Як в Covid-епоху поступово знищується право на приватність

Під час віртуальної зустрічі «Великої двадцятки» керівник Китаю Сі Цзіньпін запропонував створити механізм міжнародного визнання «кодів здоров’я». Ця  система кодів застосовується у Китаї і, ймовірно, вона стала одним із чинників успіху боротьби цієї країни з Covid-19. Жителі країни отримують QR-код – червоний, зелений чи жовтий. Колір присвоюється із врахуванням тесту на коронавірус, спілкування з іншими Covid-19-хворими, перебування на території країн з важкою епідеміологічною обстановкою. Потрапити в публічне місце можна, маючи зелений код. Спочатку така система діяла в окремих регіонах, проте потім вона була поширена на весь Китай. 

Тоталітарні країни показали себе чи не найкраще у боротьбі з пандемією. І дійсно, якщо можна відстежувати місцезнаходження людини та примусово заставляти її дотримуватись ізоляції за умови, якщо вона може бути носієм вірусу, це значно знижує поширення небезпечної хвороби та економить купу грошей та зусиль цим країнам. Проте це нівелює певні базові права особистості, в тому числі, право на приватність. 

Китай давно не переймається такими дрібницями і його пропозиція запровадити такі паспорти здоров’я – це перший крок на шляху до масового контролю та знищенню приватності, але уже у світовому масштабі. 

Пандемія Covid-19 – це, певно, перший настільки унікальний період в житті людства, коли цінності свободи та демократії увійшли в протистояння із боротьбою з хворобою. Що важливіше – право конкретного індивіда на приватність його особистого життя чи життя інших людей, яких цей індивід може заразити? 

До речі, про більш універсальний інструмент  - паспорт здоров’я – нещодавно говорив колишній керівник Google Ерік Шмідт. Він впевнений, що свобода однієї особи варта можливості врятувати 10 тисяч людей. І вважає, що в паспорт здоров’я варто внести всі хвороби, якими перехворіла людина, які вона має щеплення, які ліки приймає. І рекомендує, щоб цей паспорт зберігався у смартфоні. 

Тоді нескладні інструменти дозволять попереджувати користувачів про те, що, до прикладу, неподалік від них знаходяться носії Covid-19 чи герпесу. Теоретично, таку технологію можна інтерполювати й далі і, наприклад, заборонити носіям герпесу чи СНІДу сідати на літак чи в потяг. Звідси недалеко й до заборони виходити з дому взагалі. Особливо, якщо квартира має розумні двері, які управляються віддалено. 

Звісно, описана історія – це перебільшення, але саме зараз це перебільшення може поступово почати перетворюватись на реальність. Більше того, в деяких країнах це стало реальністю. 

У мене немає відповіді на питання про те, чи варте право на свободу однієї людини права не захворіти на небезпечну хворобу іншої. Але я знаю, що в такі «темні часи» зазвичай і відбувається наступ на базові права, і через деякий час те, що було недопустимим раніше, стає новою нормою. 

Зараз такою новою нормою може стати наступ на приватність. Пандемія закінчиться, а приватність не повернеться.