Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
03.11.2014 23:02

Як терористи підвели Петра Олексійовича, відмовившись від співпраці

Скільки ж іще має бути Іловайськів, щоб усі зрозуміли, хто в Україні нині на воєводстві?

Як свідчать дискусії у пресі й на телебаченні, народ ніяк не може зрозуміти, хто ж усе таки переміг на парламентських виборах. Невже той, хто маючи булаву, окружив себе найбільшою кількістю «слуг народу», як стверджують політологи?

Загалом же, проблема, як на мене, розв’язується надзвичайно просто. Скільки голосів, скажіть, будь ласка, мав Петро Порошенко на президентських виборах 26 травня ц.р.? 54,7 відсотка. А скільки їх отримав блок його імені 26 жовтня? Лише через сто п’ятдесят діб після першого волевиявлення. 21,8. Яка виходить різниця? Мінус тридцять три відсотки. Ось вам і результат ганебного, інакше й не скажеш, правління чоловіка, який на кожному кроці проявляє нещирість, лукавить. І це лише за п’ять місяців правління державою.

Ви, приміром, щось чули, аби цей доларовий мільярдер, згідно з Конституцією, ставши главою держави, позбувся свого бізнесу, своїх ЗМІ? Навпаки, 7 і 13 жовтня ц.р., після підкилимних переговорів із В. Путіним запущено його власну шоколадну фабрику «Рошен» у Липецьку, яка, між іншим, виробляє сім відсотків (!) продукції кондитерського ринку РФ. А кому й нині належить «перший інформаційний» 5-ий телеканал? Чий банк, (до речі, єдиний в Україні!) має шалені преференції, а відтак і прибутки у смертельну для українського бізнесу пору?

26 жовтня, коли про це вже буквально волали всі ЗМІ, П. Порошенко нервово заявив, що бійцям знаменитого 32-го посту під селом Сміле Луганської області доставили воду. Сподіваюся, пам’ятаєте, як усі  в один голос кричали, що потрібно будь-що забезпечити українських вояків, які сам-на-сам опинилися на передньому краї проти навали найманців і маргиналів, усім необхідним. За день чи два виявилося, що все сказане паном Порошенком – фейк. Не було води у вояків, не було повноцінної силової підтримки, хоч про необхідність цього двиготіла вся Україна. І це не моя вигадка. Про таке заявили бійці, які вийшли живими з тієї м’ясорубки, полишивши спалену російськими «Градами» територію і нашу техніку…

От якби всі вояки загинули, то правим був би глава держави. Мовляв, допомагали, чим могли. Що поробиш, війна… Цікава логіка життя, чи не так? Можливо, й на це розраховували ті, хто доповідав про підмогу смертникам із 32-го посту…

Оце верховне головнокомандування… Кращого не буває…

Можна привести ще тисячі жалюгідних лукавств, лисицтв, які загалом страшніші за кремлівську дезінформацію, оману. Бо ж кому нам іще залишається вірити? Невже московітським ТБ?

А до чого призвели таємні угоди з кремлівським маніяком? Після женевських переговорів України та Росії за участі Євросоюзу, головний український розпорядник терміново перемовини перевів до русла так званих мінських домовленостей.

Якщо ви запитаєте чому подібне сталося, то відповідь тут може бути, з точки зору подій нинішнього дня, тільки одна: на догоду ворогам України. У Києві і Москві добре знали, що представники ЄС, а особливо ж США, які теж 17 квітня ц.р. брали участь у перемовинах в Женеві, нізащо не сядуть за один стіл із терористами. Пан Порошенко одноосібно дав згоду на формат рандиву за участі України, Росії, ОБСЄ та двох представників сепаратистів. Хоча добре відомо, що питання територіальної цілісності є надзвичайно болючим для всієї української громади, особливо після анексії Росією Криму. І нехай ти хоч три папахи носиш на голові, самостійно вирішувати питання територіальності не маєш права. Прошу також при цьому врахувати, що ОБСЄ за нинішніх умов практично керується з Москви. Отож виходило, що Україна фактично залишалася однією на переговорах проти Росії, представників ДНР та ЛНР і підкупленої ОБСЄ. До того ж, відбувалося все це дійство на території Білорусі, яка є членом союзної держави Московщини. У справжньому зміїному гнізді. Тепер скажіть, як можна було погоджуватись на такий формат зустрічі в Мінську?

Ви ж зверніть увагу, що вже у понеділок, 3 листопада, міністр закордонних справ Росії С. Лавров заявив: вибори 2-го листопада в ДНР та ЛНР відбулися на виконання мінських угод. 

