План Сайдіка. Шлях у нікуди

Європейці давно зрозуміли, що Мінські домовленності у нинішньому форматі не можуть бути виконані, але поки те що пропонується ще гірше ніж самі Мінські домовленності

На цьому тижні український інформаційний простір здригнув так званий «план Сайдіка», за ім’ям спеціального представника діючого голови ОБСЄ в Україні та у Тристоронній контактній групі (ТКГ) Мартіна Сайдіка, який і є головний автором нового мирного концепту.

За словами австрійського дипломата, новий план був презентований під час останнього засідання Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ у грудні у Мілані, де були присутні представники України, Росії, Німеччини та Франції і "могли задавати питання та робити коментарі". Окремо слід зауважити, що українське МЗС чомусь забуло про це повідомити широкий загал.

Згідно з цим концептом:

- ООН та ОБСЄ мають діяти, а разом під спільним керівництвом на чолі з так званим спеціальним представником: це стосується як військового та поліцейського компонентів з боку ООН, так і спостережної місії ОБСЄ, яка вже діє на місцях.

- створення Євросоюзом агентства з реконструкції, яке б діяло на Донбасі на кшталт того, яке раніше ЄС мав на Балканах. Це агентство, , має співпрацювати зі спільним керівництвом місії ООН та ОБСЄ, але не знаходитися під його керівництвом.

- створення перехідної адміністрації ООН в окремих районах Донецької та Луганської областей, яка має слідкувати за втіленням мирного плану та реінтеграції цих регіонів. "Сенс цього заходу полягає не в усуненні місцевого населення від влади, а навпаки, в гарантуванні того, що його права будуть забезпечені. Сюди належить і

- амністія учасникам незаконних збройних формувань,

- представники ОРДЛО беруть участь у процесі врегулювання. 

Відповідно до тверджень австрійського дипломата, новий мирний план має бути підписаний очільниками країн "нормандської четвірки" – України, Росії, Франції та Німеччини, також необхідне затвердження його парламентами. "Потрібна угода, яка дійсно матиме вагу в політичному та правовому планах. Мінські домовленості не ратифікував ні український, ні російський парламенти. І це, звичайно, проблема. Наша ідея полягає в тому, щоб отримати таку політичну вагу, на яку потім усі опираються при реалізації документа, який також повинен бути схвалений парламентами", - заявив Сайдік.

Дипломат повідомив, що чисельність миротворчої місії ООН на Донбасі наразі не підраховувалася, однак він не думає, що мова йтиме про таку велику кількість як 20 тис. осіб, як дехто про це говорить.

Хотілося б знову, в черговий раз, зосередити увагу на тому, що ж означає «повне виконання Мінських угод, а потім задати собі питання, а чи дійсно пан Сайдін запропонував, щось принципове нове

Отже, виконання Комплексних мір по виконанню Мінських угод, схвалених Резолюцією Радбезу ООН від 12 лютого 2015 року, має декілька напрямків:

1) Відведення важкого озброєння та встановлення режиму тиші;

2) Проведення місцевих виборів на територіях, які не підконтрольні Україні;

3) Відновлення Україною контролю над кордоном, подальша реінтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей. 

1) Відведення важкого озброєння та встановлення режиму тиші:

має початись на другий день після припинення вогню і закінчитись упродовж 14 днів. Фактичною датою припинення вогню можна вважати 30 вересня 2015 року - це день наступний за днем парафування угоди про відведення озброєнь. Відповідно, озброєння мали бути відведенні до 14 жовтня, що не відбулося. Водночас, від дня відведення озброєнь мав початись другий етап.

Відведення озброєнь має два наслідки:

- початок етапу обміну заручників та осіб, що незаконно утримуються, який має завершитись не пізніше, ніж на п’ятий день після відведення (п.6 Комплексних мір)

- етап визначення модальностей майбутніх виборів на території, яка фактично не підконтрольна Києву (п.4 Комплексних мір);

Незалежно від відведення озброєнь, на Україну покладенні наступні обов’язки:

- не пізніше 30 днів з моменту підписання Комплексу мір Верховна Рада України зобов’язана прийняти Постанову щодо визначення територій, на які поширюється Закон України «Про особливий порядок…» (абз.2 ч.4 Комплексних мір);

- до кінця 2015 року провести Конституційну реформу щодо децентралізації (з врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей (п.9 Комплексних мір); 

2) Проведення місцевих виборів та територіях, які не підконтрольні Україні:

Вибори в окремих районах можуть бути проведені тільки на підставі окремого Закону України, який би врегулював порядок проведення таких виборів на території ОРДЛО та ПІСЛЯ проведення Конституційної реформи в частині децентралізації «із врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей».

