Хто і як рятував Струкова: порочні практики ВРП

Голова Октябрського суду півтора роки тому втік у відставку. Він міг втратити звання і регалії судді. Проте з ласки ВРП отримав значну вихідну допомогу і насолоджується чималим довічним утриманням.

Олександр Струков – один із найбільш одіозних суддів України. Уславився не лише помстою мені за викриття корупційного злочину, пов’язаного з мером Полтави Олександром Мамаєм та людьми з оточення останнього.

Колаж Інтернет-видання «Зміст»

ЗМІ неодноразово повідомляли про різноманітні корупційні практики мантієносця. Безліч випадків звільнення від кримінальної відповідальності осіб, обвинувачених у хабарництві. Надзвичайну поблажливість до представників кримінального світу. Умисні пропуски строків накладення штрафів на пияків і наркоманів за кермом, що мало б супроводжуватися позбавленням їх водійських прав – у цьому Струков був абсолютним рекордсменом. Завдяки йому сотні правопорушників уникнули передбачених Законом покарань.

Статті, дати, строки

Ухилився від відповідальності за свої численні проступки й сам «служитель Феміди». За 70 днів до чергового ювілею він подав заяву про відставку.

Якби Струков того не зробив, відбулося б автоматичне припинення його повноважень у порядку статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (65 років – граничний вік перебування судді на посаді).

Проте вибирати Струкову доводилося між статтею 116, котра передбачає, що за суддею, звільненим за заявою про відставку, зберігається звання та всі відповідні привілеї (включно з довічним грошовим утриманням і гарантіями недоторканності) та статтею 115 (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді).

Річ у тім, що 22 січня 2020 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила проти Струкова дисциплінарну справу – на підставі скарги відомого адвоката Романа Маселка за фактами зволікання судді з розглядом адміністративних матеріалів, складених поліцейськими на порушників безпеки дорожнього руху.

У провадженні членів ВРП перебувала й низка інших дисциплінарних скарг стосовно голови Октябрського райсуду Полтави.

Частина 13 статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вказувала, що дисциплінарна палата має розглянути справу протягом 90 днів з дня її відкриття. За виключних обставин цей строк дозволялося продовжити, але не більше ніж на 30 днів.

Отже, максимум до 21 травня члени палати мусили визначити долю Струкова. І вони цілком встигали, призначивши остаточний розгляд дисциплінарної справи на 15 квітня.

Однак 24 березня від судді надійшла заява. І вже 9 квітня Вища рада правосуддя задовольнила побажання недоброчесного «законника» – ухвалила рішення про звільнення Струкова з посади судді у відставку (доповідачем з цього питання виступав Віктор Шапран – не тільки член, але й секретар Першої Дисциплінарної палати, що важливо).

Втеча Струкова на «заслужений відпочинок» обурила громадськість.

«Суд над суддями» намагався переконати суспільство, що інакше вчинити не міг. Та це не відповідає істині. Адже частина 3 статті 55 профільного закону надавала Вищій раді правосуддя право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої могло стати його звільнення в порядку дисциплінарного стягнення.

Цю норму ніхто з членів ВРП не згадав і не зайняв принципову позицію: спершу розглядаємо скарги та притягаємо суддю до відповідальності, а тоді переходимо до розгляду його заяви.

«Забудькуваті» рятівники негідного судді

Дозволивши судді врятуватися відставкою, упродовж наступного тижня один за одним члени ВРП почали видобувати з-під спуду нерозглянуті скарги на Струкова.

15 квітня 2020 року член ВРП Лариса Швецова, доповідач у справі Струкова за скаргою адвоката Маселка, запропонувала колегам закрити «дисциплінарку», позаяк суддя вже звільнений. Третя Дисциплінарна палата те й ухвалила.

Того ж дня ухвалою Наталії Краснощокової була залишена без розгляду та повернута ініціатору скарга, що надійшла їй як члену Першої Дисциплінарної палати 27 лютого.

Скарга мого представника, Ігора Гавриленка, стосувалася обставин розгляду суддею справи за позовом громадянина до патрульних, один із яких самого ж Струкова свого часу «оформив» за недотримання правил дорожнього руху, а потім і затримав за непокору поліцейським.

