Конституційне подання (проект)

Публікую проект конституційного подання. Завра надішлемо електронною поштою всім Народним депутатам України. Сподіваємося на підтримку.

Будемо вдячні колегам за зауваження і пропозиції стосовно тексту. 

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»

 

 

Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Загальною декларацією прав людини 1948 року встановлено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами. Відповідно до статті 13 У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 13) теж мова йде саме про ефективний засіб юридичного захисту.

Таким чином, реалізація гарантованого статтею 55 Конституції права на судовий захист можлива лише за умови забезпечення саме ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий висновок відповідає і правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій у Рішенні № 3-рп/2003 від 30.01.2003р., де було вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суттєвий вплив на ефективність судового захисту прав і свобод громадян, а також і юридичних осіб має розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу. Процесуальні закони України відносять витрати на правову допомогу до судових витрат, що підлягають розподілу відповідно до результатів процесу. Такий підхід є абсолютно справедливим, адже сторона, змушена звернутися за судовим захистом своїх законних прав та інтересів, апріорі потрапляє у програшне становище. Позивач має витрачати час і кошти на підготовку і подання позову, а також власне на судовий процес. Тобто на дії, які не потрібно було б вчиняти, якби законні права та інтереси позивача  не були порушені іншою стороною. Аналогічно особа, до якої пред’являється необґрунтований позов, змушена витрачатися на юридичні послуги саме внаслідок дій опонента.

Тобто, витрати на правову допомогу у судовому процесі  фактично являють собою матеріальну шкоду, що завдається стороні, позиція якої є правомірною (а це з’ясовується лише по завершенні процесу). Саме тому ці витрати підлягають справедливому відшкодуванню. Адже у випадку, коли обумовлені необхідністю участі у судовому процесі витрати сторони, дії якої визнані правомірними, залишаться невідшкодованими, конституційне право на судовий захист в жодному разі не можна вважати належним чином реалізованим, а сам судовий захист порушеного права не можна визнати ефективним.

 

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України «Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом».

 

Аналогічну норму містить і стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якої «Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом».

 

Відповідно до приписів процесуального законодавства 20 грудня 2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI (офіційне опублікування: Голос України, 2012, 01, 11.01.2012 № 3; Урядовий кур'єр, 2012, 01, 19.01.2012 № 10; Офіційний вісник України, 2012, № 3 (20.01.2012), ст. 71).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» «Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні».

Відповідно до статті 2 «У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами».

Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Нижче буде доведено, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI має бути визнаний неконституційним, оскільки не відповідає Конституції України, а саме частині першій статті 8, частинам другій та третій статті 22, частині першій та другій статті 55, частині першій статті 59 Конституції України.

 

Норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI містять два обмеження:

1)             безпосереднє обмеження  розміру компенсації витрат на правову допомогу;

2)             перелік конкретних процесуальних дій, а отже і види правової допомоги, витрати на здійснення яких підлягають компенсації.

 

Встановлення граничного рівня розміру компенсації витрат на правову допомогу

 

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року у справі N 8-рп/2010 зазначив таке: «Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України наголошував: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003)».

 

Отже, необхідними передумовами для визнання правосуддя таким є відповідність вимогам справедливості та забезпечення ефективного поновлення в правах.

 

Безумовно, відповідає принципу справедливості відшкодування за рахунок правопорушника фактичних витрат на правову допомогу  особи, права якої були порушені, а згодом відновлені відповідно до судового рішення. Також ефективне поновлення в правах означеної особи можливе лише у випадку повної компенсації особі розумно необхідних витрат на правову допомогу.

Разом із тим, встановлення граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, що на даний момент відповідно до встановленого статтею 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розміру мінімальної заробітної плати, складає 429 гривень 20 копійок за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, не може гарантувати ефективного поновлення прав, тим більше, не відповідає вимогам справедливості.

Ігор Головань у своїй статті «Зв'язок справедливого розподілу витрат на правову допомогу та ефективності реалізації права на судовий захист» («Підприємництво, господарство, право», № 6 (174), 2010; копія додається) із посиланням на «KyivPost» наводить дані про вартість години роботи спеціалістів провідних юридичних фірм, що у кризовому 2009 році складала від 500,00 гривень до 4 500,00 гривень.

 

Справедливе правосуддя в Україні та ефективне поновлення в правах особи, що виграла судовий процес можливе лише у випадку встановлення належного граничного рівня компенсації витрат на правову допомогу (співрозмірного із вартістю години роботи українського адвоката).

 

Відповідно до ст. 59 Конституції України «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура».

Згідно із статтею 22 Конституції України «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод ».

 

Згідно із п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) «Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов'язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права».

 

Яскравим прикладом порушення права на правову допомогу є так звані «соціальні» справи, в тому числі справи «дітей війни»: через обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу тисячі громадян позбавлені можливості звернутися до юриста чи адвоката належного рівня. Встановлення граничного розміру компенсації витрат (особливо у наявному розмірі) безумовно звужує обсяг права кожного громадянина на правову допомогу, оскільки повне поновлення прав особи внаслідок судового розгляду може відбутися і за таких умов, але при цьому особа буде обмежена у виборі особи, що надаватиме їй правову допомогу та в обсязі такої допомоги.

