української недолугої влади залишаються глухими й німими. Пані І. Геращенко, О. Айвазовська, подаючи вигляд особливої заклопотаності, ще кілька наближених до влади нардепів, потай працюючи до сьомого поту, готують свиню українському народу з якимись там особливими виборами у сірій зоні. Звичайно ж, як того хоче Путлєр. Ось чому вони дорогі гості і для О. Лукашенка. На рівні з терористами та бандитами з так званих ДНР та ЛНР... Слава Богу, хоч до одного нарешті дійшло те, про що я поспіль тверджу два з лишнім роки. Звісно, що якби на продажність Мінська, його правителів було звернено увагу української сторони ще 2014 року, котрі на своїй землі явно боготворять бойовиків і убивць з Донбасу, створюють для них комфортні умови перебування, то результати перемовин були б явно не такими. А вони, відомо, й далі несуть смерть нашим героям-оборонцям, і безпросвітно зайшли в глибокий тупиковий кут. У цьому однозначно вина наших безтолкових правителів, і насамперед, глави держави, міністра закордонних справ, глави парламенту та керівників відповідного Комітету Верховної Ради.
