Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.10.2010 10:48

Ціна юриста

Управляющий партнер Адвокатского объединения "ГОЛОВАНЬ И ПАРТНЕРЫ"

Публікую промову, що її я проголосив на урочистому заході Асоціації правників України з нагоди Дня юриста. Слід сказати, що промова містить багато положень, про які я неодноразово говорив і писав. Але присутні рекомендували текст опублікувати, а я не бачу

Публікую промову, що її я проголосив на урочистому заході Асоціації правників України з нагоди Дня юриста.

Слід сказати, що промова містить багато положень, про які я неодноразово говорив і писав. Але присутні рекомендували текст опублікувати, а я не бачу причин опиратися. До того ж, «повторение мать учения»…

Есть профессии, есть задачи, выполнение которых, в силу их высокого назначения, как-то плохо вяжется с представлением о денежной плате. Таковы задачи адвоката, защищающего подсудимого в уголовном деле, священника, выполняющего духовные требы, врача, борющегося за жизнь пациента, воина, сражающегося за благо родины. Все эти действия стоят как бы выше материальных расчетов и плохо мирятся  и соразмеряются с денежной мздой ”, - це слова Михайла Казаринова, одного з найвідоміших російських адвокатів початку ХХ сторіччя .

Однак навіть більш відомий адвокат, сучасник Казаринова, Федір Плєвако говорив, що «с тех пор как изобретены деньги, проблема выражения благодарности перестала быть чересчур затруднительной».

Франсуа Ет’єн  Молло у своїх  «Правилах адвокатської професії у Франції»  говорив, що безкорисливість адвокатської професії вимагає, щоб адвокат задовольнявся скромним гонораром. На думку Молло, адвокат не має права усно чи письмово вимагати гонорару у клієнта, не має права брати у забезпечення гонорару векселі, не має права обумовлювати отримання в якості гонорару частини майна, що підлягає стягненню. Взагалі, забороняються всілякого роду угоди про гонорар! Молло наводить безліч інших обмежень: клієнти не повинні винагороджувати адвокатів у розмірах більших, ніж вони (клієнти) вважають за потрібне; непристойно заходити до клієнта за гонораром; навіть дати розписку за отриманий гонорар непристойно!

А от у сучасній Молло Англії XIXсторіччяна бюро адвоката ставився пісочний годинник, який не тільки визначав час, витрачений на консультацію, а й гонорар за неї.

Наведені цитати ілюструють дві крайнощі у ставленні до правничої професії. Одні наполягають на безкорисливості, інші – прибутковості звичайного бізнесу.

Істина ж, як завжди, десь посередині. Вже цитований  М.Г. Казаринов визнавав, що оплати адвокатської допомоги не уникнути, а тому  закликав віддати у цьому питанні “богу – богове, а кесарю – кесареве”.

Чому я звернувся у цей святковий день до такої прозаїчної теми?

Тому, що в Україні недооціненим є не тільки Біг Мак.

В Україні недооціненою є юридична професія. Недооціненою як у сенсі поваги і вдячності суспільства, так і суто матеріально.

І стосується це не тільки адвокатури, але й юридичної професії як такої. Хіба можемо ми сказати, що цілком задоволені тим, як оцінює (у найбільш широкому розумінні цього слова) українське суспільство українську  прокуратуру, суд?

Та повернемося до прозаїчного матеріального аспекту. Справа не в тому, скільки конкретно заробляють окремі юристи. Багато присутніх тут колег заробляють, скажемо так, більш ніж достатньо. Не маю підстав скаржитися на свої статки і я.

Справа в іншому. А саме наскільки високо оцінює нашу працю суспільство. Який гонорар адвоката, яку заробітну плату судді чи прокурора суспільство і влада вважає достойною? Скільки на думку суспільства і влади ПРИСТОЙНО платити юристу?

Пригадаємо минуле. Відповідно до статті 396 «Учрежден ія судебних ъ установленій» 1864р., на кожні три роки міністром юстиції за поданнями судових палат і рад присяжних повірених мала встановлюватися такса. Метою встановлення такси було, по-перше, визначення судових витрат, що мали стягуватися з обвинуваченого у справі на користь опонента за найм повіреного, а по-друге, для визначення розміру винагороди повіреного у випадку,  коли сторона у справі не уклала з повіреним письмової про те угоди.

