Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.10.2020 13:39

Реформування молодіжної політики України у контексті європейської інтеграції

Головний спеціаліст Департаменту освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації

Напрямки удосконалення організації діяльності органів влади України щодо реалізації молодіжної політики на місцевому рівні з урахуванням завдань щодо реалізації євроінтеграційного курсу України

Євроінтеграційний курс України орієнтує на детальне дослідження досвіду європейських країн задля пошуку орієнтирів для подальшого розвитку молодіжної політики. Визначенню та вирішенню її проблем сприяє системне дослідження європейського досвіду реалізації молодіжної політики. Своєрідність процесу формування й реалізації державної молодіжної  політики в Україні полягає в тому, що як інститутам влади, так і громадянському суспільству необхідно враховувати особливості вітчизняних історичних традицій у роботі з молоддю, а також сучасні потреби молодих громадян, суспільства і держави з урахуванням євроінтеграційного курсу України.

Умовно молодіжну політику європейських країн можна поділити на статичну (країни Північної Європи) та динамічну (Великобританія, Данія, країни Середземномор’я). Власне, для України більш відповідною є динамічна модель, так як вона надає змогу забезпечити активну трансформацію молодіжної політики відповідно до змінних потреб молоді, тоді як статична модель передбачає мінімальний та сталий вплив на цільову категорію населення.

З точки зору участі представництва молодіжного сектора і способів координації молодіжної політики, особливостей відповідного молодіжного законодавства, розвинені країни Європи можна класифікувати за трьома категоріями:

– з розвинутим молодіжним сектором: така молодіжна політика концентрується в чітко визначених, домінуючих молодіжних секторах (Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія);

– з обмеженим молодіжним сектором: молодіжна політика частково здійснюється спеціалізованими молодіжними та традиційними секторами управління – такими, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я та ін. (Нідерланди, Франція, Бельгія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія);

– без спеціального молодіжного сектора, де молодіжна політика розподіляється поміж традиційними секторам та не має явно вираженого центру прийняття рішень  (Великобританія, Ісландія, Італія, Данія).

Необхідно наголосити, що існує декілька світових моделей молодіжної політики:

Неоконсервативна модель характеризується першочерговою турботою державних органів про соціально незахищені групи молоді. Типовими представниками цієї моделі молодіжної політики є США та Італія.

Соціал-демократична модель, за якої держава бере на себе відповідальність за розв’язання практично майже всіх проблем молоді. Вона притаманна більшості європейських країн: Австрії, Німеччині, Португалії, Фінляндії, Швеції.

За країнами-форматорами моделей також виділяють: американську, швецьку та німецьку.

За оцінкою дослідника Т. Донченко, загальною тенденцією розвитку молодіжної політики в західноєвропейських державах є перехід від допомоги окремим найбільш вразливим категоріям молоді до здійснення соціальних програм, що охоплюють більшість молодих людей. Така переорієнтація обумовлена приходом до влади соціал-демократичних урядів, які висунули і розвинули ідею визнання відповідальності держави за інтеграцію всієї молоді у суспільство.   

Соціал-демократичній моделі, до якої можна віднести також і фінську модель молодіжної політики, притаманні певні патерналістські риси. Співпраця державних установ з громадськими організаціями сприяє формуванню у молоді навичок прийняття відповідальних рішень та основ фінансового менеджменту, набуттю досвіду практичної роботи, що є передумовою подальшої роботи у державному секторі. Тому, існуюча в країні модель молодіжної політики формує певні методи залучення молоді до державно-управлінської діяльності.

У Швеції соціал-демократична модель вирізняється сильним державно-правовим механізмом регулювання відносин між молодими й іншими громадянами, соціальними групами. Спеціального закону про молодь тут немає. Однак, багато положень стосовно дітей і молоді знайшли відображення в законі про соціальні служби. Соціальні проблеми молоді у Швеції безпосередньо вирішує Соціальна рада, що створюється в кожній комуні в рамках соціальної служби. Така Рада має добре знати місцеві проблеми, координувати зусилля усіх організацій, закладів, установ, служб по роботі з молоддю. Для цього, у Швеції існує певна система заходів соціальної допомоги, яку надає держава молодим людям стосовно їх навчання, набуття кваліфікації, праці, побуту, дозвілля тощо. Деякі проблеми молоді Швеції розв’язуються через державну Раду у справах молоді, яка має можливість, зокрема надавати допомогу молодіжним організаціям безпосередньо з державного бюджету. Таким чином, молодь сама формулює свої проблеми, доносить їх до державних органів і одержує фінансову допомогу на їх вирішення.

