Житловий кодекс, навколо якого вже багато років точаться дискусії, без визначення базових принципів житлової політики, у тому числі й непопулярних, нічого принципово не вирішить.
За останніх чотири роки у Верховній Раді було прийнято лише один серйозний закон в сфері ЖКГ — нова Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства. На жаль, ця Програма дещо заполітизована, до того ж вона не почне працювати без прийняття півтора десятка актуальних законів. Насамперед «Про основні засади державної житлової політики», який задає систему координат, що визначають розвиток житлової політики і, відповідно, житлового законодавства, на далекосяжну перспективу. На жаль, внаслідок політичного протистояння «уряд - опозиція» цей законопроект був провалений Верховною Радою. Але без прийняття таких концептуальних документів неможливо рухатися вперед, долати хаос, відсталість, нестиковки, суперечливість і навіть популізм, які притаманні сучасному українському житловому законодавству. Спеціальне житлове законодавство має встановлювати специфіку суспільних відносин в багатьох сферах, наприклад таких як реалізація права власності на житло; користування житлом власником та членами його сім’ї; особливості користування спільним майном співвласників житла; управління багатоквартирними будинками, дотримання прав мешканців при проведенні комплексної реконструкції кварталів застарілого житлового фонду та багатьох інших.
Реформи, які були проведені в житловій сфері мали не тільки позитивний ефект, але поставили ряд проблем, до яких можна віднести: проведення приватизації державного та комунального житла без створення відповідної правової концепції управління приватизованим житлом, надання житлово-комунальних послуг його власникам, вироблення стратегії фінансування капітального ремонту житла; відсутність нової концепції задоволення житлової потреби громадян за їх власні кошти шляхом створення окремих видів юридичних осіб для будівництва та управління житлом; хаотичне надання земельних ділянок під будівництво багатоквартирних житлових будинків інвесторам, при відсутності цивілістичної концепції побудови договірних відносин інвестування та системи способів забезпечення виконання забудовниками своїх зобов’язань щодо виникнення права власності на житло; відсутності державних житлових соціальних стандартів; неадекватність можливості забезпечення соціальним житлом громадян та економічних можливостей держави, територіальної громади, а також багато інших.
Все це потребує не лише прийняття окремих законодавчих актів, які будуть регулювати відносини відведення земельних ділянок під будівництво житла, погодження проектної документації, способів набуття у власність та користування житлом, його управління та розпорядження, а перш за все вироблення системних соціально-економічних та правових підходів до регулювання комплексних житлових відносин, з метою створення балансу різних інтересів які існують у нашому суспільстві.
Також існує термінова необхідність адаптації житлового законодавства України до законодавства ЄС та впровадження на законодавчому рівні державного регулювання на монопольних ринках комунальних послуг; удосконалення тарифної політики у сфері житлово-комунальних послуг; удосконалення принципів бюджетної підтримки розвитку та модернізації житлового фонду та житлово-комунальної інфраструктури; опрацювання механізмів залучення коштів на реконструкцію будівель, капітальний ремонт та запровадження енергозберігаючих заходів; створення житлового фонду комерційного найму житла; розвитку ринку житлового будівництва.
Житловий Кодекс, навколо якого вже багато років точаться дискусії, без визначення базових принципів житлової політики, у тому числі й непопулярних, нічого принципово не вирішить. Не буду зупинятися на внутрішніх недоліках вже прийнятого в першому читанні документу. Але вважаю, що до прийняття низки спеціальних законів, про які сказано вище, Житловий Кодекс може зробити житлове законодавство ще більш суперечливим і заплутаним. І в першу чергу нам необхідно прийняти Закон України “Про основні засади державної житлової політики”, в якому будуть визначені системні соціально-економічні та правові підходи до регулювання комплексних житлових відносин. Перед тим, як ухвалювати Житловий Кодекс, необхідно вирішити питання правомірності або неправомірності виселення з житлових будинків неплатників, з'ясувати подальшу долю приватизації у такому вигляді, в якому вона є зараз, а установити також можливість існування альтернативних форм власності у ЖКГ. Чи варто нам приймати Житловий Кодекс у перехідний період реформування, в той час коли не має багатьох законів, які нам потрібно прийняти відповідно до Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства?
Ми ще не маємо великої кількості вкрай потрібних адміністративно-правових норм житлового законодавства, то ж про яку кодифікацію йдеться? Перш ніж відповісти на питання, як кодифікувати, необхідно вирішити, що саме кодифікувати? Ми маємо дуже недосконале житлове законодавство – уявляєте який Кодекс ми можемо отримати в результаті його кодифікації?
Розумію, що в процесі кодифікації розробляються нові та скасовуються застарілі юридичні норми, усуваються прогалини в законодавстві та суперечності між нормативно-правовими актами, але, на моє глибоке переконання, сьогодні у Житловому Кодексі навряд чи можливо відтворити ту грандіозну кількість норм, які мають бути виписані в спеціальних законах - їх обсяг надміру великий.
Тим більше, особисто мені дуже важко збагнути хто сьогодні здатній згуртувати авторський колектив, спроможній бездоганно зробити таку колосальну роботу.
Знову ж таки, якщо ми за відсутності державної Концепції житлової політики підемо шляхом підміни відсутніх законів Житловим Кодексом - то невідомо куди зайдемо і скільки та як потім будемо звідти вибиратися…
