Як загубили "женевський формат" переговорів?

Ну що, переконалися в тому, як мудро і шалено керує державою її новий глава? Кинувши країну, яка згорає в полум’ї війни, полетів на інший кінець планети на похорони короля Саудівської Аравії. Для чого, хіба не можна було послати когось іншого в такий неспокійний час?

Зрозумівши, мабуть, після кривавих подій в Маріуполі, від яких здригнувся весь світ, що його відсутність в Україні такої відповідальної пори зовсім недоречна, почав пояснювати, начебто, потрібно, було полетіти в теплі краї, аби там зустрітися з лідерами інших країн. Але про жодне з таких рандиву ніде, зверніть увагу, не повідомляється.

На офіційному сайті Президента України лише сказано: Петро Порошенко в ході візиту до Ер-Ріяду провів телефонні розмови з віце-президентом США Джо Байденом, Дональдом Туском, Президентом Європейської Ради та Федерікою Могаріні, лідером зовнішньої політики Євросоюзу.  

Запитується: чи потрібно було для цього підніматися в небо десь над пустелею, щоб здзвонитися з посадовими особами? Навряд чи…

Словом, покатався наш очільник на славу. Розуміючи, либонь, що на фоні трагедії в Маріуполі це виглядає просто таки цинічно, Петро Порошенко з далекого далека бадьоро заявив, що, мовляв, нарешті досяг домовленості щодо необхідності проведення переговорів з приводу врегулювання конфлікту у Донбасі у Женевському форматі за участі Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу, України і Російської Федерації. Словом, не «бомки» бив, трудився…

Що й казати, герой. Особливо ж після того, як стало відомо, що мінські домовленості явилися світу своєрідним фіговим листком за яким, виявився, окрім оприлюднених 12 публічних пунктів мінських домовленостей,  підкилимний сепаратний меморандум Путіна-Порошенка, на зразок грабіжницького, завойовницького пакту Молотова-Ріббентропа. Стосувався він, як відомо, до таємно узгодженого на найвищому російсько-українському рівні топографічного плану офіційної втрати Україною території Донецького аеродрому. Територія, за яку, підкреслю, полягло більше двох сотень наших героїв.

Звичайно ж, повернення до женевського формату переговорів у цій драматичній ситуації виглядало, звичайно ж, рятівним кругом для України.

Тим часом в Києві всі провладні телеканали і інші ЗМІ почали з усіх сил молотити, що ось завтра, себто, 25 січня, відбудеться екстрене засідання РНБО України з приводу терористичного акту в Маріуполі. Дожидайте з нетерпінням, слухайте, дивіться, читайте… Ось там, мовляв, ми покажемо всім…

Чого можна було очікувати від нагального зібрання координаційного центру безпеки й оборони України? Насамперед, либонь, того, що в Україні нарешті відбудеться юридичне оформлення ситуації правового статусу бойових дій. Бо це, так зване АТО, розтягнувшись у часі вже замало не на триста діб, стало притчею во язицех, чим вище начальство буквально дурить голови народові. Мовляв, нічого особливого в Донбасі не відбувається. Ми б’ємо ворогів, трощимо їхню техніку. Але чомусь території під так званими ДНР та ЛНР все розширюються і розширюються. І собі брешуть, і людям, бо Україна вже вся від краю до краю вкрилася свіжими могилами своїх патріотів, а кінця бойовим діям не видно. Начальство ж від зони бойових дій тримається дуже далеко. Керує АТО на відстані. Іноді, як бачимо, аж від Перської затоки.

Думалося, що введення воєнного стану в Донецькій та Луганській областях дасть можливість розставити всі крапки над «і» щодо причин, ознак та особливостей збройного конфлікту. Буде нарешті покладено край брехні Москви, котра повсякчас безсоромно стверджує, що в українському Донбасі мовбито відбувається лише громадянський конфлікт між різними верствами українців. Введення воєнного стану – це формальне визнання агресії сусідньої держави.

Відтак, у зоні бойових дій збройні сили України стають господарями ситуації. Армія, приміром, отримає право обмежувати рух на певній території, вводити контроль транспортних засобів і осіб. Нині цим правом володіє лише МВС. Відтак армія в зоні конфлікту безпосередньо стане співпрацювати з генеральною прокуратурою. Це дасть змогу незабаром очистити конфліктне середовище від провокаторів, терористів. Нинішня міліція з цим самотужки не справиться нізащо.

