Освітні виклики для майбутнього президента. Ч.1

Якість стратегічних рішень

 За місяць в Україні відбудуться президентські вибори. Втім, якими б не були їх результати, вони вряд чи щось кардинально змінять. Принаймні у короткій перспективі. Суспільство зіткане із повсякденних практик і звичок. А з чим щоденно стикається майже половина населення, крім транспорту і цін на продукти? З освітою!

Що на сьогодні не так з політикою у царині освіти? Вона зіткана із компромісів. Візьмемо для прикладу Закон «Про освіту» - тут багато розпливчастих фраз, що можуть отримати кардинально різне тлумачення і розвиток. В залежності від інтересів тих, хто писатиме підзаконний акт або оцінює законність чи незаконність дій. А ще за цією розпливчатістю - задавнені конфлікти і непроговорені теми. З одного боку, документ проголошує перехід від школи знань до школи компетентностей, дитино-центризм, індивідуальні освітні траєкторії і педагогіку партнерства. З іншого боку система контролю – від сертифікації педагогів до оцінювання знань учнів, залишено від старої школи. А теперішня шкала оцінок дозволяє лише лінійно, в абстрактних балах оцінити рівень засвоєння фактів.

Організація економічного співробітництва і розвитку (OECD) на початку 2019 р. оприлюднила результати аналізу метаданих щодо успішності навчання. Можна констатувати: у цілому країни, де діти більше часу витрачають на уроки і домашні завдання, демонструють нижчі показники за системою оцінювання PISA.

 На думку респондентів дослідження, проведеного в Україні у середині 2017 року консалтинговою компанією Kantar TNS школа в її теперішньому вигляді найменше навчає критичному мисленню  та підприємливості (відповідно лише 13 % та 7 % відповідно побачили у шкільних заняттях розвиток відповідних навичок).

Концепція Нової української школи, начебто покликана виправити цю диспропорцію. Однак, інша, менш обговорювана грань проблеми полягає у тому, що система оцінювання у новому законі «Про освіту» залишилася старою. ЗНО і ДПА  до яких так старанно готуються вчителі, учні і батьки, передбачає оцінку лише засвоєних фактів і цілковито упускає з виду спроможність учнів ці знання застосовувати на практиці, проявляти «м’які» соціальні навички і тим, більше здатність мислити самостійно. Отже, навіть у разі, якщо покращити методики викладання, все одно вони редукуватимуться до способу оцінювання. А отже - матимемо освічених але мало спроможних випускників. 

Гнучкість політик 

Майстерність політика полягає не в уникненні конфліктів, і не у їх залагодження – це дуже складно зробити, особливо, якщо конфлікт ціннісний, - а у використанні його енергії для позитивних змін чи конструктивної динаміки. Розфокусованість законів – це, значною мірою, індикатор (не)договороздатності ключових політичних гравців. А це гасить динаміку.

Окреме питання якості політик –  імплементація стратегічних цілей. Успіх тут передбачає тонкого синхронізації рівня сенсів, норм та прагматик. Візьмемо знову для прикладу Нову українську школу Реалізація відбувається в лінійній індустріальній логіці. Тож поки вся увага приділена молодшій школі (1-4 класи), учні 5-9 класів потерпають від перевантаження фактажу за окремими предметами, надмірними домашніми завданнями, а подекуди – і психологічного насильства морально виснажених педагогів. Ну а учні старшої відверто нудьгують і думки про самореалізіції рідко в кого сягають далі високого балу ЗНО і/або навчання за кордоном. 

Альтернативним варіантом може бути «паралельний» запуск Нової школи по всій «лінійці» від молодших до старших класів і методом концентричних кіл (коли виявляються ініціативні групи і проекти, які можуть взяти на себе повноваження адвокації, координації, навчання. Цей підхід також  передбачає кілька різних «швидкісних режимів» для  громади, шкіл або кластерів. Перша «смуга» для тих, хто ініціює зміни, пропонує свіжі підходи і готовий поширювати свій досвід. Такі учасники процесу отримують максимальне адміністративне сприяння, максимум свободи і основну частину ресурсів. Друга – для тих, хто проявляє готовність до змін і орієнтований переймати досвід лідерів. Третя для тих, хто  менш впевнений у власних силах. Їм необхідно передусім довший період на адаптацію і відповідні ресурси на її здійснення.  Останні - потрапляють на монітор органів влади, які несуть відповідальність за впровадження змін.

Метод, коли МОН та пов’язані з ним структури контролюють весь ланцюжок: від розробки нормативно-правової бази до поставки меблів і підручників, включно із перепідготовкою вчителів, не працює в умовах інституційної слабкості, що і засвідчила ситуація із підготовкою до 1 вересня у рік старту Нової української школи.