Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не відповідає ч.3 ст.84 Конституції України у зв’язку з чим підлягає визнанню неконституційним повністю?
Історично склалося, що якщо людина працює у відповідності до закону, розслідує порушення закону, корупційні схеми правосуддя і злочинну поведінку представників правосуддя, її починають політично переслідувати.
Давайте проаналізуємо Закон України, яким визначається організація і діяльність адвокатури та органів адвокатського самоврядування в Україні: Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Пунктом 24 рішення у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00) ЄСПЛ прийшов висновку, що Конвенція (995_004) як така не гарантує право доступу до суду, який має повноваження визнати закон недійсним чи позбавити його юридичної сили або давати офіційне тлумачення закону (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Горіздра проти Молдови» (Gorizdra v. Moldova) (ухв.), № 53180/99 від 2 липня 2002 року; а також рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom) ( 980_180 ) від 21 лютого 1986 року, Серія А, № 98, с. 81). Не гарантує вона й права на передання справи національним судом іншому національному або міжнародному органу для винесення попередньої ухвали (див. «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, параграф 114 ECHR 2000-VII). У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції (254к/96-ВР) і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження (див. пункти 14 і 15 вище).
Відповідно до ч.4 ст.7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»:
- п.2 - оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи;
- п.2 абз.3 - суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Невідповідність Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до Конституції України (254к/96-ВР) підтверджується наступним.
Конституція України (254к/96-ВР):
- ч.2 ст.8 - Конституції України (254к/96-ВР) Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
- ч.2 ст.84 - рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування;
- ч.3 ст.84 - голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення від 07.08.1998 року № 11-рп/98 Конституційний Суд України вирішив, що положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх неконституційними (частина перша статті 152 Конституції України).
Наведені норми права імперативно вказують, що кожен народний депутат України під час голосування яке відбулось 05.07.2012 року за Закон України № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», із Конституційного складу Верховної Ради України, який становить 450 народних депутатів України повинен голосувати виключно особисто.
Водночас, порівнявши результати обов’язкової письмової реєстрації народних депутатів України на ранковому пленарному засіданні яке відбулось 05.07.2012 року, під час якого відбулось голосування за Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», із результатами голосування за цей закон, було встановлено наступне:
1) Фракція партії Регіонів у Верховній раді – 106 народних депутати України не пройшли обов’язкову ранкову письмову реєстрацію, і 105 із них проголосували – ЗА-;
2) Фракція Комуністичної партії України в Верховній Раді України – 13 народних депутати України не пройшли обов’язкову ранкову письмову реєстрацію, і ті ж 13 народних депутати України проголосували – ЗА-;
3) Позафракційні народні депутати України – 10 народних депутатів України не пройшли обов’язкову ранкову письмову реєстрацію, і ті ж 10 народних депутати України проголосували -ЗА-;
4) Фракція Народної партії у Верховній Раді України – 5 народних депутати України не пройшли обов’язкову ранкову письмову реєстрацію, і ті ж 5 народних депутати України проголосували -ЗА-;
5) Група «Реформи за майбутнього» у Верховній Раді України – 5 народних депутати України не пройшли обов’язкову ранкову письмову реєстрацію, і ті ж 5 народних депутати України проголосували -ЗА-.
Відтак, із 265 проголосувавших народних депутатів України, які проголосували -ЗА- прийняття Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», 127 народних депутати України в момент голосування були відсутні в сесійній залі, а деякі взагалі відсутні у Верховній Раді України.
Відтак, під час голосування 05.07.2012 року за прийняття Закону України № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», через нездійснення народними депутатами України особистого голосування, цей закон не набрав необхідної законної кількості голосів.
Змістовний аналіз наведеного дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт, що Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» абсолютно не відповідає ч.3 ст.84 Конституції України (254к/96-ВР) у зв’язку з чим підлягає визнанню неконституційним повністю.
Зокрема, звертаю увагу на наступне.
Відповідно до ч.5 ст.45 Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з моменту державної реєстрації Національної асоціації адвокатів України її членами стають всі особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами Національної асоціації адвокатів України з моменту складення присяги адвоката України.
Диспозиція наведених положень Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вказує, що адвокат позбавлений права вибору, позбавлений можливості свободи створення та об’єднання в інші добровільні асоціації. Тобто існує примус адвоката на вступ до Національної асоціації адвокатів України.
Відповідно до ч.4 ст.36 Конституції України (254к/96-ВР) ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність, чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Відповідно до ч.5 ст.36 Конституції України (254к/96-ВР) усі об'єднання громадян рівні перед законом.
У цьому випадку, для визначення поняття, що таке об’єднання громадян, є застосовними в якості аналогії закону положення ч.1 ст.1 Закону України «Про громадські об’єднання», відповідно до яких громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Тобто будь – який адвокат як і будь-який інший громадянин України, повинен мати свободу вибору, вступати в те чи інше об’єднання адвокатського самоврядування, чи створити своє об’єднання яке є незалежним від інших.
Відтак, з урахуванням того, що положення ч.5 ст.45 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», мають взаємозв’язок з іншими положеннями цього закону, який в цілому абсолютно не відповідає положенням ч.3 ст.84 Конституції України (254к/96-ВР), ці положення ч.5 ст.45 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не відповідають, зокрема, ч.ч.4, 5 ст.36 Конституції України (245е/96-ВР).
Звертаю увагу, на підтвердження викладених обставин і цифр здійснено запити і отримані офіційні відповіді.