Давно стоїть питання про переведення всієї економіки держави на воєнні рейки, а без введення воєнного стану не здійснити цього, як і не добитися тут  безумовної перемоги. Шлях до цього  лежить також через   введення інституту воєнного трибуналу, цензури щодо викорінення ворожої кремлівської пропаганди.

Одне слово, без введення воєнного чи надзвичайного стану в зоні військового конфлікту порядку не навести. Тим паче там, де симпатиків Януковича, сепаратистів і терористів, російських найманців не завжди менше, ніж щирих прихильників української влади.

Введення воєнного стане нарешті потрібне для того, щоб український народ нарешті дізнався, хто з очільників держави персонально відповідальний за численні провали на фронті. Хто має відповісти за трагедії в Іловайському котлі, в Донецькому аеропорту. Бо в Східному Донбасі все таки триває не потішне сафарі з полюванням на зайців і косуль, а справжня загарбницька війна Росії проти України.

Чим закінчилося екстрене засідання РНБО від 25 січня ц.р., сподіваюся, ви уже знаєте. Як на мене – абсолютним пшиком. Координаційний центр з безпеки і оборони, як не смішно чути таке, вирішив підтримати санкції  ЄС, США та G 7 проти Росії. Зобов’язав усіх в Україні виконувати їх. Прокукурікали в свинячий голос. А де ж ваші санкції від України, панове?

Цим самим на РНБО зайвий раз підтвердили ту тезу, з чого сміється увесь світ, що українці люблять жар підгортати чужими руками: хочуть, аби інші за них воювали, надавали їм економічну підтримку, водночас і вчиняли безпрецедентний економічний тиск на РФ, поки самі вони відлежаться в холодочку. Друге: РНБО доручило Кабінету Міністрів звернутися до Гаазького трибуналу щодо визнання ним так званих ДНР та ЛНР терористичними угрупуваннями. А чому ж Україна цього не зробить сама? Чого тут боїться наш відважний керманич пан Порошенко?

Далі й не має резону аналізувати. На засіданні РНБЮ щось там заспівали про необхідність удосконалення закону щодо люстрації, аби, напевне. відвернути увагу  народу від проблем провалу оборонних подій на східному фронті,  а там хоч і не розсвітай…

У всій цій ситуації мене найбільше здивувало, вразило те, що в той час, коли пан Порошенко перебував на Аравійському півострові, українські ЗМІ наперебій вихваляли його за те, що добився переведення розв’язання конфлікту в женевський формат. Раз по раз крутили його інтерв’ю з цього приводу по телебаченню. А з’явився лишень Петро Олексійович у Києві, про це всі чомусь одразу забули. Виступаючи при відкритті РНБО він про це чомусь не сказав ні слова, а натомість повернувся до старої своєї мелодії про рятівний круг у вигляді «мінських домовленостей».

Тому хочеться запитати у пана Президента і його челяді: а женевський формат, що уже не підходить? Скис за одну ніч?

Пам’ятаючи про особливу дружбу Петра Порошенка з ординцем Путіним, хотів би запитати у нашого глави держави, чи бува не він йому заборонив надалі згадувати про Женеву, участь у розв’язанні донбаського конфлікту ЄС та США. Він, напевне, не підходить за дорожню карту тому, що там немає підкилимного меморандуму. А новоявлені мільярдери без цього ніяких питань розв’язувати не вміють…  

  PS

Про те, що при перельоті з Аравійського півострова до Києва глава української держави загубив «женевський формат» переговорів для встановлення миру на Донбасі, про який він начебто домовився з віце-президентом США Джо Байденом, може переконливо свідчити те, про що заявив увечері 25 січня ц.р. міністр закордонних справ П. Клімкін."Нормандський формат - дуже ефективний, в якому ми розпочали тиск на Росію. Зараз ми говоримо про можливість розширення цього формату - можливо, у Женевському контексті, про приєднання до цього і ЄС, і США ", - заявив Клімкін. 

Невже він не знає про що публічно заявляє його президент, або ж не читає повідомлень, які пишуться на офіційному сайті глави держави? Чи, можливо,  ніякої домовленості про дорожню карту в варіанті женевських домовленостей, про які говорив пан Порошенко зовсім і не було. Був просто «понт», як подібне називає дядя Федя, вантажник з бару нашої вулиці…