Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.06.2015 14:01

Повний розвал української юридичної школи

Перевиробництво юристів як спосіб одурманення мас

  Звідки всі наші проблеми, друзі?

Знайте: від правового невігластва. Від невміння відрегулювати діяльність юридичної системи держави. Від того, що в правоохоронних органах країни абсолютне засилля сірості з ознаками патологічної злочинності. Від того, що куди не кинь – влучиш у дипломованого… юриста. Не дивно, що всі вищі керівники України – П. Порошенко, А. Яценюк, В. Гройсман за своєю вищою базовою освітою є фахівцями з проблем юриспруденції.

Світ наочно переконався в тому, що в нинішній Україні немає відповідальних людей з достойною юридичною підготовкою. В тому числі, або навіть насамперед у Генеральній прокуратурі України. Це чітко й однозначно довели події довкола невміло оформлених, або просто таки зумисне сфальшованих з метою розвалу їх у міжнародних інстанція обвинувачень проти стовпів режиму В. Януковича. Це, нарешті, повний провал розслідувань щодо розстрілу активістів Майдану.  Без кінця-краю втечі злодіїв з-під варти.  

Іншими словами, тотальний розгул корупції в державі, це теж наслідок того, що в Україні повне засилля паралегалів – так в англомовних країнах називають людей, які є помічниками фахівців з правових проблем. Чому помічниками? А тому, що в Україні явне перевиробництво так званих юристів, яким не вистачає фахових посад. Отож, вони прилаштовуються консультантами в структурах, які спеціалізуються на ухилянні від сплати податків, налагодженні взаємозв’язку між порушниками законів та правовими структурами. Точніше б сказати, сформувався своєрідний корпус «вирішальників» корупційних справ, піднощиків патронів в удосконалені злочинних схем.

Усе це разом узяте може свідчити лише про одне – повний розвал української юридичної школи.  Вона перетворилася в кузню штампування дипломів. І це, як спосіб заробляння мільйонів, стало способом діяльності вищої школи. Не так давно довелося зустрічати повідомлення про те, що Україну внесено до книги рекордів Гіннеса через рекордне відкриття факультетів та вишів, які займаються «клепанням» власників дипломів юриста. Звісно ж, за гроші.

Силуетно, усе тут зрозуміло. Готувати оттакого гуманітарія чи не найлегше. Забив кола серед двору, натягнув шатро на нього, і вже тобі готова юридична академія. Можна читати лекції, проводити семінари, ставити за хабарі заліки й іспити. Це ж не лікаря готувати, коли для ілюстрації навчального процесу потрібні пацієнти з ознаками хвороб, чи й того більше, даруйте, - морг із трупами. Тут вступив до вищу – означає став у часову чергу за дипломом. А якщо хочеш скласти все, так би сказати, негайно, по-ленінськи – екстерном, -  плати додатково гроші і сертифікат привезуть тобі хоч до самого дому. Не залежно від того, скільки знань у голові студента. Документ державного зразка на руках.

Ця легкість підготовки подібних «кадрів» і спричинила те, що нині фахівців юридичного напрямку готують ледве-ледве не в кожному місті. Таких примітивних, досить часто прямо таки шарлатанських «ковальських цехів» в Україні більше трьохсот. Тільки в Києві їх тридцять! По шість – у Львові, Харкові, Одесі, п’ять у Дніпропетровську. По три-чотири в інших обласних центрах. Вартість навчання за рік для студента перевищує 20-31 тисяча гривень.

Це тоді, підкреслю, коли, приміром, у Польщі юристів готують лише двадцять п’ять вишів, з яких тільки десять – приватні. У Німеччині – 44 (із них - один приватний!), у Франції – близько 80, у Великій Британії - 97 і, навіть, у Сполучених Штатах Америки, де мешкає 315,6 мільйона громадян, що понад сім разів більше, ніж в Україні,  – менше двохсот вищих навчальних закладів.

Це явне перевиробництво «фахівців» з юриспруденції призвело до такого правового невігластва, що доводиться лише безсило розводити руками, запитувати - "Куди ж ми йдемо?"

Для ілюстрації приведу лише один красномовний факт, який нині знаходиться в центрі уваги всього суспільства. На оці маю випадок зі звільненням з посади голови СБУ Валентина Наливайченка. Цікавий юридичний цейтнот. 

