Лавра: в очікуванні прийдешнього забудовника?

Вибори нового директора держзаповідника «Києво-Печерська Лавра» завершилися провалом та обернулися на двовладдя. Тепер в Лаврі – жодного «повноцінного» керівника, зате двоє «виконуючих обов’язки». Гостра потреба в обранні нового куратора постала після того

Виборинового директора держзаповідника «Києво-Печерська Лавра» завершилися проваломта обернулися на двовладдя. Тепер в Лаврі – жодного «повноцінного» керівника,зате двоє «виконуючих обов’язки». Гостра потреба в обранні нового кураторапостала після того, як 5 вересня добіг кінця контракт Любомира Михайлини, щоочолював заповідник останні п’ять років. Після його звільнення конкурснакомісія повинна була обрати нового директора. Але вибори було зірвано.Формальна причина – відсутність кворуму.

Відтак міністерство культури призначиловиконуючим обов’язки директора Олександра Рудника, котрий, за твердженнямколективу заповідника, не має відношення ані до культури, ані до музейноїроботи. Тим часом Михайлина, йдучи з посади, мав передати справи тимчасовомунаступнику. В якості останнього він обрав свого «зама» Олександра Овчара. Теперобидва «в.о.» можуть позмагатися за повноваження, які мали б належатидемократично обраному директору. Проте директора нема, як нема і демократії. Щоє натомість? Є спроба чи то скасувати вибори зовсім, чи забезпечити «потрібний»склад конкурсної комісії, котра вкаже на ту кандидатуру, котру спустять згори.

Проте навіщо аж такі складнощі?Відповідь проста: хто «володіє» Лаврою, той володіє й можливістю на нійзаробити. Здавалося б, що на музеї заробити складно, але тільки не в нашійкраїні. Дякуючи своєму розташуванню Лавра є вельми ласим шматком. Її приміщеннята території можна здавати в оренду (що й неодноразово відбувалося додиректорства Михайлини), а гроші від орендарів спокійно класти до власноїкишені. Другий спосіб заробити на національній пам’ятці – специфічно«освоювати» бюджетні кошти, виділені на її потреби. Але все це – дитячі забавкина тлі тих справді великих доходів, які забезпечує забудова подібної території.

Нещодавнє розслідування журналістів програми«Схеми», що виходить на Радіо «Свобода», виявило цілих 16 локацій незаконноїзабудови в буферній зоні Лаври. Цязабудова велася у ті часи, коли біля керма заповідника перебували попередникиМихайлини. Останній якраз поклав край будівельному вандалізму. Деякі руйнаціїна території заповідника виникли з «легкої руки» Московського патріархату, що вичворявна «своїй» половині Лаври все, що хотів. Широковідомим прикладом є руйнаціябрами на під’їзді до Нижніх печер, яку розібрала УПЦ МП, мотивуючи це тим, щочерез бездіяльність заповідника ворота могли впасти просто на відвідувачів.

Однак все це було ще до приходу в Лавру ЛюбомираМихайлини. При Михайлині, відомому вченому, історику і докторові наук, булооновлено багато експозицій, проводяться роботи по започаткування музею гетьманаІвана Мазепи, впорядковується надгробок князя Костянтина Островського тощо.Крім Михайлини, на посаду директора Лаври нині балотується ще кілька осіб. Втім,важливо те, що, за твердження поінформованих персон, ігри в прозорий конкурс немають жодного значення – вже давно визначено, хто стане на чолі музею. Імящасливця наразі не називають, проте коли воно прозвучить, Лавру майжестовідсотково струсоне ще один скандал.

