Обличчя (не/до)реформованої судової системи

Помпезний диван, устелений пачками доларів. У сприйнятті багатьох українців нині саме він унаочнює результат багатьох років і зусиль з удосконалення сфери правосуддя. Від Порошенка до Зеленського.

Фото нижче – з моєї колонки на «Українській правді».

Називається вона:

Хто «валив» судову реформу Зеленського?

На світлині – «нові» (можна сказати: «зіркові») обличчя судової системи України.

Двоє голів.

Верховного суду – Всеволод Князєв, Етичної ради – Лев Кишакевич.

(Щоправда, перший – вже екс.)

Обидва – доволі молоді (43 і 50 років), енергійні, імпозантні.

Мають по дві вищі освіти (перший закінчив Гуманітарний інститут Українського морського технічного університету та Одеську національну юридичну академію, другий у Львівському державному університеті спершу вивчився на математика, потім – на юриста).

Народившись у провінції (Миколаїв і Борислав Львівської області), обидва зробили блискучу кар’єру.

Так, попрацювавши певний час юрисконсультом, викладачем університету та адвокатом, Всеволод Князєв у 2013 році подався в судді. А вже в 2015-му очолив Миколаївський окружний адмінсуд.

У 2017-му став суддею Касаційного адміністративного суду, що діє в складі ВС. Невдовзі його було обрано секретарем Великої Палати цього суду. У жовтні 2021 року – головою Верховного Суду.

Встигав і науково-юридичною діяльністю займатися: 2011 рік – кандидат наук, 2014-й – доцент, 2021 рік – доктор юр. наук, професор.

DВільно володіє англійською мовою, знає французьку. Проходив стажування в судових органах Бельгії, Нідерландів, США.

Сходження на правничий Олімп Лева Кишакевича було менш стрімким. Та все ж:

2003 рік – стає суддею,

2017 рік – головою Івано-Франківського міського суду,

наприкінці того ж року – суддею Касаційного кримінального суду в складі ВС.

Прикметний штрих! У рейтингу кандидатів на зайняття 30 вакантних посад у цьому суді пан Кишакевич лідирував. Набравши 831,5 бали.

До обох під час конкурсу до Верховного Суду експертне середовище особливих претензій не висувало.

До Кишакевича – взагалі.

Стосовно Князєва Громадська рада доброчесності надала Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію, що могла свідчити про непрозорість статків (йшлося про тестя, який за короткий період зятевого суддівства, отримуючи невеличку пенсію, набув у власність різноманітне нерухоме майно). Дивували й публічні заяви голови Миколаївського адмінсуду, спрямовані проти ідей кардинального оновлення суддівського корпусу.

Але ж це не був повноцінний висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, який ВККСУ мала долати за особливою процедурою.

Зовсім нещодавно, 8 травня, Лева Кишакевича обрали до складу Великої Палати Верховного Суду. Певно, високим призначенням колеги віддячили йому за вирішальну роль у формуванні «оновленої» Вищої ради правосуддя.

До Етичної ради, яка займається перевіркою діючих членів та кандидатів у члени ВРП, пана Кишакевича делегувала Рада суддів України.

Сформовано «етичку» наприкінці 2021 року. Із трьох іноземців та трьох висуванців від вищого органу суддівського самоврядування.

Потім уже сама Етична рада обирала собі керівництво.

Нині Князєву оголошена підозра у корупції. Озвучена слідством сума неправомірної вигоди – $ 2,7 млн!

За злою іронією долі, і тут Князєв виявився першим: і найвищою посадовою особою в судовій гілці влади, і найвищим за статусом чиновником поміж усіх спійманих в Україні на ймовірному хабарі.

Ексголову ВС називають організатором злочинної групи, що діяла в головному суді держави. Практично єдиному суді, який був повністю перезавантажений за каденції попереднього президента.

Детективи, як відомо, приходили з обшуками до 18 «верховних» суддів.

