Освітня реформа: діти без освіти чи освіта без дітей?

Освіта в Україні між оптимізмом і демографічною кризою: чому потрібен національний аудит кількості дітей.

Що відбувається з українською освітою? Це залежить від кута зору. Якщо подивитися з боку педагогів, то бачимо картину, де вчитель отримує в середньому до 15 тис грн на місяць, а доктор наук, професор, за ставку при повні зайнятості – 12 тис грн. Водночас середня зарплата чиновників, що працюють в центральних органах влади, становить 47 тис грн. Отже, виникає питання про державні пріоритети.

Нещодавно поспілкувалася зі знайомими директорами середніх шкіл і вчителями – майже усі вони шоковані масштабами виїзду випускників за кордон. Мова не про поодинокі випадки, а прогресуючу тенденцію національних масштабів – молодь покидає Україну. Скільки молодих людей повернуться, наразі важко спрогнозувати, але неважко задатися питанням – які стимули у них для цього будуть? Нічого прагматичного в голову не йде, а стимули на кшталт «патріотизму» і «любові до України» тут можуть не спрацювати.

Якщо подивитися на освіту під кутом зору учасників нещодавньої конференції «Освіта нової України», то перед нами постане зовсім інша, оптимістична картина, як сьогодення, так і недалекого майбутнього. Тут і 22,6 млрд грн, які держава, за словами прем’єр-міністра, витратила протягом 2024-2025 років на трансформацію освіти, і побудова підземних шкіл-укриттів, і облаштування сучасних лабораторій, і модернізація майстерень у профтехах і коледжах, а також їдалень і кухонь у школах.

Дуже добре, що у важких умовах повномасштабної війни все перераховане робиться. Дуже добре, якщо, як стверджує міністр освіти, 164 тис українських дітей повернулися до очного навчання, а 7,5 тис учителів – із-за кордону. Дуже добре, що на доплату вчителям у 2025 році передбачили 12 млрд грн (хоча це мізерні доплати). Дуже добре, що в Україні відкрито 15 повноцінних підземних шкіл і ще понад 200 будуються. Але, на мою думку, влада, розвиваючи освіту, робить стратегічну помилку – виходить не з реалій, а з власних побажань та стереотипів. Така стратегія може призвести до катастрофічних наслідків.

Вважаю, що наріжним каменем розвитку освіти є чесна відповідь на наступні питання. Скільки дітей наразі проживає в країні? Скільки дітей, з тих, що виїхали, за найбільш консервативним прогнозом, повернуться в Україну після закінчення війни? Скільки дітей можуть виїхати з країни протягом найближчих років, якщо війна продовжуватиметься? І головне питання – на який сумарний дитячий ресурс може розраховувати Україна після війни в розрізі завантаження і трансформації системи освіти? З виробником освітніх послуг (державою) все більш менш ясно, але зовсім не зрозуміло, хто найближчими роками готовий споживати ці послуги. Від цього залежить, скільки витрачати на освіту, скільки педагогів та навчальних закладів нам потрібно і скільки трудових ресурсів врешті решт може отримати економіка.

У міністерстві освіти та науки вважають, що сьогодні в Україні навчається 3,7 млн дітей. Остання відома офіційна оцінка загальної кількості дітей в країні становить більше 6 млн, але це було тоді, коли населення України становило більше 40 млн людей. МВФ вважає, що у 2025 році на неокупованій українській території живе 32,9 млн людей. Отже, загальна кількість дітей також має бути скорегована. До уваги варто взяти, скільки українських дітей з початку повномасштабної війни виїхали за кордон. До речі, обсяги міграції є досить значними: тільки у 2024 році за даними Державної прикордонної служби з України виїхало та не повернулося 443 тис українців. Остання офіційна оцінка кількості наших дітей за кордоном становила більше 1,1 млн.

Існують також незалежні оцінки, і вони не менш тривожні. До прикладу, аналітик Данило Монін нещодавно у своєму ТГ-каналі навів власні розрахунки загальної кількості дітей, що залишилися в Україні. За його оцінками, дітей у нас залишилося близько 4,3 млн. За прогнозом Моніна, за такої кількості дітей Україна найближчими роками буде вимушена закрити 60% дитячих садочків, а також на 50% скоротити кількість шкіл та вчителів, бо просто не буде кого виховувати та навчати. Такий прогноз виглядає катастрофічним, а чи є він реалістичним можна дізнатися тільки після національного аудиту кількості дітей в Україні. Зробити це набагато легше, ніж перепис населення, останній з яких, до речі, відбувся в далекому 2001 році.

Тільки після проведення національного аудиту кількості українських дітей можна буде говорити про більш менш реалістичну стратегію розвитку освіти та цілі, яких має досягнути Україна в цій галузі. Додайте до цього цілком реалістичний прогноз експертів про те, що 2,5-3 млн українців, швидше за все не повернуться додому після війни. Отже, для забезпечення високих темпів зростання економіки нам необхідно буде швидко залучити в країну близько 3 млн мігрантів, серед яких буде приблизно до 1 млн дітей. Як це зробити – тема окремої розмови, але чи готова наша система освіти, вимоги якої стають дедалі жорсткішими, до роботи з мільйоном дітей-іноземців? Скоріше ні, ніж так.

Після війни Україна отримає демографічну «яму» на десятки років. Нам потрібні не просто мільйони трудових мігрантів, а мільйони трудових мігрантів, що залишаться жити в нашій країні та будуть активно народжувати дітей. Цьому також може сприяти система освіти разом із розумною державною політикою. Наприклад, навчаєшся в українському виші, створюєш або привозиш із собою родину – отримуєш привілеї із входження в українське громадянство. Така система може зацікавити громадян країн, що розвиваються. І тут знову питання, чи готова Україна, не кажучи вже про систему освіти, до такого? Звучить не так пафосно, як на згаданій конференції, але, на мою думку, більш реалістично.

Закликаю владу провести національний аудит кількості українських дітей та дати прогноз, на скільки з них може розраховувати Україна після закінчення війни. Як народна депутатка України, направляю депутатські звернення у відповідні державні органи: скільки дітей наразі знаходиться в Україні та за кордоном, скільки дітей навчаються в закладах освіти (в розрізі відповідних навчальних закладів), скільки дітей народжується/помирає та покидає територію України через міграцію їхніх батьків для проживання в інших країнах? Сподіваюся, що отримані відповіді допоможуть усім небайдужим подивитися на реформу освіти більш реалістично. Про відповіді органів влади на звернення повідомлю в окремому блозі.