Але ж там про самовільне «волевиявлення» 2 листопада не було сказано ні слова. Чому мовчить ОБСЄ? Невже погоджується з Лавровим? А чому ніби води набрало до рота МЗС України? Та його, зовнішньополітичного відомства, за президенства Петра Порошенка в Україні взагалі фактично не існує. Десятки зарубіжних амбасад залишаються без послів ще з літа. У глави держави до призначення керівників дипломатичних місій, кажуть на Банковій, руки не доходять. А саме ці відомства за кордоном нині мають, як годинниковий механізм працювати на те, щоб формувати думку зарубіжної спільноти щодо агресії Росії. Немає кому цим займатись: президент забуває призначити послів.

Подібних проколів не мало. 7 листопада виповниться уже три місяці (!), як в державі немає секретаря Ради Національної безпеки і оборони. І це в той драматичний час, коли Україна знаходиться в стані війни проти Росії. Безумство, яке граничить або зі зрадою, або чиєюсь повною недотепністю.

А пригадайте, як пан Порошенко практично проламав прийняття минулою Верховною Радою якихось недолугих законів щодо особливостей місцевого самоврядування на окупованих територіях Донбасу. Світу явилися не правові постулати – дивна, хвороблива маячня, яка була освячена українським парламентом під ганайкою. Як би сказав Мирон – рябої кобили сон.

Просили, кажуть, умовляли розумні люди щодо тих законопроектів: про подібне й заїкатися нічого. Бо ж це повна утопія разом із сепаратистами, терористами створювати міліцію, прокуратуру, суди на сепарованих територіях. Таке тільки легітимізує їхню бандитську владу. Це все одно, як призначати з числа спецконтингенту в тюрмі прокурора, суддю, банкіра, безпосередньо там, за колючим дротом.

Не послухалися терористи, не стали співпрацювати з адміністрацією президента в Києві, узгоджувати з нею своїх бадюків на керівні посади. Явно підвели Петра Олексійовича. Образливо до сліз. А він, либонь, вельми хотів потрудитися поспіль...

Ви ж, напевне, уже чули: у вівторок, 4 листопада, глава держави уже буде відміняти ці мертві закони. На сміх курям. Хоча підписав їх, підкреслю, лише 16 жовтня.

А тим часом запущена ним освячена легалізація втрати території частини Східного Донбасу успішно продовжується. Тому, що вибори, як би до них не ставилися в Україні, ЄС, США все таки відбулися. Не залежно від того, що голосували люди без утворення виборчих комісій, без агітації, папірцями, а не бюлетенями з відповідною нумерацією. Та нехай би навіть квасолею, але вибори, на які зігнали тисячі людей, для тієї ж таки Росії, самих терористів легітимізували людей, до яких за стіл переговорів пан Порошенко садовив свого представника Л. Кучму. Це, хоч круть, хоч верть - крок до автономізації сепарованих територій. Не дивно, що отаман луганських бандюків уже встиг заявити: «ЛНР вступить до складу Російської Федерації…» Більше того, ці керманичі також підкреслили: за столом переговорів їм Л. Кучма уже не рівня, тепер подавайте самого П. Порошенка – читайте про це тут.

Пригадаймо, що саме за цим же сценарієм анексовано нашу півострівну автономію. Але що дивно, ні тоді, ні тепер ні СБУ, ні МВС України не затримали, не довели до суду жодного керівника терористів. На що ж тратяться мільярди гривень, які виділяються цим так званим "силовим"  структурам?

Увечері понеділка, виступаючи із черговим зверненням до народу, П. Порошенко не забув знову похвалитися, якої значної перемоги на парламентських виборах добився його одноіменний блок. За результату, нагадаю, мінус 33 відсотки до показників 25 травня ц.р. Краще б уже помовчав… Справді «грандіозна перемога».

Мені все це нагадує мотив твору Василя Стуса «Веселий цвинтар». Адже державна політика, яку проповідують вожді Банкової призвела Україну справді до суцільного цвинтаря. І це за умов, коли маємо «перемир’я», порушене бойовиками майже 2.5 тисячі разів за неповних три останніх місяці. Що ж буде тоді, як за час від 5 вересня, коли пан Порошенко про щось закулісно домовившись з В. Путіним, зупинив АТО, а Росія, використовуючи передишку, завела за цей час на окуповані терористами території України десятки тисяч своїх найманців, армади військової техніки. Мілітаризувавши до неможливого шматок українського Сходу, Московія уже нахабно вимагає, щоб Україна згорнула свою АТО. Себто, щоб взагалі перестала оборонятися.

Найстрашніше полягає в тому, що як стверджують астрологи, саме в листопаді-грудні 2014-го почнеться найактивніша фаза боротьби за Україну. Минула весна видасться для багатьох лише квіточками…
Хто ж українців поведе у бій? Порошенко, його ідеологічний поплічник Луценко? 112 депутатів, яких вони назбирали в свою нову фракцію БПП? Чи, можливо, Турчинов із Яценюком, Аваковим? Ці вже блискуче проявили себе в пору здачі Криму...

Одне слово, «веселий цвинтар», друзі. Не приведе, Боже…

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net