Віхи "судової реформи": з’їзд на Госпітальній та порожні крісла у ВРП від парламенту

ХVІІІ черговий з’їзд суддів України відбувався в безпрецедентних умовах. Йому передувало звернення дипломатів із провідних країн світу. Посли Великої сімки закликали українських суддів зачекати з призначенням до Вищої ради правосуддя та Конституційного Суду нових членів. Допоки парламент не ухвалить прозорі й такі, що викликатимуть довіру у закордонних партнерів та власного народу, процедури відбору.

Попереднього конкурсу й визначення найкращих вимагало також громадянське суспільство.

Через загрозу наростання протестних акцій, зумовлених ув’язненням Сергія Стерненка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков із міркувань безпеки надіслав Раді суддів України листа з рекомендацією змінити місце проведення форуму.

Відтак 9–11 березня судді засідали у Києві не в Будинку профспілок, як планували спершу, а в Конгрес-холі «Президент Готелю», що на вулиці Госпітальній.

Перенесення дислокації з символічної будівлі на алеї Небесної Сотні, де надто багато нагадувало про Революцію Гідності та пов’язані з нею сподівання, що не збулися дотепер, у безпечніше місце, вочевидь, збило пристрасті.

Попри анонсовані наміри низки відомих громадських організацій зірвати проведення з’їзду не вдалося.

«З’їзд суддівської нечесті», так активісти нарекли захід, уже в перший день обрав трьох членів ВРП на заміну тим, у кого завершувалися 4-річні повноваження. А 10 березня – й четвертого. Заповнивши свою квоту повністю.

Авторитету судовій владі це, схоже, не додало.

Як траплялось уже не раз, журналісти та громадськість імена переможців «волевиявлення» делегатів з’їзду дізналися задовго до підрахунку голосів.

Тож не доводиться дивуватися гострій реакції суспільства та дошкульним слівцям на адресу як учасників з’їзду, котрі «продемонстрували відсутність гідності й незалежності», так і судової системи в цілому.

Втішалася громадськість лише тим, що форум усе ж не спромігся обрати суддю Конституційного Суду.

Зате з таким завданням дещо раніше впоралася Верховна Рада України. Теж попри заклики спершу розробити умови та провести відкритий конкурс. Усупереч рекомендаціям Венеційської комісії.

За оцінками незалежних експертів, 18 лютого Конституційний Суд отримав чергового представника політичної сили у своєму складі. Наразі – від «Слуги народу».

Констатую із прикрістю: дійсно незалежних суддів чинна влада, як і всі попередники, не потребує.

Ключова роль ВРП

Конституція України та профільний закон визначають Вищу раду правосуддя як колегіальний, незалежний орган державної влади та суддівського врядування, покликаний забезпечувати незалежність судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Склад ВРП формується з’їздом суддів України – 10 осіб, ще по двоє членів призначають/ обирають Президент, Верховна Рада, з’їзд адвокатів, всеукраїнська конференція прокурорів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу ВРП за посадою.

Разом у найважливішому органі суддівського врядування має працювати 21 член.

Нинішній склад ВРП трудиться в умовах хронічного «некомплекту». Наразі їх 17. Було й менше.

Дозволю собі припущення, що саме надмірне навантаження слугуватиме для чинних членів ВРП поясненням тривалого зволікання з притягненням до дисциплінарної відповідальності багатьох одіозних «служителів Феміди».

Відсутність кворуму – серйозна проблема. Наприклад я чекала понад рік, аби 6 лютого 2020 року ВРП скасувала рішення від 23 травня 2018-го про притягнення мене до дисциплінарної відповідальності – уже після того, як оголошена мені догана фактично була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року.

На цьому тлі членам ВРП набагато важче обґрунтувати значне прискорення при розгляді «дисциплінарок» стосовно суддів, які відмовляються діяти за правилами кругової поруки.

Та й полишати свої зручні крісла деякі члени ВРП, як Павло Гречківський та  Олексій Маловацький, ніяк не хочуть. Ні через надмір роботи, ні через пряму заборону Закону залишатися на більш ніж один 4-річний строк.

Незаповненими у ВРП є по одному місцю від прокурорів та від юридичних вишів / наукових установ.

Не користується власною квотою на 2 посади й парламент. Узагалі.

Причина ж, на мою думку, «нехлюйства» відповідного комітету Верховної Ради тотожна мотивам поспішного призначення судді Конституційного Суду. Хоча реалізація прагнення до «договорняків» із суддівськими «верхами» в цьому випадку набула дзеркально протилежних обрисів.