У Німеччині, як і у Швеції, єдиного закону про молодь немає, а молодіжна політика здійснюється на основі декількох законодавчих актів. Безпосередньо реалізацією молодіжної політики в Німеччині займаються спеціальні державні установи. Тут функціонує спеціальне Федеральне міністерство у справах молоді, сім’ї, жінок та охорони здоров’я. Воно координує діяльність усіх установ, соціальних служб, що займаються проблемами молоді, видає спеціальні збірники «Повідомлення про молодь», розпоряджається коштами, виділеними державою на здійснення молодіжних програм тощо. Основу молодіжної політики в Німеччині становлять спеціальні програми з різними термінами реалізації. Такі програми розробляються на ґрунтовній науково-методичній основі, а реалізуються, власне, молодіжними громадськими організаціями. Але, механізм залучення самої молоді до їх розробки та здійснення чітко не визначається. Разом з тим, ґрунтовний науковий підхід та чітко сформована організаційно-управлінська структура роботи з молоддю можуть бути корисними при запроваджені нових механізмів реалізації молодіжної політики в Україні.

За часи незалежності України було напрацьовано достатню нормативно-правову базу молодіжної,  що засвідчує факт існування багатьох нормативних актів: Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (від 15 грудня 1992 р. № 2859-ХІІ); Указ Президента України від 27.09.2013 р.  № 532/2013 «Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 р.»; Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»; Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»; Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»; Закон України «Про освіту»; та інші.

Правоустановчі рішення щодо молодіжної політики в Україні приймалися головним чином у залежності від політичної кон’юнктури в суспільстві. Тим не менше, упpoдовж розвитку галузевої нормативно-правової бази молодь перестала сприйматися як пасивний об’єкт управління, а перетворилася на рівноправного партнера органів влади. До того ж, була сформована достатньо цілісна та потужна нормативно-правова база, яка передбачає регламентацію реалізації молодіжної політики за усіма її основними напрямами.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження місцевих органів виконавчої влади, що прямо або опосередковано стосуються забезпечення інтересів молоді у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури  і спорту. Але громади можуть вносити доповнення до них, коригуючи власні (самоврядні) повноваження. Це стосується забезпечення освітою, створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів, сприяння діяльності дошкільних і позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій, пропагування здорового способу життя, розвиток культури, фізичної культури і спорту, допомоги у працевлаштуванні молоді, надання права на пільгове користування об’єктами культури, фізкультури і спорту.

За даними Організації об'єднаних націй (ООН), на сьогодні в світі проживає 1,8 мільярдів молодих людей[1]- це найбільша її кількість за всю історію людства, і цей показник з кожним роком зростає. Кардинально протилежна тенденція вже упродовж багатьох років зберігається в Україні, де молоді стає все менше. За даними Міністерства молоді та спорту України, лише за останній рік молоді в Україні стало менше на 302 тисячі осіб. Разом з тим, з 11,2 мільйонів молодих людей, що наразі проживають в Україні, 43,5% так чи інакше замислюються про еміграцію[2]. На запитання «Чи хочете ви емігрувати з України?» 21% опитаних відповіли, що хотіли би попрацювати за кордоном і повернутись, ще 6,2% хотіли б поїхати на навчання в іншу країну і повернутись в Україну. При цьому 11,7% відповіли, що шукають можливості для еміграції, а 4,3% зізнались, що планують емігрувати найближчим часом. Головною причиною еміграції молоді люди вважають незадовільний рівень життя вдома та можливість отримувати вищу заробітну плату за кордоном.

Аналіз досвіду формування і здійснення молодіжної політики в розвинених країнах свідчить, що державне регулювання цієї сфери є найбільш складним і важливим питанням, і ефективність такої політики має тенденцію до зниження як у випадку перевищення повноважень держави та її надмірного втручання, так і при мінімізації використання державних механізмів. Головним аспектом успішності молодіжної політики є здатність суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських впливів у зазначеній сфері.