Отже, норми статей 1 та 2 Закону України ««Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» є такими, що не відповідають Конституції України, а саме частинам другій та третій статті 22 Конституції України, частині першій статті 59 Конституції України.

 

Відповідно до частини третьої статті 129 Конституції України «Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду».

 

На нашу думку, встановлення граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу також не відповідає положенням пунктів 2 та 4 частини третьої статті 129 Конституції України, оскільки ставить під сумнів рівність та змагальність, наприклад, позивача та відповідача у цивільному процесі у випадку, коли позивач не має змоги обрати для надання правової допомоги особу, що відповідає усім його критеріям, оскільки вартість години роботи цього спеціаліста не співрозмірна з граничним рівнем витрат на правову допомогу відповідно до законодавства у той час, як відповідач (можливо, правопорушник) обрав особу, що надає правову допомогу саме ту, саме за тими критеріями, що його влаштовують.

 

Таким чином, на нашу думку, встановлення граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу у розмірі, нижчому ніж реальні гонорари осіб, що надають в Україні правову допомогу, також не відповідає положенням  пунктів 2 та 4 частини третьої статті 129 Конституції України

 

Встановлення переліку процесуальних дій, витрати на які мають бути компенсовані

 

Слід зазначити, що відповідно до преамбули Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах «Цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ». Саме це є завданням цього закону й відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, але при прийнятті означеного закону були встановлені додаткові обмеження, про які нижче.

 

Отже, відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» особа має право на компенсацію витрат на правову допомогу у таких випадках:

1)             особа, що надає правову допомогу, брала участь у судовому засіданні;

2)             особа, що надає правову допомогу, вчиняла окремі процесуальні дії поза засіданням дій поза судовим засіданням;

3)             особа, що надає правову допомогу, знайомилася із матеріалами справи у суді.

 

Таким чином законодавець обмежує надання правової допомоги лише процесуальними діями, що вчиняються виключно у відповідності до приписів Цивільного процесуального кодексу України чи Кодексу адміністративного судочинства України. Разом із тим, відповідно до означеного вище рішення Конституційного Суду України «Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо». Безумовно, у даному випадку слід звернути увагу на те, що закон присвячений компенсації витрат на правову допомогу саме у цивільних та адміністративних справах, але акцентуємо увагу Високого Суду на тому, що існують види правової допомоги, що не передбачені Цивільним процесуальним кодексом України чи Кодексом адміністративного судочинства України, але необхідні особі для ефективного поновлення в правах за наслідками судового розгляду.

 

Задля ілюстрації доцільно звернутися до статті 5 Закону України «Про адвокатуру», що визначає навіть не вичерпний перелік видів адвокатської діяльності (у даному випадку умовно можна ототожнити із діяльністю з надання правової допомоги): «Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництвов суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством».

 

Обмеження переліку видів правової допомоги, оплата яких має бути компенсована особі, не відповідає світовій практиці регулювання подібних відносин. Так, за правилами («Стандарти затвердження судом гонорару адвоката») штату Техас (США) гонорар, що може/має бути компенсований включає не тільки той час, що витрачений адвокатом на представництво безпосередньо в суді, але зокрема і на таке: підготовка документів, шлях у дорозі, правові дослідження, - крім того, компенсуються фактичні витрати, зокрема на копіювання, та інше (http://www.co.travis.tx.us/probate/pdfs/attorneyfees.pdf).

 

У тексті статті 5 Закону України «Про адвокатуру» курсивом позначено ті види правової допомоги, які відсутні у переліку, що наведений у Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», але можливість компенсації витрат на них безумовно сприятиме справедливому судовому розгляду та ефективному поновленню особи в правах, незалежно від того, чи розглядається справа у цивільному процесі чи відповідно до Кодексу адміністративного судочинства.

 

Таким чином, на нашу думку, встановлення обмеженого переліку видів правової допомоги, витрати на які мають бути компенсовані, не відповідає принципу верховенства права та суперечить частині першій статті 8, частинам другій та третій статті 22, частині першій статті 59 Конституції України

 

Відповідно до статті 15 Закону України «Про Конституційний Суд України» однією з підстав для визнання правових актів неконституційними є невідповідність Конституції України.

 

На підставі викладеного вище, керуючись статтею 15 Закону України «Про Конституційний Суд України»,

 

ПРОСИМО:

 

Визнати неконституційним Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI (офіційне опублікування: Голос України, 2012, 01, 11.01.2012 № 3; Урядовий кур'єр, 2012, 01, 19.01.2012 № 10; Офіційний вісник України, 2012, № 3 (20.01.2012), ст. 71).

 

Додатки.

1.             Копія журналу «Підприємництво, господарство, право», № 6 (174), 2010, сторінки 101-104.

2.             Текст Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

3.             Витяг з Цивільного процесуального кодексу України (ст. 84).

4.             Витяг з Кодексу адміністративного судочинства України (ст. 90).

5.             Витяги із Конституції України (статті 22, 59, 129).

6.             Витяг із Закону України «Про адвокатуру» (ст. 5).

7.             Standards for Court Approval of Attorney Fee Application.

8.             Два примірники конституційного подання.