Конкурс, що породив надії

10 грудня 2019 року Апарат Верховної Ради оголосив про прийом пропозицій депутатських фракцій і груп щодо кандидатів (від кожної – по 1 претенденту) на посади членів Вищої ради правосуддя.

У відповідь профільні громадські організації закликали фракції та групи парламенту власними силами провести відкриті міні-конкурси (із публічним запрошенням до участі всіх охочих) та подати на розгляд Верховної Ради найбільш гідні кандидатури.

Змін до Регламенту чи інших законів це не потребувало. Натомість дозволило б парламенту обирати кращих із кращих та делегувати до ВРП не партійних юристів чи чиновників із комітетів, як зазвичай. А знаних фахівців, котрі не є афілійованими з тими чи іншими політичними силами чи групами нардепів «за інтересами».

Ініціатори – Фундація DEJURE, Центр протидії корупції, Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» і Transparency International Ukraine – підкреслювали: «якщо парламентські фракції та групи, не чекаючи на законодавчі зміни, роблять процес добору членів ВРП більш відкритим, це не тільки сприятиме позитивним зрушенням у судовій реформі та процесі очищення судової влади, але й забезпечить зростання довіри до судової влади, а також до парламенту та політичних партій, представлених у ньому».

Зголосилася на проведення відкритого конкурсу, при чому без зволікань, єдина політична партія – «Голос». Уже 20 грудня 2019 року її фракція повідомила про початок відбору.

До 8 січня 2020-го було завершено збір документів від кандидатів. А за кілька днів «Голос» звернувся до громадськості з проханням долучитися до ретельного аналізу резюме претендентів. Аби заблокувати шлях тому, хто «не відповідає критеріям конкурсу, був помічений у недоброчесності чи пов’язаний з правопорушеннями» і обрати найдостойнішого.

Я увійшла до списку з 6 осіб, анкети яких відповідали умовам конкурсу. Невдовзі відомий своєю фаховістю та принциповістю правник, народний депутат кількох попередніх скликань Леонід Ємець, а потім і адвокат у справах Майдану, член Громадської ради доброчесності та гроза для «нечестей» у мантіях Роман Маселко зняли свої кандидатури на мою користь.

24 січня 2020 року «Голос» повідомив, що зробив остаточний вибір.

Дякуючи організатору, я наголосила:

«Позиція партії і фракції «Голосу» привабила мене своєю відкритістю. Проведення конкурсу не зв’язує фіналіста якимись домовленостями чи обіцянками, які доведеться колись відпрацьовувати, що є запорукою дійсної незалежності судді та потенційного члена ВРП».

Водночас я закликала Президента України Володимира Зеленського, котрий на той час завершував проведення відбору членів ВРП за своєю квотою, зупинитися на кандидатурі судді Мелітопольського міського суду Віктора Фоміна, який за чесне служіння Закону також зазнав гонінь.

Почутою моя пропозиція не була…

До 4 лютого 2020 року визначилася зі своїми креатурами інші парламентські фракції та групи:

- партія «Слуга народу» висунула доцентку, завідувачку кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Ольгу Шило,

- «За майбутнє» – суддю Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сергія Бабія,

- «Довіра» – суддю та голову Миколаївського районного суду Миколаївської області Миколу Войнарівського,

- «Опозиційна платформа – За життя» – першу заступницю керівника секретаріату фракції Ірину Швець.

Фракції «Європейської солідарності» та «Батьківщини» перспективами участі у формуванні нового складу ВРП чомусь не зацікавилися.

Експертний аналіз списку привів до висновку, що «серед зазначених кандидатів Лариса Гольник є єдиною кандидаткою, у доброчесності якої немає жодних сумнівів, а також своєю позицією і діяльністю довела, що може стати агентом змін в Вищій раді правосуддя».

Оцінювали мої шанси на потрапляння до ВРП як достатньо високі і народні депутати від різних політичних сил. Адже практично в кожній фракції та групі, крім ОПЗЖ, є мої симпатики, ті, хто знає історію судді з Полтави, якій довелося кілька років поспіль протистояти обвинуваченому в корупції мерові, голові суду, в якому працює, та кумові останнього, колишньому заступнику начальника міліції міста. І в результаті стати відомою світові, отримати у Лондоні престижну нагороду – за «мужність та доброчесність у вимозі належного розслідування корупції в судовій сфері».

Комітетський локдаун

Порядок обрання членів Вищої ради правосуддя за квотою парламенту встановлює стаття 208-1 Регламенту Верховної Ради України, що має статус Закону.