Будучи вочевидь упередженим до «копа», бо сам із ним судився з літа 2016 року, Струков в умовах реального конфлікту інтересів не вдався до самовідводу. А розв’язання спору, в якому відповідачем виступав його «кривдник», провадив невиправдано довго, всупереч розумним строкам розгляду адміністративних справ подібного рівня складності.

15 квітня одноосібною ухвалою й член Другої Дисциплінарної палати Віктор Грищук скинув із себе відразу дві скарги стосовно Струкова.

Перша надійшла до ВРП ще 14 червня 2017 року – від народного депутата України Сергія Лещенка. Друга – 24 квітня 2018 року, від Ігора Гавриленка. Обидві дісталися Андрієві Бойку, а після закінчення в нього повноважень члена ВРП – панові Грищуку.

Йшлося в скаргах про конкретні вчинки судді та голови суду, котрі порочили звання судді та підривали авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до суду.

Починаючи з кількох інцидентів Струкова з поліцейськими та неодноразовими порушеннями суддею прав журналістів – під час розгляду за його головуванням резонансних кримінальних справ. І закінчуючи появою у Струкова і його родичів коштовного майна та проявами зухвалої неповаги до законів України та інших суддів – малися на увазі системні переслідування мене за позицію, зайняту у справі стосовно мера Мамая.

Віктор Грищук отримав ті скарги ще 24 травня 2019 року. Та вчасний їх розгляд забезпечити не зумів. Чи не захотів.

Назавтра після Грищука виніс ухвалу про повернення скарги заявнику вже згадуваний секретар Першої Дисциплінарної палати Шапран.

Скарга, подана особисто мною, детально висвітлювала мотиви поведінки голови суду, причини його ненависті до мене як викривача та арсенал негативних заходів впливу, які він застосовував – роками. Що вказувало, зокрема, й на пряме порушення Струковим вимог частини 3 статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».

Пан Шапран отримав скаргу 21 лютого 2020 року. Він же доповідав ВРП 9 квітня, що Струков – достойний почесної відставки, а 16 квітня закрив провадження за скаргою.

При цьому відповідно до регламенту Вищої ради правосуддя Віктор Шапран як секретар палати організовував її роботу, призначав засідання, формував порядок денний, мусив сприяти здійсненню учасниками дисциплінарної справи їхніх прав та обов’язків, спрямовувати розгляд кожної «дисциплінарки» на забезпечення об’єктивного та повного з’ясування обставин справи.

Знайшлися й іще більш недбалі члени ВРП.

Ухвалою від 4 червня 2020 року остаточно «поховала» дисциплінарну скаргу на Струкова, отриману нею 5 листопада 2019 року, член Другої Дисциплінарної палати Оксана Блажівська.

Про ретельність у її роботі свідчить хоча б такий факт: скаргу, подану Прокуратурою Полтавської області, вона вирішила повернути …колегії суддів Запорізького апеляційного суду.

Стосувалася скарга дій голови Октябрського районного суду міста Полтави Струкова під час розгляду цілої низки судових справ.

Нарешті, 15 грудня 2020 року член Другої Дисциплінарної палати Ігор Артеменко виніс ухвалу про залишення без розгляду дисциплінарної скарги Романа Маселка, що надійшла ще 16 січня 2019 року.

Скарга повідомляла про неналежну поведінку групи суддів Октябрського райсуду на чолі зі Струковим, котрі блокували слідчі дії у кримінальному провадженні стосовно кума голови суду та представника мера Мамая в судах – Олександра Ковжоги, що супроводжувалося порушеннями прав заявників і потерпілих у цьому провадженні.

В усіх випадках члени ВРП посилалися на норми профільного закону та власного регламенту, котрі передбачають, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо в ній порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені.

Однак, місяцями, а то й роками не даючи ходу дисциплінарним провадженням за скаргами на Струкова, «судді над суддями» внаслідок нехлюйства чи зумисне нехтували іншими нормами.

