Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Найбільш суперечливий і талановитий поет-шістдесятник Микола Холодний. Як хтось сказав про нього - людина з однокрилою долею...

Коли посередині осені починається активний горіхопад, я мимоволі згадую одну надзвичайно хвилюючу поезію, її особливого автора – поета Миколу Холодного. Тільки дочитавши до кінці ці рядки, сподіваюся, зрозумієте чому я так кажу.

А загалом, життя українців суперечливе, як і їхня література. В ній що не постать - щиросерда особистість.Але, напевне, найбільш виокремленою, увиразненою стороною, здрастує поезія непарадного шістдесятника Миколи Холодного. Народного класика «захалявної літератури», як подеколи називають його. До речі, американський Біографічний інститут визнав українського поета Холодного Людиною 1999 року. Йому тоді якраз виповнилося шістдесят. Це був невеличкий підсумок прожитому і зробленому в царині поезії.

Якось Юрій Мушкетик скаже, що у творчості Миколи Костянтиновича є такі вірші, яких, мабуть, немає ні в кого. За своєю високовольтною поетичною напругою, за силою філософського звучання. І на підтвердження цього процитує декілька рядків з ранніх поезій Холодного:

Жінка кинула чоловіка,

і торби на горба.

Подаруй їй, владико,

колосочок з герба.

Або ж:

Сьогодні у церкві коні ночують і воду п’ють.

Сьогодні новим іконам прочани поклони б’ють...

Сьогодні ґвалтують рації про мера шлункові болі.

Сьогодні зникає нація, а світ очманів на футболі...

Миколу Холодного помітив ще Павло Тичина і передплатив йому особисто газету "Літературна Україна". А коли сільський хлопчина з Чернігівщини прийшов навчатися на філологічний факультет університету імені Т. Г. Шевченка, то він уже сам на повен голос заявить про себе. Щоправда у самвидаві. Його віршам притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Багато його рядків тут же стають „крилатими". Його поезії переписуються, завчаються. Студентська молодь середини шістдесятих років минулого століття має за високу честь цитувати поезії Миколи Холодного. Бо в них саме життя. Як ось тут, приміром:

Ой, була в лелеки хата яворова.

Та спиляли люди явора на дрова.

Як палало мертве яворове тіло

Із очей лелечих дві сльози злетіло…

Сам поет - душа на розпір. Він усюди попереду. До дня філолога виступає в університеті з віршом про «300-ліття возз’єднання України з Росією», після чого на диби стає весь столичний навчальний заклад. Від тієї поезії шаленіє КДБ, партком, усе керівництво. Микола Холодний на чолі ходи зі смолоскипами 26 травня 1966-го, у день п’ятдесятиліття пам’яті Каменяра, крокує до пам’ятнику Іванові Франку. Тут, біля постаменту поету, він зично, щоб було чутно всім, читає дві своїх особливих поезії - «Монолог Франка» і «Собаки». Це був відвертий виклик усій цензурі, віршованому лизоблюдству, засудження режиму комуністів. Це була яскрава українська націоналістична поезія.

Друзі тишком-нишком у натовпі перевдягають Миколу в іншу сорочку, накидають на нього куртку, як масхалат, аби його не пізнали сексоти, намагаються забрати з велелюддя, заховати. Однак, люди в цивільному затримують його серед вулиці, доставляють до Лук’янівського СІЗО. О, йому вже пригадують усе, і насамперед виступи на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі» у квітні 1965-го, коли Микола Холодний позитивно відгукувався про Симона Петлюру, Уласа Самчука. Як же ж посмів? А в серпні того ж року їздив у карпатське село Шешори на відкриття забороненого владою пам’ятника Тарасу Шевченку. Там він поспіль з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг протесту. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету літературна студія імені Василя Чумака («СіЧ») обрала поета своїм головою. 5.12.1965 р. Холодний критично виступив на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». Наступного дня його виключили з комсомолу і з університету.

Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко згадував, що коли він поступив 1967 року до Київського університету імені Тараса Шевченка, то вірші Миколи Холодного цитували як молитви. Але далі самвидаву поезії талановитого юнака не просовуються, позаяк за його перевиховання впритул наполегливо взялося КДБ.

