Бог любить Трійцю!

3-е грудня – особлива дата для мене особисто, для моїх колег і для України. Рівно 15 років тому, під час Помаранчевої Революції, у Верховному Суді України ми, команда молодих юристів, відстоювали право суспільства на чесний вибір і доводили масові фальсифікації на президентських виборах.

Верховний Суд України, попри шалений тиск і погрози суддям принести в пакетах голови їхніх дітей, прийняв історичне рішення щодо результатів другого туру президентських виборів. Дії Центральної виборчої комісії Верховний Суд визнав неправомірними і зобов’язав ЦВК призначити повторне голосування другого туру. 

В окремій ухвалі ВСУ було зазначено, що ЦВК тоді порушила усі «принципи верховенства права, законності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийняття рішень, відкритості та публічності, закріплені в Законі про «Центральну виборчу комісію».

ЦВК під керівництвом Кивалова, як і тодішня влада, була впевнена у своїй безкарності і безсоромно скоювала злочини. Найзухвалішим була передача кодів доступу до системи підрахунку голосів стороннім особам за розпорядженням Голови ЦВК, що зафіксовано в окремій ухвалі ВСУ. 

Історичність рішення Верховного Суду України була не лише в тому, що перемогла справедливість, а президентські вибори виграв Віктор Ющенко. Перемога була в тому, що це був момент початку становлення верховенства права. І головне, з огляду на 2019 рік, це була перемога без жодної смерті та краплини крові, яку вибороли у суді під час судового процесу. 

Це був момент, який засвідчив, що Україна починає нову сторінку в історії розвитку демократії, в оновленні судової системи. 

Чому не сталося? Чому і через 15 років ми є свідками злочинних порушень з боку ЦВК, хоч і не таких тяжких, як у 2004 році? Чому й досі маємо непрозорий виборчий процес, нереформовану суддівську систему? Чому суспільство наше навряд чи можна назвати таким, в якому панує верховенство права, а не корупція? 

Моя відповідь така – після Помаранчевої Революції усіх, хто був винен у фальсифікації результатів виборів, потрібно було притягнути до кримінальної відповідальності. Жорстко і не вагаючись. Верховний Суд тоді направив парламенту, президентові і генеральному прокурору України окрему ухвалу для реагування. Притягати до відповідальності можна було за цілою низкою статей Кримінального Кодексу України. Наприклад, за статтею 157, яка передбачала відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права (від 7 до 12 років). Або статтею 158, яка передбачала відповідальність за неправомірне використання виборчих бюлетенів, підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів - від 5 до 8 років. Є ще й інші статті, які передбачають відповідальність за зловживання владою, службовим становищем, перевищення влади, тощо. Але в нашій країні для виконання законів і рішень суду потрібна була політична воля. А її тоді не було. Та і зараз без неї нікуди. 

Тоді у 2004 році після Помаранчевої Революції, як і згодом у 2014 після Революції Гідності, суспільство вимагало очищення усіх гілок влади. Був гострий запит на справедливість, на гідність, на закон і на відповідальність за його порушення. Тобто, у нашої країни було як мінімум два вирішальних моменти, два стовідсоткових шанси піти шляхом демократії, верховенства права і повного оновлення політичної системи. І якби політичної волі вистачило у 2004 – ми могли би бути вже повноцінними членами ЄС. Не вистачило її і в 2014 році. 

З перемогою Зеленського ситуація повторюється втретє – суспільство досі не втамувало запит на справедливість, рівність перед законом. Але на жаль час спливає, а президентська команда поки не визначила «верховенство права» своїм пріоритетом. Президент спрямовує усі свої зусилля на мирний процес, а його команда потроху тоне у внутрішніх чварах. Президент вбачає свій історичний шанс у закінченні війни. Але важливо, щоб він пріоритетом своєї діяльності зробив створення незалежної судової гілки влади, яка по Конституції рівна серед інших гілок. А для громадян України – може й найголовніша. Не можна втрачати шанс. 

Ми у 2004 році бездоганно зробили свою роботу, продемонструвавши світові перший випадок правової перемоги в суді, яка попередила кровопролиття. Тепер новій владі час робити свою роботу.

Принагідно, висловлюю подяку усім суддям судової палати у цивільних справах, моїм колегам, які мали мужність піти в той процес попри небезпеку, і усім, хто стояв на вулицях і майданах України до перемоги. Про всіх вас написано у документальній повісті «Адвокати помаранчевої революції».