Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
10.04.2019 14:09

Ідеологема Зеленського - чи має команда "ЗЕ" свою ідеологію?

Адвокат, партнер ЮК "Перітус Консалтинг"

Чи є у Зеленського, чи точніше його команди ідеологія? Ви будете здивовані, але вона таки є. І це не те, що ви могли б подумати, а це те, що ви не могли собі уявити.

Чи є у Зеленського, чи точніше його команди ідеологія? Ви будете здивовані, але вона таки є. І це не те, що ви могли б подумати, а це те, що ви не могли собі уявити. І як кажуть, «диявол криється в деталях», а деталі є небезпечними та можуть становити дійсно загрозу для нашого суспільства. Я спробую вам максимально коротко пояснити, чому я прийшов до такого переконання.

По-перше, слід розуміти, що команда кандидата Зеленського це не один лише Зеленський, а там є і люди, які знають як формувати ідеологію. По-друге, для уникнення непотрібних суперечок навколо написаного, хочу зауважити, що сучасна українська політологія вважає, що практично ніхто з сучасних політиків чи учасників політичних процесів не має жодної ідеологій як такої. Ця думка ґрунтується на пошуку таких «вінтажних» видів ідеологій як  консерватизм, лібералізм, соціалізм, соціал-демократія тощо. Також ідеологію «шукають» у вимірі заїжджених термінів – ліві, праві, центристи. Відверто, на сьогоднішній день ця «термінологія» не актуальна, свідченням цьому є світова політика останнього десятиріччя. Тому мову вестиму в руслі іншому, більш предметнішому.

Отже, давайте почнемо з визначення термінології. Ідеологія - сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об’єднувати людей заради спільного життя та спільних дій[1]. Якщо взяти передвиборчу програму кандидата в Президенти України Зеленського, то його ідеологія, чи можливо це ідеологія його команди, визначена одразу в першому блоці програми одразу після преамбули[2]. Цей блок називається «народовладдя через референдуми». Там всього лиш 106 слів, які не розкривають ідеї, а при поверхневому ознайомленні з ними формують в читача лише думку про те, що кандидат керується благими намірами зміцнення демократії, бажаючи нарешті таки прислухатись до vox populi.

Я пропоную зупинитись всього на одному реченні з поміж тих 106 слів, в якому і завуальована ідеологія, про яку вестиму мову. «Ми разом закріпимо механізм, за яким тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії», - це зветься «пряме народовладдя», або «пряма демократія». В чому ідеологія прямої демократії або народовладдя? Все дуже просто. Детально про неї розповів, власне, ідеолог команди Зеленського Руслан Стефанчук в інтерв’ю «Громадське»[3]. Полягає ідея в тому, що люди, маючи можливість ініціювати та проводити референдуми чи плебісцити, практично самі приймають всі рішення, а органи державної влади лише їх виконують. Таким чином створюється механізм унеможливлення узурпації влади окремими «представниками» - депутатами, президентом тощо. Представницька демократія – протилежність прямої демократії. У цьому випадку народ обирає представників (депутатів), які від його імені (виборців) здійснюють владу.

Що ми маємо в Україні на сьогоднішній день? Відповідно до ч.1 ст.5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Як зазначив у своєму рішенні Конституційний Суд України, - «Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України». Тобто в конституційному полі в Україні діє змішана система прямої та представницької демократії. Однак на практиці представницька демократія превалює над прямою в силу значних обмежень щодо референдумних ініціатив на загальноукраїнському рівні, так і відсутності встановленого законом порядку проведення референдумів місцевих.

Як бачить цей «баланс» команда Зеленського? Ідеологія «Зеленського» в даному питанні полягає в тому, що вони аргументують необхідність зміщення акцентів в сторону прямої демократії, з мінімізацією функціонування демократії представницької (найкраще цю ідею підкреслює цитата з програми – «Для цього потрібно максимально скоротити кількість функцій держави»). Згідно цієї ідеї громадянам треба дати можливість через референдуми чи плебісцити вирішувати всі, або майже всі питання – від ремонту дороги та введення нового автобусного маршруту до ветування будь-якого рішення, прийнятого парламентом. Саме так дослівно це пояснює Р.Стефанчук, розповідаючи про ідею накладення народного вето на будь-який закон, прийнятий Верховною Радою України на референдумі. При цьому апелює до позитивного досвіду Швейцарії, Ліхтенштейну, Німеччини та Швеції.