Але диво, згодом у Франції, США, Канаді, Чехословаччині, Польщі виходять книги Миколи Холодного. Особливий успіх мала збірка, видана видавництвом «Смолоскип» під рубрикою «Захалявні вірші з України». Це було особливо примітне перевесло бурхливих поезій, спрямованих передусім проти антилюдської національної політики керуючої і спрямовуючої сили радянського суспільства – КПРС, мало воно назву «Крик з могили» (1969 р.). Ні на титульній сторінці, ніде в зносках не пойменовувся автор, зате в керівних інстанціях СРСР дуже швидко признали: це поезія Миколи Холодного. На весь світ прозвучали дзвінкі ляпаси усім сторожовим псам "залізної завіси". За цей твір поета влада видворяє з Києва. За 24 години.

Але позбутися його столиця уже не могла, хоча Микола Костянтинович якийсь час і підробляв навіть свинарем на Кіровоградщині. Одначе нелегально мешкав у друзів – Василя Стуса, Алли Горської, Івана Миколайчука, В’ячеслава Чорновола, Ігоря Василика, почасти притулок надавали письменники, журналісти Віктор Некрасов, Борис Мозолевський, Інна Кульська, Юлій Шелест та інші.

Починався період справжніх поневірянь молодої людини. Який, власне, затягнувся практично на все його непросте життя.

Якраз напередодні цього вірші Холодного публікує позацензурний самвидавний журнал «Український вісник» В’ячеслава Чорновола, називаючи його найпопулярнішим поетом в Україні. Микола входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня», («Скриня» вийшла тільки один раз – закрило КДБ), готує статут Незалежної спілки письменників України. Микола Холодний поширює лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. Знаменитий Іван Дзюба також визнає Миколу Холодного першим поетичним пером України доби шістдесятих років минулого століття. За видану у Ватикані книжку Микола Холодний удостоєний премії Папи Римського .

Одначе після арешту 20 лютого 1972-го року, в казематах спецслужб, катам комуністичного режиму вдається зламати душу поета. 7 липня того року газета «Літературна Україна» під назвою «На терези совісті», опублікувала під прізвищем Холодного листа… Автор начебто відрікається від своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». М. Холодного звільняють з-під варти зі слідчого ізолятора КДБ УРСР на підставі постанови про припинення кримінального переслідування. Згодом він скаже, що все це провокація спецслужби…

Дослідник-любитель краснописьменства з Запоріжжя Ганна Черкаська, як на мене, найближче підійшла до розгадки суті феномену постаті їжаковитого поета Холодного. Тому, що вона вивчала його творчість через психоаналітичний стан душі творця. Пані Ганна знайшла, що Микола Костянтинович насамперед не міг реалізуватися, як чоловік, бо мав... скалічене обличчя. У позі вид зліва, він виглядав фактурним і примітним чоловіком. А ось справа… Страшно глянути...

Залицявся, пропонував руку і серце співучій красуні Ніні Матвієнко. Але, знаєте, не кожна жінка могла переступити через примітну фізичну ваду обранця. І це лише в примовці так славно виходить, що мовляв, жінки люблять вухами, а чоловіки очима. Особисте життя все ніяк не складалося, позаяк цьому настирливо кілька разів завзято і цілеспрямовано перешкоджало… КДБ. Обраниць Холодного чекісти настирливо відмовляли від заміжжя з відомим антирадянщиком. І до, і після вінця. Через це в долі з кожним роком тільки добавлялося невигойних ран.

Саме нереалізованість творчої особистості в особистому житті, дибонь, і підштовхувала поета до відвертого бунтарства та протестів. Він писав листи президенту Рейгану і генсеку Черненку з проханням випустити його з задушливої конюшні СРСР. Звертався по допомогу до Мао Цзедуна. Це тільки викликало зворотну реакцію в стані вартових соцреалізму. Яким Холодний бачив життя своєї епохи можна зрозуміти з вірша «Україна»:

Люблена-перелюблена,
синочками гвалтована,
багнетом приголублена –
хто вона, що вона?
Пожежами закосичена,
в Сибірах замурована,
обдерта, як осичина, –
хто вона, що вона?