В принципі, ситуація з Лаврою – цеісторія не тільки про незаконну забудову. Нею в Києві вже нікого не здивуєш. Нахабствата цинізму подібного масштабу немає ніде в світі, і саме завдяки цьому містопотрапило до десятки найгірших столиць світу, будучи єдиним представникомЄвропи у цьому ганебному перечні. У Києві забудовують район унікальнихзвіринецьких печер, які знаходяться в зоні охоронюваного ландшафту; повнимходом йде побудова багатоповерхового готелю на Андріївському узвозі. Подібніприклади можна продовжувати, згадавши, зокрема, і Лавру, де – за моїми даними –саме Михайлина протягом останньої п’ятирічки стійко стояв на заваді спробамзвести пару-трійку монструозних новобудов в зоні, котра знаходиться підпротекторатом ЮНЕСКО.

Однак мова навіть не про це. Мипоступово та непомітно скочуємося в умови, коли виборні посади втрачаютьбудь-який сенс. Коли конкуренція між кандидатами більше не грає ролі, як роліне грає і те резюме, з яким вони йдуть на вибори. Адже все визначенозаздалегідь: і переможець, і коло тих обов`язків, які вінвиконуватиме в якості «подяки» впливовим особам, які так вправно підсадили йогоу завітне крісло. Це досить неприємна тенденція, котра розмиває підвалинидемократії і започатковує авторитаризм навіть на доволі дрібному рівні.

Ще один «тренд» останнього часу –безкінечна пролонгація «тимчасово виконуючих обов’язків» або відтягуваннявиборів всіма можливими та неможливими засобами. Це торкається і необраногонаразі омбудсмана, і ситуації з Нацбанком, куди ніяк не призначать голову, ічленів ЦВК, котрі так і не дочекалися ротації. В кожному з трьох випадківконсервування статус кво є вкрай вигідним чинній владі. Як вигідним для президентаПорошенко є напіввідставлена Гонтарева, «вічний» Охендовський або залишена упідвішеному стані посада Уповноваженого з прав людини – останню можна вигіднообміняти всередині умовно існуючої коаліції. 

Що стосується подій довколаКиєво-Печерського заповідника, то наразі представники комісії та колективу заповідникаоскаржують в Адмінсуді призначення Рудника, вважаючи, що той як мінімум невідповідає своїй посаді. Поки що не зрозуміло до кінця, яку саме місіювиконуватиме в Лаврі колишній силовик Рудник. Не ясно й те, чи зумиснопідставили міністра Ніщука, схиливши його до призначення Рудника, чи очільникМінкульту свідомо взяв участь у розвитку цього сюжету.

Ще один неприємний аспект даноїісторії – погрози зацікавленої сторони залучити в якості третейського суддіЮНЕСКО, вказавши на ті негідні ігри, які відбуваються довкола музейногокомплексу. Навряд чи це додасть плюсів реноме України, а також і Києва, за якийтак «вболіває» його теперішній мер. Останній – разом із керівником міністерствакультури – мав би взяти під особистий контроль проведення конкурсу щодо обраннядиректора заповідника. В протилежному випадку стає очевидним, що мова йде пролобіювання інтересів забудовників буферної зони Лаври.

Імена останніх не є таємницею.Відомо, що територію колишньої взуттєвої фабрики «Київ» (вул. Лаврська, 16), щорозташована навпроти Великої лаврської дзвіниці, планують забудувати житловимкомплексом на 8-11 поверхів. Це випливає з проекту детального плану території вмежах вулиць Лаврської, Добровольчих батальйонів, Реута та Лейпцизької. Наразітам розташований штаб партії «БПП-Солідарність», а також «Міжнароднийінвестиційний банк», найбільшою часткою в якому володіє президент України ПетроПорошенко. Тут же розташований офіс фірми «Енергетичний стандарт (Україна)»російського бізнесмена Костянтина Григоришина.

Протистояння першої особи держави здиректором Михайлиною завершиться, швидше за все, не на користь останнього, протенадія, як то кажуть, помирає останньою. Навіть в нинішніх українських умовах.Сюжет з Лаврою ще може завершитися цілком благопристойно – якщо дехто зможновладців опанує свої безрозмірні апетити.