Про реформу системи професійної освіти в України – детально

Нагадаю, два тижні тому відбулося перше засідання робочої групи з підготовки проведення парламентських слухань на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення». До складу робочої групи увійшли народні депутати України, члени Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, представники секретаріату Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, Міністерства освіти і науки України, Національної академії педагогічних наук, обласних, міських рад, обласних державних адміністрацій, керівники вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, науково-методичних установ, громадських організацій.

Робоча група займається питанням вивчення реформування професійно-технічної освіти. Я, як член робочої  групи, підготувала відповідні пропозиції щодо внесення змін до Закону України: «Про професійну освіту». Пропозиції поділені на два блоки: до Верховної Ради та до Кабінету Міністрів. Викладаю їх на ознайомлення усім бажаючи (див.фото), та наразі прокоментую деякі - чому я вважаю їх   доцільними та необхідними.

Отже, з пропозицій до Верховної Ради:

«Повернути фінансування закладів професійно-технічної освіти на державний рівень» - однозначно повернути на державний  рівень, і тільки з державного рівня регулювати підпорядкованість фінансування, державні та регіональні замовлення, а також замовлення бізнесу на необхідну кількість спеціалістів.

«Побудувати концептуальні засади формування та розвитку єдиної цілісної системи професійно-технічної освіти, що матиме на меті популяризацію робітничих професій серед молоді» - в країні є потреба в професійно-технічних кадрах й вона нікуди не поділася, хай би що ні розповідали можновладці з екранів. Це також підкреслив нещодавно й в.о. голови державної служби зайнятості Сергій Кравченко.

^{З повідомлення прес-служби державної служби зайнятості}

Ця потреба ВЖЕ є нагальна. Також, з урахуванням змін на ринку праці, розуміємо, що фахівці можуть заробляти значно більше, адже вони є затребувані часом та вимогами мережі закладів, державних підприємств. Держава має віднестись до забезпечення потреби в спеціалістах зважено та обґрунтовано.

Далі: терміново, на протязі, можливо, ще цього сесійного тижня депутати Верховної Ради повинні знайти можливість внести зміни в Закон України «Про професійну освіту», чітко врегулювати ті проблемні питання, які ми маємо на сьогодні. Це: розподіл закладів профтехосвіти за категоріями та типами: які заклади ПТО є просто закладами, а які технікумами, коледжами, І або ІІ рівня акредитації -  все це повинно бути чітко визначено в Законі. Сумнівні та неоднозначні трактування того чи іншого закладу в подальшому можуть впливати на недофінансування або призвести до неможливості фінансування за рахунок коштів з держбюджету або обласних бюджетів.

«Забезпечити надання субвенції з державного бюджету на здобуття студентами професійно-технічних навчальних закладів, повної загальної середньої освіти» - один з ключових аспектів: заклади профтехосвіти є, можливо, дещо тяжкими для утримання з державного бюджету, але також всі розуміють, що за останні роки жодної копійки не вкладалося в модернізацію, програми енергоефективності та заощадження в частині їх утримання по комунальних послугах. Зараз йде збільшення вартості комунальних послуг та енергоресурсів, тож вкрай необхідно знайти можливість окремою програмою в бюджеті України забезпечити реконструкцію, модернізацію, покращення матеріально-технічної бази тощо. Адже коли ми говоримо про якість освіти закладів ПТО, ми не маємо покладати відповідальність тільки на викладачів.  Це також відповідальність й тих програм, які розробляються задля методик навчання, та наявного матеріально-технічного забезпечення. Реалії такі, що якісні фахівці-викладачі не в змозі на станках минулого віку забезпечити майбутнім слюсарям та токарям ту базу необхідних сучасних навичок, які є вимогами нашого сьогодення. Всі ці питання є стратегічними, над якими, я вважаю, й має працювати державна влада.

Що стосується Кабінету міністрів: вважаю, що Кабмін повинен терміново долучитися до процесу реформування. Дуже багато проблемних питань, які ми зараз бачимо в галузі профтехосвіти, знаходяться саме в їх площині врегулювання. Це й визначення переліку професій, які підлягають державному та регіональному замовленням на кількість потрібних майбутніх фахівців. Це підготовка постанов, які повинні бути прийняті в червні-липні поточного року для того, щоб ми на навчальний рік 2016-2017 були готові. Не в серпні, а хоча б в липні. «Готуй сані влітку».

Дуже багато пропозицій до Кабміну є стосовно того, які програми розробляти та яким чином оновити існуючі. Вважаю доречним залучення іноземних фахівців до розвитку тих чи інших напрямків професійної освіти з урахуванням їхнього досвіду в розробці напрямків навчальних програм. Також буде корисним досвід інших країн в частині оптимізації навчальних програм.

Органи місцевої виконавчої влади також мають не лишатися осторонь, адже відповідальність за хід реформи є спільною. Я б розділила її на три рівні частини: відповідальність держави з боку Верховної Ради щодо прийняття необхідних законів – відповідальність Міністерства освіти в частині прийняття необхідних постанов та розробки програм – відповідальність органів місцевої виконавчої влади.

Нещодавно мені до рук потрапив цікавий лист, яким я була приємно здивована. (див.фото) Коли міські голови отримали собі на утримання заклади профтехосвіти, вони, фактично, зрозуміли, що з ними треба щось робити. Цей лист є свідченням того, що влада на місця почала діяти як менеджери, вони розіслали  звернення з пропозиціями щодо наповнення закладів ПТНЗ учнями з інших міст областей та підрахували вартість підготовки спеціалістів.

Слідкуємо за розвитком подій, із появою новин в галузі реформування сфери профтехосвіти я обов’язково ознайомлю усіх читачів.