Як було зазначено у пояснювальній записці «главноуправляющаго втор ы м ъ отделеніем ъ собст венной Его Императорскаго Величества канцеляріи», встановлення такси слугувало з одного боку отриманню присяжними повіреними  «приличнаго за труды возмездія», але з іншого боку  і «для охраненія тажущихся отъ излишнихъ требованій».

Таксу було встановлено у 1868р., але, що характерно, надалі вона не змінювалася до самої революції.

Якими ж сумами визначалося на той час «приличное за труды возмездіе»?

Залежно від ціни позову за ведення цивільної справи у двох інстанціях повірений мав отримувати винагороду від 10 відсотків при ціні позову від 500 до 2000 крб. При ціні позову більше 75000 крб. повірений мав отримувати 1990 крб. плюс 0,5 відсотка суми, що перевищувала 75000.

У справах, що не підлягали оцінці, розмір винагороди повіреного визначався судом відповідно до значення і важливості справи для сторін, фінансовим можливостям сторін, а також витраченому адвокатом часу і праці у розмірі від 50 до 1200 крб.

У справах з ціною позову менше 500 крб. винагорода повіреного визначалася судом у розмірі до 50 крб.

Багато це чи мало? Мировий суддя отримував 2200 крб. на рік у столицях і 1500 в усіх інших місцях. Голова окружного суду – 4500 крб., член окружного суду – 2200 крб.

Робітник дефіцитної спеціальності (наприклад, електрик) міг заробити на рік 700 крб. Середній робітник – десь 285 – 300.

У 1911р. винайняти квартиру у 4-5 кімнат з ванною та електрикою коштувало 100 крб. на місяць.

Що ж ми маємо в сучасній Україні?

Маємо  постанову уряду від 14 травня 1999 р. N 821 (з наступними змінами), якою врегульовано порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави. Оплата праці адвокатів здійснюється згідно з цим порядком за рахунок коштів державного бюджету в розмірі 2,5 відсотка мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи розгляді кримінальної справи судом.

Отже,  держава вважає достатнім, щоб адвокат який виконує обов’язки захисника за призначенням заробляв  навіть з розрахунку 8 годин роботи на день і 22 робочих днів 4,4 мінімальної заробітної плати на місяць, на сьогоднішній день 3990 грн. 80 коп.

Ще маємо урядову  постанову від 27 квітня 2006 р. N 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Відповідно до цієї постанови, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні в цивільних та адміністративних справах, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація сплачується за рахунок іншої сторони, не перевищує суми, яка обчислюється виходячи з того, що стороні виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи.

За тим же розрахунком (8 годин роботи на день і 22 робочих днів на місяць) виходить біля 70 мінімальних зарплат на місяць. На сьогодні це 907 х 70 = 63940 грн.

Хіба погано? Отже, якщо не за рахунок держави, то уряд не проти, щоб адвокат має заробляв   8 тис. доларів на місяць.

І зовсім інше ставлення уряду до адвокатів, що, скажемо так, працюють проти чиновників. Уряд вважає, що адвокати, які мають нахабство представляти в судах опонентів уряду, достойні отримувати мінімальну зарплату і не більше.

Адже відповідно до згаданої постанови, якщо компенсація в цивільних та адміністративних справах відповідно до закону сплачується за рахунок держави стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, граничний розмір не перевищує суми, що обчислюється виходячи з того, що стороні виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. Інакше як жебрацьким такий розмір відшкодування назвати важко. На думку уряду, оплата адвоката, який представляє інтереси недержавного суб’єкта у процесі проти суб’єкта владних повноважень, має бути на  рівні мінімальної заробітної платні! Більшого цинізму годі й чекати.

Наприклад, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2009р. у справі N9/329 стороні, що виграла процес проти податкової інспекції, відшкодовано витрат на правову допомогу 20 (двадцять) гривень 91 коп.! І це ще з розрахунку за 10 повних годин роботи юриста! Як кажуть: "І ні в чому собі не відмовляй!".

Отже, оцінка ціна юриста з точки зору українського уряду станом на жовтень 2010р. виглядає наступним чином.