Чинні члени ВРП

Якщо редакція Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 11 січня 2019 року говорила: «Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк», то зміни до закону від 16 жовтня 2019 року обмежили цей строк 60 днями з моменту отримання скарги (ч. 4 ст. 42).

Отже, впродовж 2-х місяців член ВРП (доповідач) за отриманою ним скаргою на суддю мав підготувати висновок і запропонувати Дисциплінарній палаті відкрити дисциплінарну справу або відмовити в її відкритті.

Насправді поводилися члени ВРП інакше. Вичекавши, поки «ішак здохне», писали в ухвалах стереотипне: попередньою перевіркою / під час попередньої перевірки / за результатами вивчення та перевірки дисциплінарної скарги встановлено, що Струкова …звільнено з посади судді.

Із числа чинних членів ВРП так зі скаргами на Струкова «працювали» (фіксую рекордсменів): Оксана Блажівська – 156 днів до задоволення відставки судді, Віктор Грищук – 321 день. Якщо ж порахувати час до винесення відповідних ухвал, то Блажівській на те знадобилося 212 днів, Грищуку – 327 днів.

Сподіваюсь, Етична рада врахує і ці їхні «заслуги».

Суспільні наслідки

Виплати відставнику перевершили всі очікування.

За 2020 рік, в якому суддя відпрацював 3 місяці та 1 тиждень, Струков отримав 1 мільйон 508 тисяч 500 гривень зарплатні та 931 тисячу 412 гривень пенсії. Разом майже 2 мільйони 440 тисяч.

Зайвим аргументом на користь того, що члени ВРП діяли за узгодженим із суддею сценарієм, є не тільки строки подання ним декларацій: «перед звільненням» – уже о 17 год. 25 хв. 9 квітня; «про суттєві зміни в майновому стані» (вірогідно, то були вихідна допомога та компенсація за невикористані відпустки) – о 15 год. 19 хв. 10 квітня.

Риторичне питання: устиг би хтось, не знаючи рішення ВРП наперед, за лічені години, без документів із «мокрими» печатками оформити собі такі виплати та ще й отримати ці величезні кошти – від Державної судової адміністрації?

Упиваючись безкарністю, дарованою ВРП, Струков перед відставкою заходився «обілечувати клієнтів» у невластивий йому спосіб.

Голова суду, що перед тим прострочив розгляд протоколів стосовно сотень горе-водіїв, яким загрожувало позбавлення прав, раптом прискорився.

Аж до того, що 7 квітня він переніс – за клопотанням правопорушника – засідання з 9 числа на 8-ме. І тоді виправдав чолов’ягу, який стверджував, що в наркодиспансер, де встановили ступінь його сп’яніння, був заманений поліцейськими у результаті обману – ті нібито просили пройти освідування «для статистичних даних у зв’язку з поширенням епідемії».

Після 24 березня, дати подачі заяви про відставку, Струков масово виносив постанови про закриття справ за ст. 130 КУпАП, мотивуючи їх відсутністю складу, або події та складу адміністративного правопорушення – на підставі так само «переконливих» свідчень зацікавлених осіб.

Раніше подібне суддя робив дуже зрідка. Вочевидь, дочекатися спливу строків притягнення правопорушників до відповідальності за звичною методою він уже не встигав.

Як бачимо, виверти недобросовісного очільника суду дуже подібні до маніпуляцій членів ВРП з отриманими дисциплінарними скаргами – зволікання, що змінилося блискавичним розглядом заяви Струкова про відставку.

Поки ж громадськість усім тим обурювалася, Державна судова адміністрація вручила шанованому нею суддею у відставці нагрудний «Знак пошани». До Дня Конституції!

Так би мовити, з особливим цинізмом – до суспільної думки.

Висновок

Якби члени ВРП сумлінно виконували свої обов’язки, а не сприяли недоброчесним носіям мантій в уникненні заслуженого ними покарання, тоді б не виникали запитання, чим затикати діри в державному бюджеті, аби вчасно забезпечувати відставних «законників» непомірними «пенсіонами» (у випадку Струкова це близько 100 тисяч гривень щомісяця).

Арифметика тут проста: 100 струкових = 100 мільйонів гривень на рік, які народ України витрачає на їх довічне грошове утримання.