Чи має Україна залежати від рішень європейських та міжнародних комерційних компаній?

13 лютого КМУ виділив 16,6 млрд. грн. для гарантування можливості міжнародним авіаперевізникам продовжувати здійснювати авіаперевезення в Україні. Чим це було викликано і для чого такі екстрені дії?

Починаючи з дня оприлюднення виданням Guardian інформації про можливе вторгнення військових сил РФ на територію України «у найближчі дні» та «16 лютого», міжнародні страхові та перестрахові компанії, де застраховані авіаційні ризики багатьох авіаперевізників, а також лізингові компанії, в лізинг яких придбано літаки, що здійснювали перельоти до або над Україною, отримали інформацію, що територія України не покривається страхуванням. Як відомо, всі авіаційні ризики (повітряне судно, всі пасажири та відповідальність) повинні бути застраховані.

Для більшості це стало шоком і кожен виходив з ситуації по своєму: хтось змінював розклад таким чином, щоб літак лишався в українському аеропорту максимум на годину-дві, хтось скасував рейси (усвідомлюючи втрату неотриманого доходу та штрафні санкції, які доведеться сплатити), хтось замість прилетіти в Київ посадив літак у Кишиневі…

Скільки наших українців не змогли вчасно потрапити в Україну, скільки домовленостей та обіцянок не було виконано, але, в першу чергу, звісно, це був удар по іміджу України.

І не можна не відмітити ту оперативність і злагодженість, з якою відреагували на ситуацію і Президент, і уряд, і народні депутати, прийнявши у неділю рішення щодо виділення 16,6 млрд. грн. для надання гарантій безпеки авіаційних польотів над територією України.

Але в кожній ситуації є свої позитивні та негативні сторони, а також можливість зробити певні висновки, реалізувавши які можна, стати сильнішими.    

З позитивного:

1 – державні інституції можуть приймати вчасні та потрібні Україні рішення

2 – міжнародні перевізники довіряють Україні та її державним гарантіям

3 – уряд, Президент та Верховна Рада готові працювати у неробочий час, якщо це потрібно Україні чи Українському народу. 

З негативного:

1 – діяльність наших авіаперевізників, діяльність наших страхових компаній та діяльність ще багатьох бізнесів в Україні значно залежить від рішень іноземних партнерів

2 – ми відчули яким болючим може бути рішення одного чи кількох іноземних страховиків (перестраховиків) та лізингових компаній, як тільки така компанія передбачає підвищення ризику.

Звісно, звинувачувати іноземних партнерів теж буде неправильно, адже вони керуються тією інформацією, яка доступна їм і яка транслюється в їхніх ЗМІ.

І тут важливими, на мою думку, є ті висновки, які всі ми повинні зробити після такої ситуації.

Адже схожа ситуація може повторитися в будь-якій іншій сфері господарської діяльності. Завтра нам можуть сказати, що не буде діяти, приміром, страхове покриття при страхуванні ядерних ризиків Енергоатома по АЕС, які розміщені і працюють на території України. І що тоді? Нам доведеться зупинити діяльність всіх наших атомних електростанцій?

Які є варіанти?

Першим варіантом, є варіант, який використали. Звісно, можна кожного разу при необхідності вирішення нестандартних ситуацій приймати рішення щодо виділення з резервного фонду бюджету коштів на гарантування безпеки польотів над територією України чи на гарантування безпеки діяльності оператора ядерної установки, чи на інші потреби. Але ми всі знаємо, що, якщо позапланово з бюджету «дьоргати» ресурси навіть на такі потрібні і правильні цілі, то завтра «якусь» статтю витрат доведеться скоротити.

Альтернативним варіантом може стати створення національної страхової та перестрахової компанії (належної державі), але поточний досвід діяльності багатьох державних підприємств показує, що потрібно розібратися з наявними державними підприємствами, які працюють по різним напрямам та галузям економіки, провести їх інвентаризацію. Детальніше, наприклад, про діяльність державних підприємства у складі Міндовкілля я розкажу в наступній статті.

Третім варіантом вирішення ситуації є застосування повністю ринкових інструментів: накопичувати відповідні гарантійні (страхові) фонди, довгострокове формування яких, дасть змогу мати відповідні фінансові ресурси.

Саме таким шляхом йшли експерти робочої групи, яку я очолювала від Комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування, за результатами діяльності якої було зареєстровано законопроект «Про екологічне страхування та гарантії відшкодування шкоди завданої внаслідок діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку» (№6018-2).

Одним з нововведень вказаного законопроекту є створення резервних (гарантійних) фондів по відшкодуванню збитків майну, життю та здоров’ю третіх осіб при екологічному страхуванню, а також застосування принципу співстрахування з метою розподілу кожного ризику між усіма страховиками, що здійснюють екологічне страхування.

Що це дає?

Резервні фонди дають можливість накопичувати кошти, які можуть слугувати фінансовою гарантією виконання страхових зобов’язань. І тоді, при настанні таких чи подібних ситуацій, не потрібно виділяти кошти з державного бюджету, ми матимемо достатнє фінансове забезпечення для формування такого гарантійного депозиту.

Застосування принципу співстрахування є також важливою перевагою, адже при поділі кожного ризику всі задіяні СК несуть лише частину відповідальності по кожному окремому ризику. Тут вже працює математика і теорія ймовірності та випадковості, адже всі об’єкти відразу (наприклад, всі літаки, які літають в Україну) не можуть бути в один час знищені в одному місці.

Крім цього, страхування ризиків само по собі є прибутковим на макрорівні (адже прибутковість на мікрорівні, рівні самої СК, залежить від багатьох індивідуальних факторів). Наприклад, можемо взяти показники діяльності з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ ВНТЗ):

o   За 11 міс. 2021 року: платежі = 6,5 млрд. грн.; виплати (нараховані) = 3,3 млрд. грн.

o   За 2020 рік: платежі = 6,1 млрд. грн.; виплати (нараховані) = 2,8 млрд. грн.

o   За 2019 рік: платежі = 5,1 млрд. грн.; виплати (нараховані) = 2,5 млрд. грн. 

Таким чином, ми бачимо, що, так звана «касова збитковість» цього виду страхування складає на рівні 50% від отриманих страхових платежів. І якщо уявити, що це цифри (платежі і виплати) по екологічному страхуванню, то страхові компанії отримали б свої 1,9 млрд. грн. рентабельності (з яких було б сплачено майже 400 млн. грн. податку),  а 3,3 млрд. грн. були б направлені в гарантійні фонди навіть після проведення таких виплат, які зазначені вище.  Тобто, за 3 роки діяльності такої системи страхування при проведенні виплат страхових відшкодувань ми вже накопичуємо достатній для виплат страхових відшкодувань протягом повного року (повного циклу для договорів страхування, які укладаються на один рік) резервний фонд, навіть, якщо жодна зі страхових компаній більше не сплатить ні копійки.

Звісно, потрібно врахувати максимальний розмір відповідальності, щоб розуміти концентрацію ризику, і чи зможе та кількість страховиків, яка буде залучена на перших етапах реалізації проекту обійтися без перестрахування, але до цього нам потрібно йти. І ці кроки наша робоча група реалізувала у законопроекті №6018-2 «Про екологічне страхування та гарантії відшкодування шкоди заподіяної внаслідок діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку.»

Нам потрібно робити перші кроки по створенню та розвитку національного авіаперевізника, потрібно підтримувати та розвивати національних страховий ринок, потрібно надіятися на власні сили!