І ось ви можете спитати, - а що ж тут не так? Це ж прекрасна ідея, яка має благі наміри та демократичні цілі. Це, можливо, є спосіб повернути владу українському народові, із здійсненням якої у нього завжди були складнощі. Та й хто б не хотів і не вірив би в ефективність швейцарського досвіду урядування? В чому ж та анонсована на початку статті загроза?

А загроза полягає в тому, що, насправді під маскою «прямої демократії» криється «тиранія більшості». Іншими словами, - диктатура мас, яким, фактично достатньо сформувати стійку більшість, щоб просто «тримати все під контролем». Дійсно, тиранія більшості, яку до речі батьки американської конституції Д.Медісон, А.Гамільтон та Д.Міль називали «насильством партії більшості» (the violence of majority faction)[4], є загрозою демократії справжньої, адже спотворення «прямого народовладдя» веде, власне до тиранії. Саме тому в «Записках федераліста» Джон Медісон говорить, що «є два шляхи усунення причин для тиранії більшості, - або виключити свободу, як фундаментальну підвалину демократії, взагалі, або зробити так, щоб кожен громадянин мав такі самі думки, бажання, інтереси як і інші»[5]. Тобто, до тих пір, поки існують різні інтереси в громадян, що властиво й Україні, «тиранія більшості» буде злом для демократії. На досвіді французької революції кінця 18 століття, яка пропагувала ідею «диктатури мас», Е.Бурк констатував – «тиранія більшості – це більш ніж тиранія»[6]. Якщо більшість буде вирішувати чи встановлювати права для меншості, тоді варто зазначити, що права індивіда не можуть бути предметом публічного і масового голосування, оскільки політична роль права полягає саме в захисті меншин від пригноблення зі сторони більшості, а «найменша меншість на землі – людина».

Дуже слушно зазначають американські дослідники проблеми «тиранії більшості», що «в сучасному світі професійних політкомпаній, високих комп’ютерних технологій, моментального впливу на людину шляхом дистанційної комунікації створити будь-яку більшість не складає ніякої важкості»[7]. А якщо це ще робиться і в Україні, і цьому передує два роки телесеріалу, і людям показують образ, який вони хочуть бачити, то створення більшості є просто елементарним. Результати першого туру голосування на виборах Президента України є тому доказом.

Для прикладу, відомий німецький соціолог Клаус Оффе апелює до того, що найактивніше ідею прямої демократії у формі проведення плебісцитів чи референдумів просувають крайні праві політичні сили в країнах Європейського Союзу з усім відомою метою. А результати референдуму у Великобританії в 2016 році щодо «Брексіту» та виходу з ЄС є цілком слушним аргументом до занепокоєння такими явищами, бо всі мали змогу переконатись, які «плоди» приніс «Брексіт».[8]

Варто звернути увагу, що за результатами аналізу народних ініціатив у штаті Каліфорнія у США було зроблено висновки, що у випадку «прямої демократії» права меншості значною мірою пригноблюються, що призводить фактично до диктатури більшості, а репрезентативна демократія з класичним голосуванням та виборами створює кращі умови для дотримання рівності громадян.[9]

Чи перетвориться «пряме народовладдя» в «тиранію більшості» залежить передусім від розмірів території та кількості населення.[10] І тут було би дуже доречно нагадати, що у Швейцарії «пряма демократія» чи «пряме народовладдя», яке декларує ідеолог Зеленського Р.Стефанчук, застосовується лише у двох кантонах – Апельцель-Інергоден, населення якого складає 16 тисяч осіб та Гларус з населенням в 12 тисяч осіб. Тобто 28 тисяч осіб – як населення середньостатистичного українського райцентру. Тобто немає на сьогоднішній день юрисдикцій з населенням аналогічним українському, де б практикувалась така система. І цей факт треба прийняти як аргумент.

