У ролі молі фейсбушні тролі

Я постійно дивуюся тому, який тупий, неотесаний люд у нас, хоча робить вигляд, що розуміється в політиці та економіці, навіть про щось мудре дописує у Фейсбуці. Грає у грамотіів, мислителів. Пробує мовбито щось коментувати.   

Особливо це гостро проявилося щодо журналіста Сергія Лещенка. Варто було тим, кого він розвінчав у корупційних діяннях сплести байку про начебто неправомірне придбання ним дорогої квартири у центрі столиці, як ці новоявлені мудрагелі подібно до дворових носіїв блох накинулися на народного депутата, котрий ставши політиком, не зачохлив свого гострого пера, залишився у ролі журналіста-розслідувача, зі страшенним гавкотінням стали вимагати здати мандат народного обранця. Себто, припинити розвінчувати крадіїв та казнокрадів, нуліфікувати всі розслідування. Лунали слова про те, що це, мовляв, нечесно використовувати мандат народного депутата для збору інформації.   

Це свідчило тільки про одне: люди не вміють мислити, бути незалежними від навіювань крадіїв-олігархів та їхньої запопадливої і провокативної обслуги. Що їх мало цікавить суть проблеми, бажання і вміння об’єктивно, а головне безпристрасно оцінювати ситуацію, лиш дай публічно погавкати. Бодай цим шкварчанням виділитись з натовпу. Такі хоч будь-кого можуть затоптати. Навіть тоді, коли вони і не слони, а безграмотні моськи.   

Як колишній головний редактор однієї з найпотужніших газет України (наклад її 1998 року складав сімсот тисяч примірників! А нехай буде відомо, що в роки незалежності, економічного занепаду нашої держави навіть 70 тисяч це вже рекорд), скажу, це найбільша розкіш для видання, коли в її колективі є журналіст з талантом розслідувача, з непересічним даром аналітика, а головне – безстрашної, самовідданої людини. Котра з відкритим забралом йде у наступ проти сильних цього світу. А тут цю роль виконує народний депутат, який має безберегий доступ до десятків джерел, майданчиків розповсюдження інформації. І кожен українець, в пору, коли держава практично тоне в морі корупції, повинен був би стати якраз на захист пана Лещенка. Але поруч з собою, я, на жаль, не побачив нікого. Жодного! Ці ж, даруйте за відвертість, обмежені шавки, беззастережно і по-зрадницьки стали на бік посіпак, котрі намагалися силоміць закрити рота журналісту. Скавчали і слинявили Фейсбук з відозвами про обмеження доступу Сергія Лещенка до ЗМІ. Про буцімто «виведення» його на чисту воду з допомогою НАБУ. А то, бачите, він життя не дає багатим і «доброчесним» людям. Виходило, що через його правдолюбство нічого не вкрадеш, не розбагатієш…  

А тепер на хвильку уявіть, що було б тоді, якби ці погрози б збулися. Якби Сергій виявився з лякливого десятка, зважив на заклики і достроково склав повноваження нардепа, позаяк, мовляв, і громадськість про це просить. Хто б тоді будь-коли розказав Україні про підпільні квартири генерального прокурора? Та ніхто і ніколи. А тут цілий букет у брехні й обманах, «найчесніші» і Він, і Вона: мають вісім елітних квартир на підставну особу у столиці, -http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/24/7124607/ , ще одну «хату» у 145 кв. метрів у Ялті, якої теж немає ніде в деклараціях про особисте майно - http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/26/7124882/ , а в цей час з трибун та ефірів саме ці діячі найактивніше боряться з корупцією. Одне слово, найближчі куми творця шоколадної імперії… К ким поведешся...   

Ось хто має негайно складати повноваження, депутатські мандати, а не Сергій Лещенко. Чого мовчите, сучасні квакливі жаби з Фейсбуку? Лячно прокумкати? Ви ж за свободу слова, чи не так?