Юрист, що представляє клієнтів у цивільних та адміністративних справах проти недержавних суб’єктів коштує 362 грн. 80 коп. на годину.

Юрист, що надає правову допомогу у кримінальних справах за призначенням коштує 22 грн. 68 коп. на годину.

Юрист, що представляє клієнтів у цивільних та адміністративних справах проти держави коштує 5 грн. 67 коп. на годину.

На мою думку встановлення урядом зазначеної вище диференціації розміру витрат на правову допомогу є несправедливим і порушує приписи статей 13 та 24 Конституції, щодо рівності громадян і суб’єктів права власності перед законом, пункту 5 статті 116 Конституції України щодо забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності.

Крім того, низька оцінка праці юриста завдає прямої шкоди правопорядку в країні. За прикладами далеко ходити не слід.

Якось мені потрапило до рук рішення одного з районних судів штату Техас, США.

Суд стягнув з відповідача заборгованість у розмірі близько 400 тис. доларів. Але куди більш цікавим для мене було те, як суд вирішив питання відшкодування витрат позивача на оплату послуг юриста.

Суд вирішив, що відповідач має відшкодувати позивачу необхідні витрати на юридичну допомогу у розмірі 13 тис. доларів. Одночасно суд встановив, що у випадку подання неуспішної апеляції до Апеляційного суду має бути відшкодовано ще 10 тис., до Верховного суду – знову 10 тис. доларів.

Очевидно, що відповідач, не впевнений у правоті своєї позиції, тричі подумає перш ніж подавати необґрунтовану апеляцію.

А у нас?

А у нас загальновідомою є поширеність практики навмисного затягування сторонами розгляду справ у судах, у тому числі внаслідок відвертого зловживання процесуальними правами. В юридичній періодиці навіть вигадали назву цьому явищу – «процесуальні диверсії». Недавні  зміни до процесуальних кодексів життя диверсантам утруднили. Але «доведення» справ до вищих судових інстанції правопорушникам як і раніше практично нічого не коштує.

Процесуальні закони України відносять витрати на правову допомогу до судових витрат, що підлягають розподілу відповідно до результатів процесу.

Такий підхід є абсолютно справедливим, адже сторона, змушена звернутися за судовим захистом своїх законних прав та інтересів, апріорі потрапляє у програшне становище. Позивач має витрачати час і кошти на підготовку і подання позову, а також власне на судовий процес. Тобто, витрати на правову допомогу у судовому процесі фактично являють собою матеріальну шкоду, що завдається стороні, позиція якої є правомірною (а це з’ясовується лише по завершенні процесу). Саме тому ці витрати підлягають справедливому відшкодуванню, що і передбачено законодавцем у процесуальних кодексах.

Однак на жаль, у реальних умовах правозастосовчої практики в Україні, значна частина витрат на правову допомогу залишається невідшкодованою у повному обсязі. Причиною такого стану речей є не тільки окремі недоліки норм чинного законодавства, але і позиція суддівського корпусу, що часом виглядає не готовим до визнання і застосування в Україні сучасних підходів стосовно надання та оплати правової допомоги, а також подальшого відшкодування вартості юридичних послуг.

Розраховуючи суму відшкодування, судді беруть до уваги тільки час участі адвоката (чи фахівця у галузі права) у судовому засіданні. Наче ніхто не витрачав час на підготовку позову, вивчення матеріалів справи, тощо. Чому українські судді чинять саме так? Адже ні законодавець ні навіть уряд таких обмежень не запровадили.

Справедливий розподіл судових витрат на оплату правової допомоги перш за все має забезпечувати повне відшкодування розумно необхідних витрат на правову допомогу сторони, на користь якої постановлено судове рішення. Але не тільки. На нашу думку, перспектива майбутнього розподілу витрат на юридичні послуги має заохочувати сторони до сприяння швидкому і справедливому судовому розгляду.

Як уже зазначалося, у випадку, якщо витрати сторони – «переможця судового процесу» на юридичні послуги не будуть компенсовані за рахунок опонента, таку перемогу сміливо можна вважати «пірровою».  Адже управнена сторона фактично залишиться постраждалою. Інша справа, що відшкодовувати слід лише розумно необхідні витрати.