Більше того, як зазначає Даніель Мьоклі з університету Цюріха, Швейцарія, - «до тих пір, поки існує загроза тиранії більшості шляхом референдумних зловживань, її причини як і наслідки може усунути лише ефективний судовий контроль за такими референдумами, який би давав можливість виключати певні питання з нього»[11]. Тобто відсутність ефективного судочинства є причиною до виникнення «тиранії більшості», бо інакше захисту годі й чекати. Те, що судочинство в Україні є надто проблемним та «болючим», мабуть, ні для кого не є таємницею. І вдосконалити таке судочинство в Україні є неможливим жодними реформами в ближчій перспективі, бо це процес якщо не десятирічь, то й може навіть сторічь. Вдумайтесь, - Швейцарія йшла до такого досвіду довгих 700 років з того часу, коли було засновано Швейцарську конфедерацію в 1291 році.

В підсумку, в Україні, з відсутністю ефективного судочинства, за умов розшарування населення за поглядами, інтересами, політичними вподобаннями та й навіть геополітичними симпатіями, враховуючи як легко можна маніпулювати соціально та фінансово пригніченим народом, ідея «прямої демократії» чи «прямого народовладдя» перетворюється в ідею «тиранії більшості», або «диктатури мас». І саме тому в сучасній Україні, яка по суті не змінитися ближчі десятиліття, впровадження такої ідеології буде мати наслідком саме те, що ми могли побачити і чому ви могли обуритись в третьому сезоні серіалу «Слуга народу», де висіла карта з 24 Українами. Бо якраз ідеологія «тиранії більшості» і є тим, що не об’єднуватиме Україну, а буде загрозою до її гіпотетичного роздроблення.

Чи саме такими думками послуговувались автори ідеології та програми Зеленського? На мою думку, скоріш за все, що ні. Мені дуже хочеться вірити, що такий поважний та авторитетний чоловік, як академік Р.Стефанчук, який зробив немалий внесок в українську правову думку, міг задумати такий жахливий фінал для своєї Батьківщини. Але не бажаючи того і не будучи свідомим того, фактично є загроза втілення цього деспотично-тиранічного фіналу в Україні. Згадайте, що першовідкривачі радіоактивних речовин та ядерних реакцій не мали на меті створення з цього атомної зброї. Та й більше того, - щоб реалізувати цю ідеологію в Україні, слід або змінити Конституцію, або прийняти нову, що є надзвичайно складно. Хоча можна ініціювати референдум і, вплинувши на маси всім відомим методом, отримати нову конституцію – конституцію диктатури мас.

Джерела:

 [1] Філософський енциклопедичний словник. Під ред. Шинкарука В.І., - Київ, «Абрис», 2002

[2] Передвиборча програма кандидата в Президенти України В.О. Зеленського -  https://www.cvk.gov.ua/pls/vp2019/wp009pt021f01=233pt001f01=719.doc

[3] «Що Зеленський-політик пропонує виборцям: відповідає ідеолог «Зе»» - https://www.youtube.com/watch?v=4O0szju3S4c

[4] Hamilton, Alexander, Lawrence Goldman, John Jay, and James Madison. Federalist Papers. Oxford: Oxford UP USA - OSO, 2008. Web.

[5] Ibid.

[6] Burke, E. (2013). Reflections on the Revolution in France. In Reflections on the Revolution in France: And on the Proceedings in Certain Societies in London Relative to that Event (Cambridge Library Collection - British & Irish History, 17th & 18th Centuries, pp. 1-356). Cambridge: Cambridge University Press. doi:10.1017/CBO9781139814461.002

[7] Haider-Markel, Donald P, Alana Querze, and Kara Lindaman. "Lose, Win, or Draw? A Reexamination of Direct Democracy and Minority Rights." Political Research Quarterly 60.2 (2007): 304-14. Web.

[8] Offe, Claus (2017): Referendum vs. Institutionalized Deliberation: What Democratic Theorists Can Learn from the 2016 Brexit Decision. In Daedalus 146 (3), pp. 14–27. DOI: 10.1162/DAED_a_00443.

[9] Hajnal, Zoltan L., Elisabeth R. Gerber, and Hugh Louch. "Minorities and Direct Legislation: Evidence from California Ballot Proposition Elections." The Journal of Politics 64.1 (2002): 154-77. Web.

[10] Haider-Markel, Donald P, Alana Querze, and Kara Lindaman. "Lose, Win, or Draw? A Reexamination of Direct Democracy and Minority Rights." Political Research Quarterly 60.2 (2007): 304-14. Web.

[11] Moeckli, Daniel. "Referendums: Tyranny of the Majority?" Swiss Political Science Review 24.3 (2018): 335-41. Web

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net