Виборчий процес - шахрайство, якого може не бути

З року в рік Україну лихоманить під час проведення виборчих кампаній. Лихоманить, бо кожні вибори - від місцевих до виборів парламенту і президента - супроводжується одними і тими ж порушеннями українського законодавства: участь і вплив посадових осіб на перебіг передвиборної кампанії, фальсифікації виборчої документації, перешкоджання веденню і порушення правил виборчої кампанії, тиск на ЗМІ,  підкуп і залякування членів дільничних виборчих комісій, підкуп виборців, порушення таємниці голосування та маніпуляції з бюлетенем, пошкодження виборчої урни, і врешті  - навмисне псування бюлетенів та фальшування під час підрахунку голосів. На усе це країна кожного разу витрачає більше 1 мільярду гривень, а у правдивість результатів не вірить кожен третій українець.

Чому так? Тому що владі й політикам так вигідно. Влада, якого б кольору вона не була, вважає існуючу виборчу систему надійною і неодноразово апробованою для шахрайства. Владі не вигідні чесні вибори бо вона, влада, їх програє. А тому представники влади цинічно маніпулюють голосами громадян через «допотопні» виборчі процедури. Особливо масово це робилося Партією Регіонів у південно-східних областях.

Вибори, які відбулися в Україні 25 травня – не виключення. Крім того, що українці обрали нового Президента і тут проблем не було, у деяких містах також відбулися дочасні вибори до Верховної Ради, вибори міських голів та депутатів на місцях. Поки ЦВК продовжує обробляти протоколи, місцеві кандидати почали звинувачувати один одного в масових фальсифікаціях. Так, наприклад, в Одесі один з кандидатів в мери не погоджується з результатами волевиявлення і заявляє, що технології фальсифікацій готувалися його опонентом наперед. Не краща ситуація і в Києві. Наразі здебільшого лунають звинувачення у фальсифікаціях кандидатів - мажоритарників через вплив на членів виборчих комісій.

Що ж зробити, щоб нами не маніпулювали? Відповідь одна - максимально зменшити присутність людини у виборчому процесі. Тобто, перейти на електронне голосування, як це робиться у цивілізованому світі. Наприклад у США, Канаді, Південній Кореї, Австралії, Бразилії, Індії, Бельгії та Естонії електронна система голосування вже запроваджена. У таких країнах, як  Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Франція, Італія, Норвегія, Іспанія, Португалія, Казахстан, Японія, Китай, Росія  наразі активно впроваджуються експерименти по її використанню.

До прикладу, Естонія ще у 2002 році запровадила електронний підпис, спеціальні ідентифікаційні картки (ID - картки), які споряджені кодом і мікрочіпом, що містить візуальні дані, а також двома цифровими сертифікатами, які призначені для перевірки особи власника картки та надання цифрових підписів. Що це дасть, запитаєте Ви? Як мінімум зникнуть кілька типових порушень виборчого процесу, а саме організація голосування в день виборів та забезпечення правдивого підрахунку волевиявлення. Це ж важливо!

Автори законопроекту «Про вотум недовіри посадовим особам», який розроблений в рамках громадської кампанії «За відповідальну владу», передбачили використання інформаційних технологій у процесі застосування прямої демократії в Україні. Зокрема, стаття 8 законопроекту «Особливості підписання петиції з використанням  інформаційно-телекомунікаційних систем» містить такі положення: 

1.Підписання петиції про вотум недовіри особі дозволяється здійснювати з використання інформаційно-телекомунікаційних систем у випадку, коли громадяни України, які проживають на території відповідальності особи мають рівні можливості доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем. 

2.Інформаційно-телекомунікаційні системи, які використовується для підписання петиції про вотум недовіри повинні забезпечувати:

·        зрозуміле для громадянина відображення петиції на моніторі кінцевого пристрою користувача;

·        зрозумілі інтерактивні діалогові вікна, які дають змогу громадянину, в тому числі з вадами зору, реалізувати права передбачені цим Законом; 

·        візуалізовану інструкцію-маршрутизатор, який дозволяє громадянам підписати петицію без спеціальних знань комп’ютерної техніки;

·        ідентифікацію особи через встановлені криптографічні носії чи інші захищені ідентифікатори особи;

·        фіксацію підписання петиції громадянином та збереження даних про результат такого підписання на віддаленому сервері захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи;

·        унеможливлення доступу до результату волевиявлення окремого громадянина - користувача інформації в системі;

·        заборону для підписання петиції громадянами, щодо яких є застереження у цьому Законі;

·        уникнення втручання посторонніх осіб у процедуру ідентифікації особи та підписання петиції;

·        передачу даних в режимі он-лайн на віддалені захищені сервери інформаційно-телекомунікаційної системи;

·        зведення, систематизацію та аналіз даних отриманих у результаті процесу підписання петиції громадянами України.  

3.    У випадку, коли  підписання петиції відбувається у порядку визначеному статтею 8 цього Закону, то правдивість підписів встановлюється автоматизованою системою, яка має здатність ідентифікувати і підтвердити користувача інформації в системі і яка має сертифікат відповідності засобів забезпечення технічного захисту інформації загального призначення».

 Це перший крок до запровадження електронної демократії і припинення в Україні шахрайства з підрахунком голосів на виборах! Пора вступати в коло демократичних країн і працювати у владі на благо держави, а не використовувати владу для політичного самозбереження.