Для цього необхідні орієнтири творять європейські практики молодіжної політики. Згідно з результатами досліджень А. Соколова, при формуванні молодіжної політики Рада Європи приділяє особливу увагу процесу формування європейської юнацької самосвідомості, що пов'язано з розширенням її можливостей щодо забезпечення освітнього, культурного і духовного розвитку. Важливою особливістю такої молодіжної політики є те, що молоді люди в країнах-членах Європейського союзу, за визначенням європейських інститутів, є «більшими європейцями», ніж попередні покоління. Потенційно саме вони можуть стати основною рушійною силою нового етапу інтеграції, внаслідок того, що в європейських країнах активність молоді супроводжується її вимогами автономності для розвитку та вираження своїх ідей. Тому, молодіжна політика повинна «пропагувати доступ до соціальної автономності» і «допомагати молодим бути автономними, надійними, креативними, відповідальними за інших».

На мій погляд, у сфері молодіжної політики України доцільно впровадити рекомендації Ради Європи, яка визначає 11 індикаторів національної молодіжної політики. Уперше їх було публічно представлено у 2001 р. У преамбулі документу зазначалося, що 11 індикаторів необхідно сприймати як керівництво для службовців у сфері роботи з молоддю, а молодіжні громадські об’єднання, що відстоюють інтереси молоді, можуть використовувати їх як інструмент для лобіювання. Ці індикатори також можуть бути використані при оцінці поточного стану молодіжної політики. Розглянемо ці індикатори у стислому порівнянні з національною специфікою відповідності їм.

Індикатор 1. Неформальна освіта (підвищення ролі неформальної освіти – освіти за межами формальної шкільної системи; розвиток молодіжних ініціатив, молодіжних клубів та молодіжних організацій). Щодо розвитку неформальної освіти, то тут маємо в Україні досить невтішні показники: лише 10% молодих людей залучалися до навчання в закладах неформальної освіти (3% – на платній основі, 7 % – на безоплатній). У низці місцевих програм визначено пріоритет розвитку неформальної освіти, але без наявної молодіжної інфраструктури, достатнього фінансування та інформаційного забезпечення збільшення зазначеного показника неможливе. Особливо гостро ця проблема нині постає на рівні новостворених об’єднаних територіальних громадах.

Індикатор 2. Молодіжна тренінгова політика (підготовка тренерів у молодіжному секторі, мультиплікаторів для підвищення інформованості молоді з різних питань). Щодо досвіду проведення тренінгів для молоді (особливо на безоплатній основі), то він недостатньо поширений, хоча цей напрям є досить актуальним. Так, задля реалізації як просвітницьких, так і освітніх (в частині загальноосвітнього рівня та формування вузькопрофесійних навичок) напрямів це є важливим. Особливу роль тут, на наш погляд, можуть відігравати створення та функціонування хабів із проведенням безкоштовних заходів, а також на оплатній основі та на умовах співфінансування.

Індикатор 3. Нормативно-правова база у молодіжній сфері (законодавство має визнавати участь молодих людей і молодіжних неурядових організацій в прийнятті політичних рішень, створювати законодавчу базу для роботи). Щодо нормативно-правової бази України, то необхідні правові підстави забезпечення участі молоді в ній наявні. Проблема швидше не в нормотворчості, як такій, а в практичній реалізації існуючих правових документів.

Індикатор 4. Молодіжний бюджет (бюджет для сприяння розвитку молодіжних ініціатив та молодіжних організацій, виділення адміністративних грантів). Щодо молодіжних бюджетів, грантів, пільгового кредитування та різного роду фінансових ініціатив, то за цим показником досвід грантового фінансування у незначній кількості великих міст все ж наявний, однак на рівні новостворених об’єднаних територіальних громадах він відсутній.

Індикатор 5. Молодіжна інформаційна політика (прозорість державної політики щодо молодих людей, інформування молоді про різні можливості, які для неї існують). Щодо ефективності інформаційної політики також маємо досить цікаву ситуацію: нині активно починають функціонувати молодіжні центри, затверджено Типове положення про молодіжні центри, але лише чверть молоді поінформована щодо наявності таких центрів, а про можливості, які вони надають і того менше.

Індикатор 6. Багаторівнева політика (розробка планів дій, які будуть реалізовані не тільки на національному рівні, але на всіх рівнях державного управління). Щодо багаторівневості – дійсно, наявні цільові програми формують умовну ієрархію, водночас зміст цих програм не дає змоги вести мову про їх взаємозв’язок та належну координованість.

Індикатор 7. Дослідження в області молоді (політика повинна бути заснована не на припущеннях, а тільки на фактах і результатах досліджень молодіжного середовища). Позитивним у рамках виконання цього індикатору є наявність щорічних звітів та щорічних матеріалів соціологічних опитувань, що надає змогу сформувати певну загальну картину.

