КМДА готова подарувати Києво-Печерську лавру

Вперше за багаторічні спроби регіоналів у ВРУ надати можливість релігійним громадам приватизовувати культові споруди, які є місцевими та національними пам’ятками культури, згадане питання було підтримане київською владою.

КМДА підтримала проект Закону України № 2993 «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для повернення культових споруд релігійним громадам», мотивуючи це тим, що він є «актуальним і своєчасним».

Ніколи київська влада не насмілювалася погодити це питання, хоча спроб з боку ПР було чимало. Вочевидь, у структурі влади відбулися суттєві зміни. Я маю на руках погодження законопроекту заступником голови КМДА В. Коржом, який, вочевидь, не міг дати такого погодження без відповідної резолюції згори. Хоча в даному випадку висновки КМДА, як підрозділу Кабміну, а не як підрозділу місцевого самоврядування, як на мене, не мають ніякого значення. Адже йдеться про те, що одна зі структур Кабміну підтримала законопроект в інтересах самого Кабміну.

Цим законопроектом будуть забрані права місцевих влад щодо надання згоди на передачу релігійним громадам культових споруд місцевого та національного значення. Законопроектом доповнюється ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якої тепер рішення щодо передачі культових споруд релігійним громадам прийматимуться не лише місцевими владами, але й Кабміном, який, безумовно, в цій справі матиме пріоритет.

Тепер ніхто не питатиме у місцевої громади чи хоче вона передати той чи інший релігійний об’єкт, що знаходиться на їхній території, релігійній громаді, чи ні, його долю вирішуватиме Кабмін. Тому, я переконаний, для того, щоб серйозно розглядати цей законопроект, його погодження треба питати не в адміністрацій, а у місцевих рад, місцевих громад.

Мене також непокоїть інший аспект цього питання – спроможність релігійних громад доглядати за пам’ятками після передачі їх у власність релігійним громадам. Релігійні громади навмисно чи ненавмисно перебудовуватимуть церкви та інші релігійні об’єкти-пам’ятки. Зараз у влади є хоч якась можливість контролювати ці процеси.

Навіть ті дерев’яні церкви, що нещодавно стали об’єктами культурної спадщини, які охороняє ЮНЕСКО, вимагають серйозної поновлювальної роботи у зв’язку із тим, що релігійні громади на свій розсуд змінили їх, позбавивши елементів автентичності. Повернути автентичність можна лише завдяки державі, яка по Закону не має ніякого впливу на об’єкт, якщо він є приватним чи належить певній громаді.

Також варто нагадати, що перший в Російській імперії закон про охорону культурної спадщини виник через те, що «реставратори» Києво-Печерської лаври в середині 19 ст. провели такі роботи, що це викликало обурення і у істориків, і у митців, і в інтелігенції тощо. Як результат, цар суттєво обмежив права релігійників в питаннях реставрації та реконструкції історичних релігійних споруд.

На жаль, те що розуміла злочинна Російська імперія, схоже, не доступно нинішній провладній коаліції та її ляльководам.