Аби пояснити факт безпардонного вимітання з керівництва спецслужбою людини, яка лише мимохіть, як, здається мені, зачепила корупційний айсберг нової влади, освітила його, «правники» адміністрації президента і його політичної сили пояснювали звільнення очільника СБУ тим, що цей силовий блок буцімто є сферою діяльністю глави держави. В його обов’язки  нібито входить  добір і оцінка роботи керівника спецслужби.

Однак зауважу, що все насправді далеко не так. І ось чому.

Управління країною - не порядок на приватній кухні незрівнянного нашого мільярдера. Особливо тоді, коли Україна є ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентською державою.

Усі забувають, або зумисне упускають з виду цю вельми важливу обставину. А вона переконливо свідчить про те, що глава держави перед ПАРЛАМЕНТОМ відповідає за роботу силового блоку. Тому він там вершить справи не так, як хоче, як йому заманеться, - одних знімає з посад, інших, за своїм бажанням, призначає, а лише добирає повноцінні, фахові, патріотичні кадри, пропонуючи їх на затвердження вищому законодавчому органу влади, який формально представляє народ України у владі, чи звільняє з посади того ж таки керівника СБУ. Тому, коли ви чуєте від якось чергового говоруна з того зацікавленого берега, що це, мовляв, «парафія президента посада голови СБУ», так і знайте, що вас намагаються обдурити, позаяк подібне може проголошувати лише випускник сучасної юридичної, безграмотної школи.

Це - по-перше. А по-друге, вони просто забувають, або всіх нас зумисне намагаються одурманити тим, що всі ті повноваження, які протиправно взяв колись на себе пріснопам`ятний В. Янукович залишилися й по нині у П. Порошенка. А це, якби, либонь, уже мав би повне право сказати й одесит-Саакашвілі - дві великі різниці, друзі. Не забуваймо...

Саме тому в моделі побудови парламентсько-президентської держави передбачено, що президент не просто самостійно призначає і звільняє з посади главу СБУ,  кому його лишень заманеться, а якраз через парламентське сито. З аргументами і доказами достойності людини, чи непрофесійності, коли вона рекомендується главою держави на цей пост, або ж позбавляється його. Бо не президент батько нині у нашій хаті, даруйте за відвертість, а якраз Верховна Рада. Тільки ж вона до нестями залякана з часів донецького злочинного директорату ніяк і досі не може, либонь, оговтатись, зрозуміти, що якраз  глава держави повинен іти з поклоном до депутатів, а не вони  повинні по-старинці плазувати перед ним.   

  (ПРИМІТКА У ДУЖКАХ. Усі, як мені видається, добре нині розуміють, що таке Військово-цивільна адміністрація (ВЦА), хоча ми, ті, хто живе зараз в Україні, такого насправді раніше на практиці не проходили. Але, переконаний, кожен добре собі уясняє, що на першому місці там, на Луганщині, Донетчині, де діють ВЦА, знаходиться саме силова складова побудови управління регіоном, коли і корову з подвір` я можуть забрати для потреб держави, і авто, і під руки вивести з хати серед ночі, в однострій зодягти і на фронт послати… А ось те, що держава наша спершу ПАРЛАМЕНТСЬКА, а вже потім президентська, і глава держави просто лише старший менеджер на службі людей, второпати це багатьом чомусь укарай складно. І, як не дивно, передус і м, народним депутатам. Невже так режим Януковича всіх задовбав? Можливо…) 

Тому конфлікт із головою СБУ В. Наливайченком мав, гадаю, вирішуватись у такий спосіб. Людині, яка понад рік очолювала головну спецслужбу країни, належало, либонь, про свою роботу обов’язково прозвітувати перед ПАРЛАМЕНТОМ (не залежно від того, яка його професійна якість), Верховна Рада повинна була почути аргументи глави держави за звільнення цієї особи, і лише тоді голосувати за його відставку чи ні. Довготривалі ж, підкилимні перемовини за зачиненими дверима П. Порошенка, А, Яценюка з керівниками фракцій коаліції, погано завуальовані торги з даруванням посад політичним силам за підтримку ідеї глави держави щодо негайного звільнення з поста В. Наливайченка, це приклад майже неприкритої корупції на вершині влади. Запитується: а де ж наше Національне антикорупційне бюро, довкруги створення котрого стільки зламано списів, і яке вже котрий час без поруху сидить у райських кущах з захмарно вискоми зарплатами?

Ця історія ще раз доводить, що в Україні, на жаль, немає ні юристів, ні грамотних законодавців. І це є чи не головною проблемою всіх наших бід державотворення.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net