Індикатор 8. Участь (форми залучення молодих людей до процесу прийняття рішень, сприяння процесу, в якому молоді люди беруть участь і активно вносять свій вклад у життя суспільства). Практична реалізація форм залучення молоді в Україні до політики є недостатньо ефективною, деякі інституції (окремі молодіжні ради) мають суто формальний характер та не справляють суттєвого впливу на молодіжну політику.

Індикатор 9. Міжвідомча співпраця (відповідальність і співпраця між різними профільними міністерствами – молоді, спорту, освіти, культури, оборони, охорони здоров'я, транспорту, праці, сільського господарства тощо). Координаційні механізми міжвідомчої співпраці присутні, інколи представники зазначених напрямів об’єднані в єдиний гуманітарний департамент. Однак, варто наголосити лише на співпраці між профільними міністерствами, а  не обєднання чи дублювання міністерств.

Індикатор 10. Інноваційність (просування інновацій, креативний підхід до вирішення проблем і стимулювання творчості молоді). Щодо інноваційності та креативного підходу, то його прояви краще можна прослідкувати на місцевому рівні, ніж на загальнонаціональному.

Індикатор 11. Молодіжні консультативні органи (створення структур для консультацій та партнерства між державою з одного боку та молоддю і молодіжними організаціями, з іншого). Консультаційні органи почали функціонувати, однак досі вони не набули повноцінного функціонального характеру.

Важливим перспективним напрямом трансформації законодавства, що регулює освітні молодіжні проекти відповідно до сучасних запитів суспільства була участь української молоді у програмах ЄС «Молодь в дії» та Європейська волонтерська служба. Позитивну роль відіграє також реалізація розпорядження Кабінету Міністрів України «Про імплементацію Угоди про асоціацію», яким передбачено розширення участі України у програмі ЄС Erasmus+, що діятиме на період до 2020 р. Остання програма передбачає для молоді низку можливостей. Це освітня програма, яка враховує можливості кожного її учасника. Її вплив поширюється на навчання чи працевлаштування, а головне завдання програми – це участь в молоді в демократичному житті Європи, стимулювання активної громадянської позиції, міжкультурний діалог, соціальну інтеграцію та солідарність. Програма як комплексний документ, передбачає сприяння якісним змінам молоді через пропозиції щодо проведення реформ стосовно молоді місцевого, регіонального та національного рівня. Акцент зроблено на дієвості визнання неофіційної та неформальної освіти. Розвиток потенціалу молоді у рамках програми Erasmus+ – ключовий напрямок діяльності, який фінансується в її рамках Євросоюзом. Такі заходи передбачають удосконалення управлінської та інноваційної здатності, співпраці молодіжних організацій у країнах-партнерах, сприяють новим формам навчання молоді. Проекти підтримують розвиток діалогу з питань реформ, співпраці, розширення зв’язків, проведення різних молодіжних заходів навчального характеру. Такі програми, створюючи альтернативу звичайним заходам на рівні держави, вносять свіже розуміння інформаційно-просвітницької діяльності, методів, інструментів і методології для роботи з молоддю. Відомі також заходи з мобільності (Програми обміну для молоді, Європейська волонтерська служба та мобільність молодих працівників між країнами-членами та країнами-партнерами Програми, що відповідають вимогам).

Поруч із цим, ініціатива «EU4Youth» сприяє країнам Східного партнерства у заохоченні активної участі молоді в процесах економічному розвитку. Молодіжне вікно Східного партнерства як частина програми, пропонує можливості прямого фінансування проектів молодіжних громадських організацій у рамках програми Erasmus+, до яких залучені організації та учасники з Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови й України.

17 березня 2016 р. вперше було підписано Український Пакт заради молоді-2020  з метою об’єднати зусилля компаній, держави та освіти для вирішення проблем працевлаштування молодих людей. Ініціатива здійснювалась Центром «Розвиток КСВ» спільно з Міністерством молоді та спорту України і реалізується в рамках Європейського Пакту заради молоді. Українська ініціатива  - одна з найактивніших у Європі і на сьогодні вже об’єднала 38 організацій в Україні, які зобов’язались сприяти створенню мінімум 300 партнерства між бізнесом та освітнім сектором та спільно забезпечити 10 000 місць для стажування та першої роботи молоді.