Очільники НАБУ і САП прямо говорять про причетність до «схем» з винесення замовних вердиктів інших суддів цього суду. Йдеться також про вплив на ухвалення рішень судами нижчих інстанцій: «Ці події стосувались і більшості судів на території України».

Окрім того: «Члени угруповання намагались здійснити вплив на обрання членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів».

ВККСУ – украй важлива інституція, що формуватиме суддівський корпус на наступні десятиліття, та повинна завершити кваліфікаційне оцінювання всіх чинних суддів.

ВККСУ була розпущена на початку президентства Володимира Зеленського.

Склад нової, відібраної в результаті складних конкурсних процедур, буквально днями мала б затвердити ВРП.

Натомість за поданням керівника САП засідання 18 травня ВРП присвятила розгляду питання про надання дозволу на утримання під вартою свого позавчорашнього співчлена (голова ВС уходить до складу ВРП за посадою).

У цьому безперечно суб’єктивному тексті пани Князєв і Кишакевич зійшлися разом зовсім не тому, що деякі специфічні телеграм-канали приписують другого до «плівок» першого.

Шануючи презумпцію невинуватості, я нікого не назву злочинцем до того часу, поки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набере законної сили.

Причини інші. Свавільність дій і рішень. Упевненість у безкарності. Кругова порука.

Як суддя місцевого суду останніми роками я спостерігала невпинне сповзання найвищого в системі вітчизняного правосуддя суду саме в такому напрямі.

Рішення Верховного Суду втрачали передбачуваність. Принцип правової визначеності не діяв. Про єдність і послідовність практики не йшлося, хоча саме це є визначальною та критично необхідною передумовою довіри суспільства до суду як інституції.

Вочевидь, коли рішення судів різних інстанцій і навіть різних колегій одного суду стають «рандомними», міцніють сумніви в адекватності і справедливості тих підходів, які застосовує суд.

До того ж пробитися до касаційної інстанції мали шанс дедалі менше справ – через їхню нібито «малозначимість».

Верховний Суд надсилав чіткий сигнал недобросовісним суддям нижчих інстанцій: «чудити» дозволено. Залежно від потреб платоспроможних «клієнтів»

Закон України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 36, вказує чітко: «Верховний Суд … забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом».

Голова ВС Князєв просував протилежні підходи. Доводячи, що єдності практики, яка дозволила б зробити судові рішення передбачуваними, «немає і досягти її неможливо». Бо «закон не повинен відставати від обставин, що змінюються, він має бути гнучким». А «суди повинні відступати від попередніх висновків, якщо це необхідно для розвитку права».

Окрема історія – управлінські рішення голови ВС, який в умовах війни у період неправоздатності ВРП перебрав на себе частину її повноважень. І прагнув іще більшого.

Скажімо, за волею Князєва відбувалася неймовірна вакханалія з відрядженнями суддів. Подібного навіть «стара» ВРП собі не дозволяла. Принаймні, наприкінці свого існування.

Переведення суддів з тимчасово окупованих територій до судів на підконтрольних Україні землях супроводжувалося нічим не виправданим (окрім обопільної меркантильної зацікавленості?) відрядженням суддів, наприклад, із Західної України – у столичні суди. Чи, як у нашій області, «міграцією» суддів із віддалених від Полтави судів до обласного центру (де розглядаються більш «вагомі» справи – з перспективою «підробітку»?).

Зі свавільними діями Лева Кишакевича я зіштовхнулася при проходженні конкурсу до Вищої ради правосуддя.

Можу стверджувати і доводжу документально, що в роботі Етичної ради мали місце свідомі маніпуляції з інформацією та документами.

Так, висновок про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики я отримала без дослідження членами Етичної ради тих обставин, які вже після туру письмових запитів – відповідей та співбесіди, що завершувала весь конкурс, були поставлених мені у провину.

На звернення до ради як органу колективного щодо перегляду рішення – з суворим дотриманням норм чинного законодавства та регламенту самої «етички» – отримала одноосібну відмову пана Кишакевича.