Частинку свого життя Микола Холодний мешкав у Вінниці. Працював у школі. І тут йому «шили» націоналізм, переслідували, «розбирали» на різних засіданнях і нарадах. Бульдозером зносили його помешкання. Це був ще один надзвичайно складний час навдивовижу талановитого поета і вельми суперечливої людини Миколи Холодного. Саме тут Микола Костянтинович створив із місцевими літераторами "Студію Устима Кармалюка" (скорочено це називалося "СУКА"), яка незабаром була розгромлена кадебістами і партактивом. Поет зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень із роботи, але й написав ряд помітних поетичних творів.

Найближче тут до Миколи Костянтиновича був відомий молодий український поет, згодом багатолітній керівник обласної організації Національної спілки письменників України Михайло Каменюк. Сім’я Михайла Феодосійовича опікувалася долею Миколи Костянтиновича на Поділлі, доволі часто надавала йому і дах, і харч. І тому я зовсім не здивувався, коли в травні 2011 року мій друг Мишко, з яким починали свої творчі стежки-дороги в газетах Вінниччини ще в шістдесяті роки минулого століття, запросив мене на презентацію своєї книжки про поета М. Холодного в Національній спілці письменників України. Називалася вона вельми промовисто – «Другий крик із могили». Інакше б і бути не могло, щоб кремінна доля бунтаря не викресала іскри з талановитого пера Каменюка. Народилася викінчена есея про Миколу Холодного. В ній Михайло Феодосійович спробував розгадати феномен людини, яка володіла надзвичайно потужним поетичним даром, але запропала через свою норовисту вдачу, іноді завищену конфліктність, не бажання уступати нікому і ні в чому. Микола Холодний мав надзвичайно непросту людську вдачу. І тільки особливі терпеливці могли йому пробачати. Його своїм нині, до речі, не визнають навіть політв’язні, хоча 20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештовують за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч.1 КК Української РСР).

Усе своє життя потім Микола Холодний повторював, що він жив до 1972 року... І помер саме цього року... Хоча маявся по світу після того зеніту літа ще чимало років...

Так що книга Михайла Каменюка подає образ Миколи Холодного і як блискучого поета, і як ображену на весь світ людину. В ній погляд досвідченого літератора на творчість поета, його непрості стосунки з людьми, ретроспективний погляд на кримінальні справи проти людини, яка називала світ... вітчимом...

Поета не стало 2006-го. Точної дати його смерті не знає ніхто. Холодного знайшли мертвим дома, швидше за все, що після двох місяців по тому, як віддав він Богові душу. Жив одинаком в Острі на Чернігівщині. Мав друзів у Києві, на Вінниччині, в Одесі, в Броварах. Переїздив від одних до інших, гублячись для всіх на певний час. Аж поки не відійшов назавжди.

Залишилася тільки поезія. Така людяна, хвилююча, як оцей вірш «Дорога до матері», написана Миколою Холодним 1968 року:

Я до Вас ізнову не приїхав.

Мабуть, наші верби розлюбив.

Пишете, прислав я Вам горіхів,

тільки не прислав до них зубів...

Не судіть за те, що забуваю

перестиглих вишень кровотечу.

Двадцять восьме літо забиваю

золотого цвяха в порожнечу.

Кажуть Вам, що я на лезі бритви

для розваги публіки стою.

Хтось мене без мене тягне в битви

і за мене «падає» в бою.

А до Вас дорога камнем стелена.

Заборонні знаки та пости.

Обіруч гадючі очі терена

і фальшиві написи: «Щасти!»

Вам тепер сусід города оре -

і вродила рясно лобода.

А мене ледь не втопило море,

й вишиванку понесла вода...

Може, я озвуся Вам у громі.

Може, мене зробить він німим,

у житті немов на іподромі:

на коні побудеш і під ним.

Світ мені був гірший за вітчима,

і вітри згинали, мов лозу.

Та сміявсь я Вашими очима

і вмочав перо у їх сльозу.

А коли зчинялись хуртовини

і гукали сови у дупло -

нашої старенької хатини

скрізь мене знаходило тепло.

Згадки не лишилося від стріхи:

забіліла бляха, мов зима.

У руках тримаєте горіхи,

а нащо - не знаєте й сама.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net