Щo заважає відновному правосуддю щодо неповнолітніх?

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини (ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року) визначає, що діти мають право на особливе піклування і допомогу, захист і сприяння з тим, щоб вони могли повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства. Дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист.

Дитина завжди має відповідні права але з об'єктивних причин потребує допомоги та підтримки для того, щоб нарівні з дорослими відстоювати і захищати їх. Актуальною є проблема захисту малолітніх (до 14 років) та неповнолітніх (від 14 до 18 років) осіб у кримінальному провадженні за участю дитини, особливо у випадках, коли участь інших осіб, крім професійного адвоката, а саме:

- батьків або законного представника чи опікуна (legal guardian), 

- педагога чи психолога (які були би позитивно налаштовані до дитини), 

- у відповідних випадках - лікаря (наприклад, щодо дітей з діагнозами F70 - F79 МКХ10),

- з тих чи інших причин або з-за недбалості сторони обвинувачення не забезпечена.

Питання, пов'язані з захистом малолітніх та неповнолітніх в конфлікті або в контакті з законом (як тепер кажуть) повинні бути під особливою увагою держави, виключаючи обмеження застосування найжорстокіших заходів впливу. 

Згідно теорії соціального натуралізму професора Костенка О. М. «Держава має сприяти вихованню нового покоління громадян, створюючи у суспільстві умови для узгодження їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи». 

Як вирішити проблемні питання участі батьків, законного представника, представника служби у справах дітей, психолога, педагога, лікаря, інших осіб, які могли би сприяти захисту дитини, під час кримінального провадження? Які обмеження процесуальних прав адвоката містить КПК щодо надання правової допомоги дитині, яка має статуси підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка у кримінальному процесі?

У 2019 році розпочала дію "Програма відновлення для неповнолітніх підозрюваних у вчиненні злочину", мета якої забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, максимальне виведення неповнолітніх правопорушників з кримінального процесу та запобігання скоєнню ними повторних злочинів. Правова основа цієї програми – спільний наказ Міністерства Юстиції України та Генеральноі прокуратури № 172/5/10 від 21.01.2019 року.

Крім цього, діє проєкт з назвою "Впровадження відновного правосуддя в Україні", мета якого застосування відновного правосуддя для попередження злочинності, цей проєкт реалізується Верховним судом та ГО “Інститут миру і порозуміння”, як зазначає Голова інституту, експерт з відновного правосуддя Роман Коваль.

«Ми звикли до того, що покарання — це обов’язкова відповідь на несправедливість. Радянське минуле привчило нас, що “злодій має сидіти у в’язниці”. Проте відповідь на запитання “чому має бути саме так?” — не очевидна. На сьогодні існує багато свідчень того, що покарання не досягає мети виправлення правопорушника. Існує кращий спосіб вирішення питань, які турбують і потерпілого, і правопорушника. Це — відновне правосуддя.

У багатьох народів світу існували практики вирішення ситуацій, які сьогодні закон визначає як злочин. Традиційно люди розуміли відповідальність як процес, який походить від слова “відповідь”. Тобто винний у скоєному висловлював каяття і пропонував те, що він може зробити для виправлення завданої потерпілому шкоди», вважає Роман Коваль (https://rj.org.ua/). 

Зупинимось на деяких проблемах відновного правосуддя щодо неповнолітніх та захисту їхніх прав у кримінальному процесі у випадках, коли думка батьків або законного представника з тих чи інших об’єктивних причин є неконструктивною, тобто деструктивною. 

Невизнання сторонами основних фактів справи, тобто незгода з фактичними обставинами злочину (в тому числі незгода, у деяких випадках, батьків або законного представника) — одна з перешкод на шляху відновного правосуддя щодо неповнолітніх. Невинуватий угод не укладає — це твердження унеможливлює процеси відновлення у разі невизнання фактичних обставин і провини.

Законодавство в цій царині потребує вдосконалення, але про це поговоримо іншим разом.

Тому актуальними у правовому полі та нашому суспільстві залишаються питання захисту дітей від притягнення до кримінальної відповідальності замість використання всіх можливостей відновного правосуддя, використання можливостей медіації та примирення.

Доречі, чи варто застосовувати для захисту неповнолітніх такі можливості законодавства, які законодавець передбачив для захисту повнолітніх осіб? Наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності на підставах статтей 45-48 Кримінального кодексу України (КК України), звільнення від кримінального покарання на підставах статей 74, 83-87 КК України та інших. Звісно так.

Відповідальність за КУпАП в Україні настає з 16 років, малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (на батьків можуть накласти штраф за неналежне виховання). 

Проте, відповідальність за кримінальні правопорушення, злочини, згідно частини другою статті 22 КК України, настає для дитині майже за всі кримінальні правопорушення та злочини, які можуть вчинити діти у такому віці вже з 14 років. Це крадіжки, нанесення тілесних ушкоджень, заволодіння транспортними засобами, злочини проти статевої свободи та недоторканості тощо. 

З 11 років до 14 (у відповідних випадках до 16) років, тобто до настання віку кримінальної відповідальності, до дитини яка вчинила злочин, але не є суб'єктом злочину внаслідок віку, можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, в тому числі поміщення дитини у спеціальну навчально-виховну установу.

Чи дійсно обов'язкова участь адвоката, батьків, законного представника, представника служби у справах дітей, психолога, лікаря, педагога? 
Відкриємо таємницю. Адвокат - це єдина особа, без якого, на практиці, неможливий хід кримінального процесу за участю дитини (в якості правопорушника). Такий висновок можемо зробити зі змісту статей 488, 491 КПК України та інших. У деяких випадках батьки, близькі родичі чи законні представники дитини не з’являються для проведення процесуальних дій, а участь призначеного законного представника шкодить дитині.

Тому, на досвіді роботи системи безоплатної правової допомоги України, можемо стверджувати, що згідно з практикою, що склалася в Україні при захисті неповнолітніх, неявка будь-кого, крім адвоката та прокурора (в суд), не перешкоджає кримінальному процесу щодо дитини, але завдає шкоди інтересам дитини.

Згідно чинного Кримінального процесуального кодексу України при захисті підозрюваного та обвинуваченого захисник та його підзахисний мають найбільшу кількість процесуальних прав та обов'язків (передбачені статтями 42, 46-48, 52-54 КПК України). У випадку, коли адвокат представляє інтереси потерпілого, навіть дитини-потерпілого, права його значно менші, ці права передбачені статтями 55-59 КПК України. Але ще менше прав має адвокат при наданні правової допомоги свідку, ці права передбачені статтями 65, 66 КПК України.

Чи вправі дитина самостійно звернутися за правовою допомогою? Не завжди, тому що реалізація прав неповнолітнього на практиці в деяких випадках потребує згоди його законного представника (теж саме стосується і малолітніх осіб).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» діти, які перебувають у складних життєвих обставинах є суб’єктами права на безоплатну вторинну правову допомогу, тобто на складання процесуальних документів та представництво їх інтересів в суді професійними фахівцями в галузі права безоплатно. Це вагомий здобуток.

У 2013-2020 роках до місцевих центрів БВПД майже кожного дня зверталися діти самостійно. Відомі випадки коли дитина, навіть, позбавляла в суді батьківських прав своїх батьків.

Таким чином, існуючі прогалини у законодавстві, при яких фактично обмежуться чи порушуються права дітей, потребують адекватного врегулювання, в тому числі, відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини (2016-2021 роки) та з урахуванням кращих національних здобутків.

Автори: адвокат Колесник Ганна Миколаївна, адвокат Свєтлічний Ігор Валерійович