При оскарженні до суду – ще до вирішення питання про відкриття провадження у справі – наштовхнулася на позицію Великої Палати, де «рулив» Князєв: спори кандидатів у ВРП з Етичною радою не підлягають судовому контролю. Взагалі!

Хоча перед початком відповідної реформи держава Україна запевняла Європейську комісію «За демократію через право» (інакше: Венеційська комісія) та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи:

«…відповідно до законодавства будь-який публічний акт може бути оскаржений. Це означає, що рішення, внаслідок якого кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена ВРП або яке встановлює невідповідність члена ВРП критеріям етики та доброчесності, може бути оскаржене в суді».

Обидва діячі знають, як справляти враження на іноземців. Від імені «реформованої судової системи» говорити пафосні фрази про високу місію очолюваних ними органів.

Ось Кишакевич виголошує, що в усіх процесах, які відбуваються в судах, варто керуватися найкращими європейськими практиками: «Це підвищить рівень довіри до суду й наблизить суд до людини».

Ось Князєв на міжнародній конференції «Імплементація принципу верховенства права» запевняє, що невдовзі непроста робота з формування нової ВККСУ буде завершена і «судові органи запрацюють на повну силу на благо правосуддю і українському суспільству».

Такі вміють скористатися довірою міжнародних експертів, закордонних партнерів – як на рівні персональному, так і цілих інституцій, аби зробити їх співучасниками ретельно продуманих комбінацій, спрямованих на реалізацію власних інтересів.

Дозволю собі автоцитату з публікації, присвяченої «оновленню» ВРП:

«Система» переграла опонентів, відновила статус-кво. Дискредитовані реформа, Етична рада, критерії оцінювання, участь іноземців у конкурсних комісіях».

Тепер тінь суспільної недовіри лягла, принаймні, на 1/10 складу Верховного Суду та на процес формування нової ВККСУ.

Респектабельні, освічені імітатори – це вам не малограмотний, недорікуватий Струков, колишній голова Октябрського райсуду Полтави, чиї невибагливість у методах наживи, розперезаність, містечкове свавільство особливо й не приховувалися.

Ці «нові» – набагато страшніші.

Цинічні, прагматичні, безпринципні не упустять нагоди відхопити кількамільйонний доларовий куш – навіть за законне (!) судове рішення.

Їхні «хапальні рефлекси» не згаснуть від захмарних, з точки зору загалу, розмірів суддівської винагороди (довідково: офіційний дохід В.Князєва з 2017 по 2023 роки склав майже 30 млн. грн).

Зрештою вони дискредитують усе, до чого причетні в своїй професійній діяльності. Але спробуйте їх вчасно схопити за руку!

Поки ж вони перебуватимуть «на горі» й диктуватимуть власні «правила гри», у їхній системі «доброчесності» та «професійної етики» ніколи не знайдеться місця дійсним агентам змін, поодиноким суддям – публічним критикам вад системи. Тим більше – викривачам корупції у суддівських лавах. Тим, хто власними вчинками у багаторічному протистоянні мовчазній більшості, керованій агресивною меншістю, довів свою готовність служити суспільству і Феміді, а не Мамоні.

В успішність реформ, розтягнутих на роки і послаблених безліччю компромісів, не вірю.

Знаю, що самі себе судді ніколи не реформують. А органи суддівського врядування та самоврядування зроблять усе, аби й надалі убезпечувати цілісність «системи» та зберігати можливість негласних впливів на інші центри влади.

Бачу (і, певно, не тільки я), що гарантії незалежності суддів та суду як інституції, властиві розвинутим демократія (наприклад, домінування обраних самими суддями володарів мантій в органах, відповідальних за добір суддів, їх кваліфоцінювання чи притягнення до дисциплінарної відповідальності), у країнах перехідного типу виступають щитом для суддівської сваволі та безкарності.

Переконалася також, що участь іноземців у конкурсах – не панацея (компетентна та незаангажована громадськість у наших реаліях орієнтується краще).