Міф, який ми з’їли і яким годують нас далі

Вітамін B. Так в Мюнхені називають корисні зв’язки, які допомагають вирішувати проблеми законними й не зовсім методами. Так, так. Вони теж так роблять. "Задобрюють" тих, хто може допомогти вирішити питання, ставлять найманих працівників в умови, коли ті працюють "за копійки", і дають найкращі приміщення в оренду лише для "своїх від своїх".

В Американських великих приватних круїзних компаніях існує корупція. Стартує вона з рівня менеджера середньої ланки F&B (food and beverages) та  "інженерного" департаментів. Впевнена, в інших департаментах вона теж була б, але процвітає вона саме в цих підрозділах. Там просто є що вкрасти:). І промоушн в абсолютно американській компанії можна отримати за "гарні очі", якщо близько дружити з офіцерами (в цивільному флоті моряки теж мають статус офіцерів) найвищої ланки. І ні. Я не буду перетягувати ковдру на бік негативу і писати в дусі радянських ЗМІ про те, як там у них все "погано". Паралельно в цій компанії є можливість чесно працювати та отримувати підвищення за важку і клопітку працю в морях-океанах. З корупцією і необґрунтованими підвищеннями вони борються. Так, як в Україні. Тобто постійно і не зовсім результативно. А ще там працюють по 14-16 годин на добу. Без жодного вихідного. Контракт – до 10 місяців. Знаю з власного досвіду. Колись після університету я робила собі GAP year й пропрацювала на кораблі цілий рік.

Взагалі пізнавати світ – це прекрасно. В моїйскарбничці 38 країн. Жодна не є ідеальна, але по-своєму особлива. Бідніші, багатші, холодні і теплі, з людьми білими, чорними, привітними і не дуже.  Найбільше вразили Китай і Японія. Японія  - позитивно. Китай – негативно. Ніде не краще, ніж в Україні. Десь бувало гірше. Це суб’єктивно. Суб’єктивно, але відверто.

Наприклад, різниця України та Європи в тому, що якщо ти ледар, то в нас ти помреш з голоду (що на моє переконання - справедливо), а в Європі отримаєш соціальну допомогу, якої тобі буде достатньо на посередню їжу і труси з H&M. Наслідки такої нечуваної щедрості (та ще ряду інших чинників) від держави ми можемо спостерігати в Іспанії та Греції. Економічні проблеми все активніше пробираються в життя цих країн.

До чого це я? Нам нав’язали міф. В Україні щось не так. З Україною щось не так. Тут корупція. Тут біда. Вбивства тільки тут. Бідні тільки в Україні. В Україні й ще десь в Африці. Влада в нас погана. В усьому світі вона хороша, а в нас – найгірша. І алкоголіків багато. Алкоголіків, наркоманів, брехунів і аферистів. Майже всі такі. Інший тільки я. Я і ще мої діти не такі. Кум, якщо придивитися, вже такий, як вони. Не чесний і постійно п’яний.

Ми цей міф успішно з’їли. І їмо далі. Українці живуть в негативному інформаційному вакуумі. Наші рейтингові передачі про те, як гвалтують дітей, б’ють жінок і знущаються з собак. Навіть учасники розважальних передач обов’язково мають бути з нещасною долею. В середині співочого шоу нам обов’язково покажуть сюжет про знедолену сироту, яка пережила сто нещасть і приїхала на відбір з ціллю довести, що її голос найкращий. Але вона не доведе, поїде додому і знову буде нещасною. Якщо доведе теж буде нещасною. Так задумано. Тут всі бідосі.

Я розумію для чого це робить телевізійник, чому він відбирає героїв емоційних. Бо українці - це нація емоцій, а не раціональності. Нами керують емоції, ми підтримуємо тих, хто зачіпає наші почуття й відчуття. Навіть якщо раціонально ця людина не права. Раціо для нас ніщо, в порівнянні з емоціо. Але емоції можуть і мають бути позитивними. Завдання – будувати емоційно здорове інтелектуальне суспільство з позитивним мисленням.

Але зараз це не на часі. На нашу країну чекають чергові вибори. І змусити залякані маси зробити вибір на користь "якщо не ці, буде ще гірше" – простіше. Паралельно нашу віру в себе хоче підірвати східний сусід, який зміг відібрати в нас частину території й хоче ще. В першу чергу йому це вдалося завдяки довгому системному інформаційному впливу на місцеве населення. Людей залякали, зневірили й вчасно нав’язали правильні міфи, які й допомогли виховати сепаратистів й мінімальний спротив в Криму, наприклад.

Тому ми маємо берегти своє ментальне здоров’я та здатність приймати об’єктивні рішення й не загрібатися з головою в негатив й пропаганду. Потрібно прагнути до здорового балансу в інформаційному просторі. Якщо щось погане трапляється – ці події потрібно висвітлювати. Щоб попередити, запобігти й не допустити знову. Але в світі й Україні є багато прекрасного й позитивного, окрім страшного й негативного. І про це теж потрібно говорити. Про це теж потрібно читати, писати та знімати сюжети. Майже безнадійно хворі виліковуються завдяки потужним волонтерським рухам, які зробили й курують українці. Самі. Своїми силами. Їм не підказали робити так в Європі чи в омріяній багатьма Америці. В нас у 2017 році дійсно стали кращі дороги. Звичайно, ще є над чим працювати й у вас все ще лишається шанс потрапити в таку вибоїну, в якій залишиться колесо. Але цей шанс менший у порівнянні з 2016 роком. В країні абсолютно адекватно працюють ЦНАПи. Є всі шанси, що у найближчі десять років ми забудемо про хамське відношення тіток з паспортних столів і з інших державних органів. Започаткувати власний бізнес можна в режимі онлайн. В мережі можна подати документи на отримання дублікатів втрачених документів до будь-якого РАЦСу країни. Це зрушення. Це позитивна тенденція. Про яку ми чомусь не любимо говорити. Але заради справедливості відзначу, що наразі ми все ж спостерігаємо нотки позитиву. У стрічці новин в соціальних мережах з'являються позитивні новини. Окремі телевізійні канали розповідають "історії успіху". Тобто у суспільстві виникає запит на міфи з позитивною тональністю і вітчизняні ЗМІ починають цей запит задовольняти.

Звичайно, паралельно є речі неприйнятні. Кожного разу, коли бачиш стареньких людей, які в черзі в аптеці запитують вартість ліків, чемно незручно дякують і ніби соромляться того, що вони не можуть собі купити нічого з такого необхідного їм списку, стає якось ніяково. В країні мінімально представлений середній клас. Ми страждаємо від агресії східного сусіда і майже щодня втрачаємо хлопців на сході. Але це не привід пакувати валізи й втікати шукати кращого життя. Ймовірно, що не знайдете. Це привід змінювати себе, свої звички та підходи. Наприклад, почати можна з чесної сплати податків, не скручування світла, газу чи що там в нас ще скручують. Але це вже історія не про інформаційний простір і фільтрування інформації.

Наразі порада – фільтруйте свої новини, не переходьте за посиланнями, де в заголовку написано, що все пропало і вірте в свою країну. Бо ця країна – ваше дзеркальне зображення, ваше досягнення і ваша найбільша поразка. Вона така, як ви, така, як ми й така, як я. Не гірша і не краща. Ми повинні боротися з нав’язаним міфом і комплексом меншовартості, який наразі так активно підігріває інформаційна війна східного сусіда й зацікавлені групи в середині країни.