Золото і дефолт: хто кого

Остання новація від Нацбанку полягає у зменшенні частки золота в українських золотовалютних резервах. Тепер вага «чистого» золота обчислюється в межах 6,2 мільярда доларів. Це критично мала маса, яка не лише не відтерміновує дефолт, а тільки наближає його. Відомо, що за канонами фінансової безпеки країна повинна мати золотовалютні резерви мінімум на рівні трьох місяців імпорту. В українських умовах це приблизно 20-25 мільярдів. Але аж ніяк не шість.

 

При всій антипатії до попередньої влади не можна проігнорувати беземоційну мову цифр. З кінця 2010 -го до почат ку 2013 -го, коли головою Нацбанку був Сергій Арбузов, запаси золота в резервах НБУзбільшилися з 27,5 тонни до 35,5 тонни. Вартість всього металу за цей же час зросла з $1,2 млрд до $1,9 млрд. Максимум був досягнутий на початку цього року, коли Нацбанк України володів 42,6 тонни золота.

 

Відтак золото… зникло. Золото, так необхідне для підтримання національної валюти в екстренних випадках, для забезпечення так званого «критичного імпорту», тобто поставок нафти та газу, просто випарувалось. Говорячи про це, голова Нацбанку Валерія Гонтарєва дещо «плутається у показах». То з її слів випливає, що банкірша сама не відає, де подівся дорогоцінний метал, то виходить, що золото було зумисно продано – задля підтримання падаючої гривні.

 

Однак пояснити катастрофічне скорочення золотого запасу девальвацією гривні і продажем золота під її забезпечення – неможливо. Адже 92% резервів Нацбанку – це іноземна валюта, яку куди доцільніше використовувати для підтримки гривні та покриття поточних зобов'язань. До того ж, з березня цього року світові ціни на золото стрімко падають. Розпродавати золото в таких умовах є злочином. Куди доцільніше було б збільшувати золотий запас через конвертацію валюти в дорогоцінні метали.

Саме таким шляхом – інвестуванням у дорогоцінні метали – йде нині Росія. Західні аналітики вбачають у цьому підготовку РФ до «холодної економічної війни». Плюс до подолання власної залежності від долару. Ще не так давно всі світові запаси золота в основному перебували в руках США та Європи – приміром, до 75% США ЗВР знаходяться в золоті. І багатьох країн «Першого світу» має таке саме або подібне співвідношення резервів.

Але ситуація змінюється. Наразі в першій п'ятірці країн за розміром запасів фізичного золота знаходяться вже Китай, Саудівська Аравія та Росія. Країни ж Західної Європи продають золото. І якщо криза посилиться, їм доведеться продати ще. Держави, котрі розвиваються, напавки – скуповують дорогоцінний метал. Китай тримає в золоті менше 2% своїх ЗВР, що ж до Росії, то там на золото зараз припадає 9% доларової вартості ЗВР РФ, і ця цифра постійно зростає.

Мотиви Путіна приблизно зрозумілі, але що відбувається з українським золотом? Можливі два варіанти. Перший: Нацбанк продає золотовалютний резерв іншим банкам.  Теоретично банки могли б добре заробити, купивши золото у НБУ за офіційним курсом, а продавши за ринковим. Відтоді як стався різкий стрибок долару, українці почали купувати золото. А деякі банки – охоче його реалізовувати. Між тим питання, де вони його взяли, лишається відтритим. Зрозуміло лише одне: банкам вигідно купити золото у НБУ за офіційною ціною, а потім продати фізособам за ринковою, бо різниця на курсі виходить неймовірно велика.

 

Інша версія така: ЗВР попросту вивозиться з країни, адже економічні та політичні перспективи України – доволі туманні. Щось схоже відбувалося із золотим запасом СРСР – коли правляча еліта КПРС зрозуміла, що її пануванню (та й існуванню вієї імперії) настає кінець, золото несподівано зникло. Де золотий запас Компартії – невідомо й по цей день. Це гарний сюжет для детективу й одночасно доволі повчальна історія. Як і у 1980-ті, важелі фінансового управління знаходяться в руках обраних. Ці самі обрані не зупиняться ні перед чим, аби подбати про «нажите непосильним шляхом». 

 

За таких умов Україні годі й сподіватися на те, що інвестори забажають вкладати кошти у її економіку. Без інвестицій іноземного капіталу нам ніяк не вижити, а між тим корупція – це головне, що відштовхує потенційних партнерів. Пораховано, що Україна збідніла на 20% порівняно зі станом, в якому вона перебувала відразу після розпаду СРСР. Війна на Сході лише загоняє нас у глухий кут.

 

Кошти, які могли б зараз йти на оплату боргів, поглинає україно-російська війна. А тим часом нових кредитів може і не бути – МВФ вимагає «капітального ремонту» української економіки в обмін на фінансову допомогу. Уряд України «затягує паски», а на практиці це означає те, що масштаб сьогоднішніх скорочень витрат і зростання цін знижує попит в економіці, яка й без того знаходиться на спаді. Тим часом не варто забувати про досвід Греції, де програми жорсткої економії призвели до політичної нестабільності. Україна бідніша за Грецію, її і так роздирають внутрішні протріччя та політичні чвари, а на додачу до всього наша держава ще й знаходиться у стані війни.

 

Видання The Economist слушно нагадує українському уряду: якщо він не почне вже зараз «фокусуватися на заходах щодо стимулювання економіки», «дефолт виявиться неминучим». А про те, що таке дефолт, найкраще за інших могла б розповісти Аргентина, котра пережила це явище 13 років назад. Ситуація у переддефолтній Аргентині була напрочуд подібною до нашої кризи. Все та ж масштабна корупція, масове ухиляння від сплати податків, падіння ВВП, відтік іноземних капіталів. Єдине, що відрізняє Україну-2014 від Аргентини-2001, це те, що там збільшувались державні витрати на соціальну сферу, а в Україні вони скорочуються без жодної користі як для населення, так і для казни.

 

 

Після дефолту (який аж ніяк не означав припинення обслуговування Аргентиною зовнішнього боргу) в країні ще більше впав ВВП, знизилась купівельна спроможність населення, значно збільшився рівень бідності. За даними Світового банку, кількість населення за межею бідності в Аргентині зросла з 28,9% у 2000 році до 35,4% у 2001-му й сягнула піку у 2002 році (54,3%), після чого почала знижуватись до 9,9% у 2010-му. 

 

У нас справи значно тривожніші. За підрахунками ООН, в Україні вже зараз четверо з п'яти громадян живуть на межею бідності. При цьому за останній рік українці збідніли на 10%. Україна займає 83-е місце в рейтингу розвитку суспільства ООН, втративши 7 позицій лише за рік. Що ж до оцінки господарювання, то Україна потрапляє до десятки найгірших економік світу, посідаючи там четверте місце – після Мадагаскара, Вірменії та Гвинеї.

 

За таких умовах все, що підштовхує нас до краю прірви, є злочином проти власного суспільства. І обвал гривні, і розбазарювання золота. І, звісно ж, переддефолтний стан. Останнє – це те, чого наша багатостраждальна країна вже просто не витримає. Може, звісно, ще раз перевірити її на міцність – чого-чого, а голодних бунтів в незалежній Україні іще не було. От тільки чи не задорого коштуватиме це «експериментаторам»?