Необхідна правова база в Україні вже є і представлена Законом України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» і, відповідно до примітки №1 пункту 11 Комплексних мір по виконанню Мінських домовленостей, передбачається:

- недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей (ст.3 Закону). Зверніть увагу від БУДЬ-ЯКОГО кримінального переслідування. Будь-які посилання на тяжкість злочинів відсутні;

- мовне самовизначення (ст.4 Закону);

- участь органів місцевого самоврядування в призначенні прокурорів та суддів (ст.5 Закону)

- створення загонів народної міліції (ст.9 Закону);

- право місцевих органів місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей укладати договори з Кабінетом Міністрів України (ст. 6);

- транскордонне співробітництво ОРДЛО з Російською Федерацією (ст.8 Закону);

3) Відновлення Україною контролю над кордоном, та подальша українська інтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей.

Відновлення контролю за кордоном:

Відновлення контролю над кордоном залежить від проведення місцевих виборів в «окремих районах», які мають пройти тільки ПІСЛЯ проведення Конституційної реформи в частині децентралізації «із врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей областей», яка включає в себе, відповідно до п.11, прийняття постійного законодавства щодо ОРДЛО (докладніше вже було зазначено вище) та за погодженням із адміністрацією ДНР/ЛНР.

У той же час, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» місцеві органи самоврядування ОРДЛО отримають передбачені Законом повноваження тільки після виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України (ч.4 Перехідних положень). 

Відповідно, українська сторона пропонує наступну логіку подій:

1) Конституційна реформа в частині децентралізації із закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;

2) місцеві вибори в ОРДЛО;

3) виведення військ та незаконних збройних формувань;

4) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;

5) відновлення Україною повного контролю над кордоном. 

Росія через не чіткість формулювань п. 9 Комплексних мір бачать таку логіку:

1) Конституційна реформа в частині децентралізації з закріпленням особливого порядку здійснення місцевого самоврядування ОРДЛО;

2) прийняття Закону України по врегулюванню процедури проведення виборів на території ОРДЛО;

3) вступ у силу ст. 2-9 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», де визначена «особливість» цих територій;

4) місцеві вибори в ОРДЛО;

5) виведення військ та незаконних збройних формувань;

6) відновлення Україною повного контролю  над кордоном. 

Через неможливість погодити два кардинально різні підходи до трактування виконання Комплексних мір по виконанню Мінських угод, обидві сторони протистояння змістили акцент в безпекову фазу, а саме введення миротворців ООН, на територію ОРДЛО.

Попри те, що дискусія вже більше півроку триває, обговорення потрібні чи не потрібні миротворці в Україні, втім ще досі жодна зі сторін не вказала, який мандат буде  цієї миротворчої місії. Сам план введення обговорюється Спецпредставником Держдепу США з питань України Куртом Волкером та помічником Президента РФ Владиславом Сурковим у двосторонньому форматі. Курт Волкер запропонував, щоб у миротворчій місії були задіяні збройні сили Швеції, Фінляндії, Австрії, Білорусії, Сербії та Туреччини. Також було запропонований покроковий план введення миротворців, який передбачає:

1) «Блакитні шоломи» починають із забезпечення безпеки Донецької фільтрувальної станції.

2) Забезпечення безпеки на КПВВ Станиця Луганська та в зоні Маріуполя.

3) Вхід у Донецьк, Луганськ.

4) Вихід на російсько-український кордон.

Наразі Росія не дала чіткої відповіді чи готова вона піти таким шляхом. Хоча навіть, якщо вона і погодиться, ніхто не дасть гарантії, що після зайняття позицій на лінії зіткнення станиця Луганська – Авдіївка – Маріуполь, росіяни не порушать умови угоди і не пропустять миротворців на не підконтрольні Україні території.

Тож питань більше ніж відповідей, і здається, що країни світу, розуміючи безперспективність виконання Мінських домовленостей шукають формулу тимчасового формального врегулювання конфлікту замість докорінного вирішення питання із звільнення українських земель від загарбників.І такою формулою став «план Сайдіка», але він не є чимось принципово новим, більше того напряму зазначаючи про безпекову місію ООН та ОБСЄ, а також про залучення представників ОРДЛО до врегулювання, представник ОБСЄ не відповідає на головні питання:

1) Чи погодиться Російська Федерація підтримати проект резолюції Радбезу ООН, який буде означати втрату реального контролю над російсько-українським кордоном, а значить ОРДЛО;

2) Яким чином представники ОРДЛО будуть залучені до процесу, адже відповідно до позиції України це лише не правосуб’єктні окупаційні адміністрації.

Окремо зазначу, що «план Садіка» погіршує позиції України, адже нас змушують визнати адміністрацію ОРДЛО за сторону конфлікту, хоча й в обмін на примарні інвестиції.

Україна жодним чином не має приймати такі ініціативи і шукати вихід із ситуації не в новому трактуванні Мінських угод, а на розумінні того, що слід шукати як новий формат перемовників так і нових угодах з РФ, без залучення окупаційних адміністрацій.