В Україні набирає впливу Програма «Молодіжний працівник», що має на меті забезпечити належний рівень знань про пріоритети, тенденції та завдання молодіжних політик України та ЄС. Програма «Молодіжний працівник» розрахована на держслужбовців, посадових осіб місцевого самоврядування, які задіяні у роботі з молоддю в областях, та лідерів молодіжних організацій у форматі спільного навчання. Навчальна програма передбачає підвищення кваліфікації за трьома напрямами:

- базовий тренінгів (основні поняття що таке поняття молодь, молодіжна політика);

- спеціалізований тренінг (напрацювання компетентностей «молодіжного працівника», що пов’язані з особливостями роботи з різними групами молоді: сиротами, дітьми в складних обставинах);

- тренінг для тренерів підготовка фахівців, що можуть самостійно викладати матеріал із підвищення кваліфікації й підготовки інших «молодіжних працівників»).

Основною загрозою впровадження новації, пов’язаної з підготовкою «молодіжних працівників» є законодавча невизначеність цього питання. Українська система освіти не передбачає підготовки фахівців за спеціальністю «молодіжний працівник». Фахова підготовка таких спеціалістів в Україні відбувається в рамках різноманітних програм підвищення кваліфікації. Проте, програм із підвищення кваліфікації не достатньо, щоб навчитися працювати з молоддю на місцевому рівні. На нашу думку, цей управлінський досвід має бути втілено в Україні, що дозволить органам місцевого самоврядування не реагувати з запізненням на різні проблеми молоді, а запобігати їх появі на місцевому рівні та використовувати молодіжний потенціал для розвитку територіальних громад.

Безпосередня реалізація молодіжної політики потребує спеціальної підготовки фахівців. Щодо роботи з молоддю в країнах Європи, то за висновками експертів Директорату Ради Європи, вона залежить від вектору державного впливу. Тому в Європі існують різні концепції роботи з молоддю, засновані на відповідних традиціях, змісті роботи та тих завданнях, поставлених перед фахівцями.

Попри ці відмінності у виборі моделей молодіжної політики в європейських країнах вдалося виробити спільні підходи до включення молоді у суспільні процеси. Про це свідчить прийняття Європейської хартії про участь молоді у громадському житті на місцевому та регіональному рівнях (далі – Хартія). Хартія заснована на трьох положеннях:

- участь молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівнях має стати частиною загальної політики залучення громадян у суспільне життя;

- місцеві та регіональні органи влади переконані, що стратегії, реалізовані в усіх областях, повинні містити молодіжний компонент. У зв'язку з цим, вони зобов'язуються дотримуватися положень Хартії і забезпечувати на практиці різні форми участі молоді в житті суспільства, які визначатимуться за погодженням і спільно з молоддю та її представниками;

- проголошені в Хартії положення та різні форми участі в житті суспільства застосовуються до всіх молодих людей без будь-якої дискримінації.

Хартія пропонує основні напрямки інтеграції молоді в суспільство. По-перше, це -  запровадження політики, орієнтованої на збільшення зайнятості молоді та боротьбу з безробіттям. А по-друге, запровадження політики, в галузі освіти та професійної підготовки, яка сприяє активізації участі молоді в житті суспільства.

Спільними позитивними рисами країн Європи щодо формування та реалізації молодіжної політики є:

- наявність соціального взаємозв’язку між урядом, молоддю та суспільством шляхом задіяння механізму консультації;

- проведення інформаційно-просвітницької діяльності;

- гарантії свободи культурного, творчого та політичного вираження;

- дотримання культури продовження загальної та професійної освіти;

- надання державної підтримки молодим сім’ям;

- забезпечення особливої уваги представникам «групи ризику», до яких відносять людей з особливими потребами та малолітніх (молодих) злочинців;

- підтримка і заохочення активного проведення вільного часу;

- дослідження труднощів, з якими стикаються молоді люди;

- розширення міжнародних зв’язків між молодими людьми. 

