Бумеранг будівельної бюрократії

В ситуації з будинком по вулиці Хмельницького, 12/14 головну роль відіграє вкотре продемонстроване обивателю розшарування суспільства на тих, хто дотримується правил, і тих, хто їх порушує.

Не буду переповідати суть журналістського розслідування – вже всі в курсі того, що до ОСББ, котре мало б здійснювати контроль над цим будинком, причетна родина одного з міністрів часів Азарова. Імена в даному випадку не важать, значення має схема, за якою привласнювали цей будинок. І повна відсутність контролю за його технічним станом, відсутність розрахунків та проекту, за яким мала б здійснюватися реконструкція. 

Зазвичай «бєспрєдєл», який творять забудовники, захищені грошима або високими посадами чи зв’язками, легко сходить їм з рук. Цього разу, щоправда, все обернулося трагедією та людськими жертвами. Адже в тому, що сталося, на 100% винен власник будинку та будівельна компанія, котра взялася за його ремонт. Однак мова навіть не про це. 

А про те, скільки кіл пекла доводиться пройти «звичайному», «пересічному» забудовнику, якщо він не є близьким другом або родичем міністра. Ті, хто хоче (і може) дати хабар чи «порєшать вапрос» у інший спосіб, звісно, не зрозуміють проблем законослухняної решти. Решти, котра роками обходить кабінети чинуш і слухає обіцянки про міфічну лібералізацію процесу, спрощення дозвільних процедур тощо. 

І це при тому, що житлове питання залишається однією з найбільш гострих проблем українського соціуму. Здавалось би, якщо у людини є «час і натхнення», чи то пак бажання і можливість звести власне житло, то хіба держава не мусить увімкнути для такої людини режим найбільшого сприяння? Проте замість підбадьорювання майбутнього власника нерухомості змушують сто разів пожаліти про те, що він взагалі взявся за будівництво. 

Передусім кілька цифр. Як зазначає Світовий банк (Doing business), за простотою отримання дозвільної документації на будівництво Україна займає 179-те місце зі 183-ми країн світу. Поруч з Україною знаходяться такі країни як Танзанія, Таджикистан та Зімбабве. Відповідно до даних рейтингу, отримання дозвільної документації в Україні триває 374 дні. Для порівняння: в Грузії (7 місце в рейтингу) оформлення триває 98 днів, в Сінгапурі (2 місце в рейтингу) – 25 днів.

Вже з цієї інформації стає зрозумілим, до якого забігу на довгу дистанцію слід готуватися тому зухвальцю, котрий ризикне будуватися в Україні. Передусім йому знадобиться земельна ділянка. Ділянка може бути виділена з державної або комунальної власності, а це означає контакт з місцевою владою, котра вирішуватиме це питання на власний розсуд. Вміння підібрати необхідні аргументи (зокрема, й матеріальні) в даному разі не завадить.  

Але припустимо, що перший етап благополучно пройдено і та чи інша земельна ділянка придбана бажаючими у власність. Що далі? А далі необхідно оформити дозвільну документацію на будівництво. Порядок оформлення передбачений законом про планування та забудову територій. Згідно з ним, власник ділянки йде туди, де він щойно був – до місцевої влади. В органах влади пошукач залишає заяву, а влада, якщо має намір її задовольнити, – надає йому паку документів, де прописані «містобудівні умови» та «обмеження забудови змеленої ділянки». 

І це все? Тепер можна будуватися? Аж ніяк. Після отримання «умов та обмежень» власник ділянки може розпочинати підготовку технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта (водопостачання, водовідведення, тощо) та завдання на проектування.

При цьому майбутній домовласник сплачує також пайовий внесок «на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту». Як правило, він становить 4% від  кошторисної вартості будівництва.

Однак повернемося до гіпотетичного домовласника. Після того, як у нього на руках опиняється весь пакет технічної та проектної документації, він разом із генпідрядником вирушає до Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю – тепер вже за третім різновидом дозволів – дозволом на проведення будівельних робіт. 

Слід зазначити, що різні місцеві ради по-різному трактують вимоги закону, іншими словами, якісь уніфіковані правила оформлення дозвільної документації на сьогодні відсутні. Це означає як зайву плутанину та нікому не потрібну «паперову роботу», так і бездарно витрачений час на здобування десятків зайвих узгоджень. 

Що ми маємо у підсумку? По-перше, тотальна бюрократизація процесу призводить до високого рівня корумпованості у сфері будівництва житла. 

По-друге, ситуація, що склалася із будівництвом в Україні, виключає прихід до нас іноземних інвесторів – жоден притомний підрядник не бажатиме мати справу з системою, яка ще в зародку убиває бажання робити чесний бізнес. 

По-третє, один злочин породжує інший: людині простіше будуватися на отриманій земельній ділянці «самостійно», себто без дозволу, а відтак сплатити один великий штраф (читай: іще один хабар), аніж проходити усі вище описані муки. 

Звісно, без докорінної реформи в цій царині ніяк не обійтися. Така реформа повинна мати на меті гранично прості та «гуманні» методи отримання дозвільної документації, чий обсяг в свою чергу має бути мінімізований. Перед чиновниками слід поставити завдання вкладатися у стислі терміни, не затримуючи процес і не намагаючись нагріти на ньому руки. Це необхідно взяти до уваги передусім Мінрегіонбуду як профільному міністерству та й керівництву уряду загалом.

Якщо виконати всі поставлені перед собою завдання, «житлове питання» може бути з часом розв’язане. І якщо навіть не на сто відсотків, то хоча б частково. Вивід з ладу бюрократичної машини сприятиме також здешевленню житла та виникнення здорової конкуренції. Відтак, можливо, й випадки, подібні до трагедії на вулиці Хмельницького, стануть виключенням з правила. 

Адже дім на вулиці Хмельницького ще в 1984 році був визнаний непридатним до проживання в ньому людей. За умов прозорого ведення бізнесу власник будівлі навряд чи отримав дозвіл на проведення в ньому реконструкції або ця реконструкція мусила б ґрунтуватися на інших технічних засадах, що мали запобігти травмуванню чи загибелі працівників. 

Та оскільки до чесних правил гри нам ще далеко, пожинаємо плоди своєю корумпованості. Ця констатація не поверне життя загиблим, але принаймні змусить замислитися над проблемою живих.