Китай, Індія, Польща, Угорщина: сперечаємося чи торгуємо?

Зовнішня торгівля України vs дипломатія: чи узгоджені економічні зв’язки з реаліями міжнародної політики та хто — наші недооцінені партнери?

Дані Держстату про підсумки зовнішньої торгівлі товарами за І квартал 2025 року, особисто в мене, породжують думки про пріоритети нашої зовнішньої політики. Чи відповідає вона економічним реаліям та, чи взагалі має відповідати? Питання, звісно, дискусійне, але спробую поділитися кількома спостереженнями.

Перше, що варто зазначити, що ми, на мою думку, недооцінюємо роль Китаю в сьогоденні та майбутньому української держави. Згідно з звітом Держстату, за підсумками звітного періоду КНР стала найбільшим торговим партнером України. Ми експортували до Піднебесної товарів на $731,7 млн, а імпортували на $3,0 млрд. Отже, із загальним показником товарообороту, що перевищує $3,7 млрд, Китай є абсолютним лідером серед наших торгових партнерів.

Багато в чому це пояснюється війною (через закупівлю енергообладнання), однак зовнішні відносини України з КНР виглядають як стримані, й зовсім не відповідають ролі та потенціалу цієї супердержави для нашого майбутнього. Звісно, можна сказати, що тут стримуючим фактором виступають Сполучені Штати по принципу «дружіть з нами, але не з ними», але, дивлячись на посилення ракетних і шахедних атак з боку рф проти України, можна спитати себе в стилі гоголівського «Тараса Бульби»: «ну що синку, допомогли тобі американці?».

Втім, не виключено, що здебільшого забобони у відносинах з Китаєм ми вигадали собі самі. Не те щоб нам було багато чого втрачати на тлі відсутності нових поставок зброї з боку Адміністрації Трампа та низки інших обмежень, які США наклали на Україну, яка наразі бореться за своє існування. Отже, на мою думку, наша влада й, відповідно, наша дипломатія значно недопрацьовують на китайському треку. Причому відпрацьовувати тут потрібно на рівні перших осіб. Можливо, саме такий підхід допоможе нам, в решті решт, зупинити війну на прийнятних умовах.

Для чого нам потрібний Китай? По-перше, для продажу нашої аграрної продукції. По друге, для відновлення енергетики, цю тенденцію можна побачити навіть зараз. По-третє, для припинення війни, адже після «миротворчих» зусиль США багато кому в світі стало зрозуміло, що без згоди КНР зупинити бойові дії буде вкрай важко. Нарешті, по-четверте, китайці можуть поліпшити нашу демографію після війни. Поки що кажу це суто теоретично, але таку можливість відкидати не можна, інакше деякі наші західні партнери цілком можуть запропонувати нам альтернативу – «завезти» біженців з інших країн, які навряд чи будуть працювати. Не вірите, то спитайте у німців, чи став їх світ безпечнішим після «пришестя» біженців? Ну і, нарешті, по-п’яте, Китай точно буде зацікавлений у своїй частці в повоєнному відновленні України та в експансії китайського бізнесу та товарів до нас.

Другий «феномен» зовнішньої торгівлі України – це Польща, яка займає 1-ше місце ($1,1 млрд) в ТОП-10 країн, куди Україна експортувала свої товари і друге місце ($1,9 млрд) в ТОП-10 країн, звідки ми імпортували товари. Таким чином, згідно з даними Держстату, за І квартал 2025 року Польща має другий за обсягом товарооборот з нашою країною з показником $3,0 млрд. Чому я використала слово «феномен»? Тому що наші зовнішньополітичні відносини із західним сусідом переживають не найкращі часи.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Польща надала нам найбільші серед європейських союзників обсяги військової допомоги. Український і польський президенти називали один одного братами і «мріяли» про «злиття» двох держав в один міцний та потужний економіко-політичний союз. Що сталося с цими амбітними мріями? Чому сьогодні наші відносини з Польщею більше нагадують прохолодну ввічливість, а серед поляків, згідно з останнім опитуванням, зростають антиукраїнські настрої?

Можна назвати багато причин, і серед них буде чимало таких, де об’єктивно винні польські політичні еліти, але маємо в першу чергу говорити за себе. Польща потрібна нам, як потужний економічний партнер та надійний військовий (в майбутньому) союзник. Нам потрібно повертати українців, які виїхали в Польщу з початком великої війни, але нам необхідно прийняти той факт, що багато хто з них не повернеться. Прийняти і визначити, хто вони для нас, і як ми будуватимемо з ними стосунки, адже сімейні стосунки українських українців і польських українців нікуди не зникнуть.

