Буремний травень

Протистояння прибічників святкування Дня перемоги чи Дня пам'яті і примирення і примирення має одну дуже важливу ознаку. Жодна із сторін протистояння не відноситься до своєї точки зору критично

Травень в Україні останні десять років період доволі спекотний та багатий на міфі та ідеологічні війни.

Головна лінія баталій проходила навколо  дати 9 травня, а точніше тлумачення Дня Перемоги в контексті постколоніального сьогодення в Україні. Так вже сталось, що в українців немає спільного бачення на події що стались більше 75 років тому, як в принципі немає порозуміння у питанні більшості історичних питань починаючи з битви на Калці у 1223 році.

Причини таких непорозумінь криються у тому, що українці як нація народжувалась під впливом одночасно декількох векторів культур: московського, польського, наддніпрянського, валашського, прибалтійського, тюрського тощо. Один вплив був більш потужний, другий менш. Але через відсутність власної держави чи принаймні не перебування під управлінням однієї адміністрації зумовлює в українців полярність думок на поглядів на важливі події історії, і відповідно майбутнього. Ще більш ускладнює ситуацію те, що певні політичні кліки з метою приходу до влади чи утримання її, створюють нові історичні міфи, які доволі слабо кореспондуються с фактами, але завдяки емоційну направленість цих міфів можуть сприйматись населенням за встановлений факт.

Що вже казати, якщо найбільш вагомий труд «Повість минулих років» Нестора Літописця має доволі сильне ідеологічне забарвлення, яке створювало міф («норманська теорія»), що слов’яни не можуть створити нормальну державу без варягів, тобто іноземців.  («Повість минулих років» почала активно передруковуватись при Катерині II, яка було саксонською принцесою,  використовувала даний міф з метою легітимізації засилля іноземців в державному апараті Російської імперії).

Повертаючись до питання «9 травня – День перемоги», то тут українці тикаються і з тяжким спадком колоніальних комплексів, стереотипів і міфів, та віковою тягою українця до ідей трайболізму та намаганням будь-якою ціною виправдати дії свого родича, сусіда, села, регіону.

Проблема постколоніальних комплексів полягає у шаленому прагненні відмежуватись у всьому від колишньої метрополії, шляхом спростування позитивних ефектів всіх здобутків за часів метрополії та ревізії історії під призмою героїзації власного історичного минулого та народу. Найяскравішим прикладом тут є вислів Петра Порошенка: «Військові календарі України і Росії не мають співпадати». Яка мета? Який профіт? Якщо Росія почне святкувати День перемоги -  8 травня, то що тоді робити Україні виходити з означеного Президентом курсу?

Хоча й на мою думку тези, що радянська влада залишила незалежній Україні в спадок розвинену індустрію та ядерну зброю, адже радянська влада це робили це не заради українців, а заради забезпечення власних імперських амбіцій і індустріалізації імперії. Збільшення рівня життя конкретно українців, Москву не цікавили.

Проблеми стереотипів і міфів полягає у тому, що колоніальна влада запроваджувала власні міфі, які мали сприяти створенню спільної історії та відчуття спорідненості народів метрополії та колонії. День Перемоги, 9 травня, 23 лютого, спільний інтернаціональний борг – це все штампи, якими годували українців десятиріччями, і які будуть існувати доти доки вони існують в метрополії, та поки в України і Росії буде спільний інформаційний простір. При чому не слід ототожнювати питання мови і інформаційного простору, але без власного якісного україномовного контенту, та проукраїнські налаштованого російського контенту ми не зможемо знищити міфи і стереотипи минувшини.

Також важливим формуванням власних символів, які не будуть внести собі мету спростування колонізаційного минулого, а будуть створювати власні українські змісти. Питання ідеологічної накачки дітей та підлітків теж є важливі, але без цих трьох названих умов сенсу не матимуть.

Проблема трайбалізму та хуторянства, в українців визначається у прислів’ї: «Кожна жаба своє болото хвалить». Прив’язуючись до питання Другої світової війни, то хто в кого де дід воював, та сторона і є взірцем чеснот народу. Якщо узагальнити, то нащадки червоноармійців, НКВСівців і парторгів святкують День перемоги над загарбником, нащадки воїнів СС «Галичина»– День примирення, УПА – День примирення та  День перемоги над нацизмом, але не  8 травня.

І коли починається дискусія про те що ж слід святкувати День примирення чи перемоги ніхто не звертається ані до історичних фактів, ані до просто без емоційної розмови. Більш того жодна сторона не ставиться до своєї позиції критично. Хоча я б звернувся все ж до фактів. Відповідно до яких дивізія СС «Галичина» - це колаборанти. У той же час вони не є фашистами, тож будь які закиди про те, що вулиці називають на честь фашистів і нацистів це брехня. У той же час найбільшим військовим підрозділом з колаборантів була Російська визвольна армія генерала Власова.

 УПА не є колаборантами і є єдиною силою, яка боролась за незалежність України у той же час борючись проти нацистів і комуністів. Бандера і Шухевич тим більш не мають жодного відношення до нацизму і колаборації. І до речі вони внесли свій вклад у світову перемогу над нацизмом. Червона армія звільняла від нацистів пів-Європи і перемогла у тій війні. Зверну увагу, що до військових злочинів були причетні всі армії, як брали участь у Другій світовій війні.

Та, на жаль, українці зараз просто не готові до нормальної дискусії. Наразі іде війна символів, міфів і штампів, і звичайно в середньостроковій перспективі ново українські штампи переможуть, але чи саме це потрібно українській нації?