Часові нормативи кожної із процедур врегульовані чітко:

- за 6 місяців до закінчення строку повноважень члена ВРП (не пізніше) або протягом 14 днів з моменту їх дострокового припинення Апарат ВР повідомляє депутатські фракції та групи про початок прийому пропозицій щодо нових кандидатів;

- фракції та групи подають свої пропозиції та документи претендентів у наступні 45 днів;

- інформація про претендентів оприлюднюється на веб-сайті ВР не пізніше ніж за 30 днів до розгляду комітетом, до предмета відання якого належать питання правосуддя;

- рішення комітету та відомості про кандидатів надаються нардепам не пізніше як за 3 дні до розгляду ВР відповідного питання.

Як пам’ятаємо, список кандидатур, запропонованих фракціями та групами депутатів, сформовано ще 4 лютого 2020 року.

Засідання Комітету з питань правової політики щодо обрання членів ВРП відбулося в режимі відеоконференції за півроку – аж 16 вересня. Швидше це зробити, мабуть, COVID завадив.

Комітет не став нікого відсіювати. Рекомендував визначатися стосовно всіх кандидатур, зокрема і моєї, Верховній Раді – шляхом голосування на пленарному засіданні.

Доповідачем з цього питання визначили голову Комітету Андрія Костіна.

Далі знову настала пауза. Що триває досі.

Порушуючи Закон, законодавчий орган в особі Комітету з правової політики не заповнює власну квоту у ВРП новими членами.

Фактор Костіна

1 березня під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. Розвиток правосуддя» Президент Володимир Зеленський заявив: «Ми налаштовані успішно втілити дієву судову реформу, щоб в Україні працювали лише чесні, незалежні та справедливі суди».

«Систему мають заповнити професійні та порядні судді, які зможуть змінити стійке негативне ставлення людей до цієї професії та відновити довіру українців до судової гілки влади», – сказав Президент.

Із 14 січня 2020 керманичом Комітету, відповідального за законодавче забезпечення судової реформи, є Андрій Костін. До обрання нардепом від партії «Слуга народу» він обіймав посаду заступника голови Ради адвокатів Одеської області.

За кілька днів до виступу Президента пан Костін мав зустріч з головами апеляційних та касаційних судів і напучував їх:

«Что, на мой взгляд, важно для судебной власти сейчас? Взять на себя ответственность за самоочищение. Самоочищение – это ключевое слово. Но при этом я не хочу, чтобы кто-то другой, кроме судей, занимался очищением судебной власти».

Інакше «я не могу гарантировать того, что не будет принято очень радикальное решение».

4 роки тому зі шпальт «Української правди» я звернулася з відкритим листом до ХIV позачергового з’їзду суддів України. Нагадувала колегам:

«Після перемоги Революції Гідності суспільство кілька разів давало суддівському корпусу шанс на одужання – закони «Про очищення влади», «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Ми цими можливостями не скористалися.

Гірше того, нерідко своїми рішеннями суди стають на заваді змінам у країні, блокують хід реформ…

Якщо судді не почнуть змінюватися й очищатися самі – багатьом із них доведеться і далі дрижати в очікуванні народної люстрації чи захоплення приміщень судів обуреним людом».

Тоді, у березні 2017-го, з’їзд суддів обрав членами ВРП Андрія Овсієнка (уже за Зеленського він став головою цього органу), Ігора Артеменка, Миколу Худика та Віктора Шапрана. До кожного з них громадськість висуває обґрунтовані претензії.

Тепер на їхні місця обрані інші фігури з розряду «темних конячок». Чи мають вони волю чи хоча би бажання очищувати судову систему від осіб недоброчесних? Сумніваюся.

Експерти ж застерігають:

«Попереднє узгодження кандидатів до ключових органів судової влади свідчить про недостатній рівень незалежності обраних та можливі політичні або кулуарні впливи на рішення нових членів Вищої ради правосуддя».

Між тим, очищення судової системи конче потрібне. Починаючи, і якнайшвидше, з самої ВРП.

* * *

Я готова йти ще раз на конкурс з відбору членів ВРП і за умови чесних і прозорих процедур не шкодуватиму, якщо переможуть достойніші за мене.

От тільки сподівання на запровадження таких процедур мінімізують конкретні дії «архітекторів» новітньої судової реформи.

На жаль, кожна українська влада намагається вибудувати систему взаємозв’язків із суддівськими «верхами» та через них скеровувати «правосуддя» в бажаному напрямі.

А Президентові я б радила пильніше придивитися до позиції представників партії «Слуга народу» у Комітеті з питань правової політики, особливо до його очільника.

Аби обіцянки щодо чесного правосуддя не залишилися гучними фразами.

Які ніколи не втіляться у реальні кроки.

Імітувати реформи під акомпанемент правильних фраз в Україні навчилися чудово.