Добре, що на треку «волинської трагедії» між нашими країнами намітилися позитивні зрушення. У відносинах з Польщею ми маємо вийти з парадигми «нам усі винні, тому що ми жертва військової агресії». Вибори нового польського президента можуть стати гарним початком для перезавантаження двосторонніх відносин. Необхідно максимально залучити Польщу у повоєнне відновлення України, розширити та поглибити торгівлю, взаємні інвестиції та обмін технологіями. Нам є що запропонувати польським партнерам, зокрема, в оборонній та сфері ІТ-технологій. Ми аж ніяк не можемо собі дозволити прохолодних стосунків із країною, яка має стати нашим «адвокатом» в ЄС, і наразі є форпостом американських інтересів в Європі. Сказати, що з Угорщиною Україна має погані зовнішньополітичні відносини, це означає не сказати нічого. Наші відносини знаходяться на історичному мінімумі, в той час, як Угорщина, згідно з наведеними даними Держстату, за І квартал цього року сплатила за українські товари $447,6 млн і поставила в Україну товарів на $591,1 млн. Тож, маємо товарооборот понад $1 млрд. Зовсім непогано, враховуючи, що йдеться тільки про чверть року. Політичні відносини Угорщини та України аж ніяк не відповідають глибині економічної співпраці. Українцям важко пробачити уряду Орбана численні спроби просування в Євросоюзі антиукраїнських ініціатив, однак економіка каже, що з Угорщиною потрібно шукати порозуміння, яке бізнесмени обох країн вже давно знайшли. Можливо, саме в економічній площині лежить вирішення політичних протиріч між країнами, що набули особливої гостроти після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Дуже цікаво в ТОП-10 наших торгових партнерів за підсумками І кварталу 2025 року виглядає Індія, що посідає 10-те місце за обсягом експортованих українських товарів ($342,8 млн) та 9-те місце – за обсягом індійських товарів, куплених Україною ($581,9 млн). Загальний торговий оборот між країнами за звітний період становив $924,7 млн. Як і Китай, Індія з 2022 року активно та з великими знижками купує російські енергоносії. Як і Китай, ми можемо критикувати за це Індію, а ще за те, що вона не готова підтримувати зусилля наших партнерів щодо посилення тиску на росію. Індія каже, що діє згідно з власними інтересами, і навряд чи нам, чи ще комусь вдасться змінити її позицію.

Незважаючи на незначну динаміку зовнішніх відносин між Україною та Індією, українські та індійські підприємці бачать перспективу у двосторонній торгівлі. На мою думку, відносини з Індією, що стрімко розвивається, є ще одним докором українській дипломатії, прикладом нашої недалекоглядності та невміння мислити прагматично. Поки США та Китай змагаються за те, хто буде першою економікою світу, Індія точно триматиметься третьої позиції, прагнучи протягом наступних двох десятиріч стати другою. Відносини з Індією важливі, як відносини з одним з економічних лідерів світу. Це гігантські економічні можливості для України, які наша влада та дипломатія сьогодні, на жаль, не помічають. Не потрібно чекати ініціативи від індусів, потрібно активно пропонувати спільні проєкти. Демографічно індуси також можуть нас зацікавити, але це окрема тема для обговорення.

Отже, торговий баланс – це дзеркало, яке показує, що ми робимо правильно у зовнішній політиці, а де помиляємося. Наразі бачимо багато стратегічних помилок, які на виході обертаються для нас неприємними наслідками на міжнародній арені. Таку зовнішню політику, на мою думку, не можна назвати, ані розумною, ані прагматичною. І не потрібно все пояснювати наслідками війни, адже торгівля – це також дипломатія, а дипломатія – це також торгівля. Вважаю, що настав час забувати «дитячі» образи та впрягати наших дипломатів у проактивне просування України в світі, особливо там, де бізнес вже знайшов порозуміння та навчився заробляти гроші. Ми добре знаємо свого ворога і нам не потрібні нові вороги. Потрібні партнери та союзники, а шлях до таких відносин частіше за все починається з успішної торгівлі та усунення політичних непорозумінь.