Очевидно, що стосовно витрат на оплату правової допомоги, розумно необхідною слід вважати суму, яка забезпечує стороні можливість найняти фахівця належного рівня для ведення певної справи.

Звичайно, при прийнятті рішення стосовно розподілу судових витрат на правову допомогу суд має бути проінформованим про рівень цін на юридичні послуги, що склався на момент розгляду справи.

Можна з упевненістю сказати, що основним критерієм визначення розумно необхідного розміру оплати юридичних послуг слід вважати саме обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення.

І навпаки, не слід надавати надто великого значення, ціні позову, розміру позовних вимог. Адже обсяг часу і роботи юриста залежить перш за все від обсягу інформації та документів, які необхідно обробити в ході процесу, від тривалості розгляду справи, від позиції і дій опонента. Не буде перебільшенням сказати, що від ціни позову обсяг роботи юриста залежить в останню чергу. А тому в останню чергу і має враховуватися при визначенні розумності гонорару юриста.

Можна вважати доведеним, що на сьогодні конституційне право на судовий захист від протиправних дій та бездіяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб не забезпечено, оскільки громадяни та юридичні особи, на чию користь приймаються судові рішення, фактично несуть збитки, пов’язані з оплатою необхідної правової допомоги.

Для забезпечення справедливого відшкодування судових витрат на оплату правової допомоги, розмір цього відшкодування має відповідати розмірам гонорарів за надання юридичних послуг, що склалися на ринку у відповідний період.

Чинні на сьогоднішній день встановлені урядом граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу очевидно не відповідають цьому критерію, а тому мають бути якнайскоріше змінені.

Було б найбільш доцільно встановити граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу на рівні середніх погодинних ставок гонорарів адвокатських об’єднань України. Визначення середніх погодинних ставок адвокатських об’єднань України доцільно доручити Міністерству юстиції, оскільки саме це міністерство відповідно до статті 18 Закону України «Про адвокатуру» узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність.

Розмір компенсації витрат на правову допомогу в жодному разі не має залежати від того, за чий рахунок здійснюється така компенсація – держави чи недержавного суб’єкта.

При здійсненні компенсації судових витрат на правову допомогу слід перш за все піклуватися про інтереси сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, а не про інтереси правопорушника.

Зменшення судом заявленого стороною розміру оплати юридичних послуг у будь-якому разі має бути мотивованим.

Слід також звернути увагу на той безперечний факт, що дуже часто на момент прийняття судового рішення розрахунки стосовно оплати правової допомоги не є завершеними.

Саме тому законодавець надав суду право приймати додаткове рішення у справі, зокрема, у випадку, якщо не вирішено питання про судові витрати (ст.168 КАС, ст.220 ЦПК, ст.88 ГПК). І слід поширювати практику відшкодування судових витрат на правову допомогу шляхом прийняття судами додаткових рішень після надання стороною відповідних документальних підтверджень.

Висновки

Можна вважати доведеним, що для дійсно ефективної реалізації права кожного на судовий захист необхідно забезпечити повну компенсацію за рахунок опонента розумно необхідних витрат сторони, що виграла процес, на оплату правової допомоги.

Справедливий розподіл судових витрат на оплату правової допомоги має забезпечувати не тільки повне відшкодування розумно необхідних витрат на правову допомогу сторони, на користь якої постановлено судове рішення, але й заохочувати сторони до сприяння швидкому і справедливому судовому розгляду.

Стосовно витрат на оплату правової допомоги, розумно необхідною слід вважати суму, яка забезпечує можливість найняти фахівця належного рівня для ведення певної справи. Визначений угодою сторін розмір оплати юридичних послуг має вважатися розумним і обґрунтованим, якщо не доведено інше.

Чинні на сьогоднішній день встановлені урядом граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільному та адміністративному процесах є заниженими. А встановлення урядом різних розмірів компенсації залежно від того, за рахунок держави чи недержавних суб’єктів ця компенсація сплачується, є несправедливим і суперечить Конституції.

Зазначені граничні розміри мають бути якнайскоріше змінені і приведені у відповідність до погодинних ставок адвокатських об’єднань України.

Повне відшкодування судових витрат на правову допомогу у разі необхідності має забезпечуватися шляхом прийняття додаткового судового рішення.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net