Але найбільшій інтерес для України, на мою думку, представляє механізм залучення молоді до управлінської діяльності у практиці органів державного управління Фінляндії. Молодіжна політика у цій країні є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави і громадських організацій. Тож, цілком зрозуміло, чому під час виборів до комунальних (тобто, місцевих) рад окремими пунктами практично усіх передвиборчих програм стоять питання, що стосуються молодіжного руху, організації працевлаштування і побуту молодих робітників, спеціалістів, студентів. Центральним органом, що координує розвиток молодіжної політики, є Державна рада з питань молоді Фінляндії. На місцевому рівні створено і активно діють Комісії у справах молоді (Молодіжні комісії) комунальних рад. Членами молодіжних комісій є депутати відповідної ради, що не звільнені від своїх основних обов’язків. Молодіжна комісія знаходиться на повному дотаційному утримані міської влади Фінляндії та не здійснює ніякої комерційної діяльності. Функціонери комісії мають заробітну плату, що дорівнює оплаті праці фінського громадянина з вищою освітою, який працює державним службовцем. Саме фінський тип реалізації молодіжної політики найбільш придатний для адаптації до умов України.

Можна виокремити такі особливості фінської молодіжної політики:

- підтримка державою діяльності молодіжних громадських організацій, їх суспільно-корисних ініціатив;

- наявність спеціальної структури у справах молоді – молодіжної комісії, що узгоджує свої дії з діями молодіжних організацій партій, інших громадських об’єднань;

-наявність значних фінансових відрахувань з держбюджету на потреби молоді і забезпечення «некомерційної» спрямованості молодіжної політики в цілому та фінансування молодіжних ініціатив;

- активна фінансова підтримка з боку держави молодіжних організацій (тобто, фінансування молодіжних ініціатив);

- розгалуженість структури державних органів, що опікуються справами молоді.

Узагальнюючи досвід Фінляндії та аналізуючи реалії України, можна зробити висновок, що саме Молодіжні комісії (Молодіжні ради) можуть стати тим органом, через який молодь України матиме змогу активно залучатися до державно-управлінської діяльності. Існуючі зараз в Україні молодіжні ради при більшості облдержадміністрацій та при органах місцевого самоврядування мають лише дорадчий характер, використовуються, переважно, як інформаційний ресурс взаємодії державних органів, громадських організацій, органів студентського самоврядування. Конкретна діяльність цих структур, а саме регулювання фінансування молодіжних ініціатив, вплив на планування діяльності Управлінь у справах сім’ї та молоді, формування «Банку молодіжних ініціатив» не можливі, на відміну від фінської практики, внаслідок відсутності законодавчо закріплених за ними функцій та механізмів діяльності.

Підсумовуючи, пропонуєю узагальнений комплекс рекомендацій з питань удосконалення державної молодіжної політики в Україні:  закцентувати увагу на розбудові молодіжної інфраструктури в новостворених об’єднаних територіальних громадах, розширити осередки неформальної освіти молоді; активізувати проведення просвітницьких тренінгів на безоплатній основі; проводити професійні тренінги на базі центрів зайнятості щодо перспектив вибору професії, започаткування власної справи, пошуку першого місця роботи, підготовки до співбесіди, написання конкурсних заявок щодо стажування закордоном; розширити інформаційно-просвітницьку роботу щодо проведення молодіжної політики; створити спеціальний напрямок у бюджетному фінансуванні проектів з місцевого розвитку, що стосувався б молоді (1 проект на 1 громаду), де молоді люди могли би представляти в рамках окремого конкурсу свої проекти; в рамках чинного законодавства передбачити стимулюючі пільги для започаткування власної справи молодими людьми;  забезпечити формування дієвих молодіжних рад на місцевому рівні; проводити творчі та мистецькі акції, конкурси серед молоді щодо пошуку перспектив розвитку громади («Що б я зробив, якби був головою ОТГ?», «Якою я бачу свою громаду?», «Моя громада – молодіжна!» тощо); розширення діяльності молодіжних консультаційних центрів; проводити постійний моніторинг громадської думки та вивчення потреби молодих людей щодо заходів молодіжної політики, проводити соціологічні дослідження на місцевому рівні.

Враховуючи тенденцію до зростання відкритості, прозорості та громадської участі в процесі вироблення та реалізації молодіжної політики, а також в процесі здійснення управління нею, роль суспільної складової зростає. Саме розширення участі широких кіл суспільства в реалізації молодіжної політики дасть змогу створити нову вітчизняну модель молодіжної політики з урахуванням найкращого європейського досвіду та у відповідності до стандартів Європейського Союзу. 

[1] ООН наводить дані про людей віком від 10 до 24 років, оскільки не існує єдиного міжнародного визначення для поняття «молодь». 

[2] Згідно з українським законодавства, під поняття «молодь» підпадають люди віком від 14 до 35 років.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net