Дещо про захист інформпростору

Пишу українською, зараз зрозумієте чому. Дещо роздратований тим, як деякі інтернет-видання інтерпретують інформацію про рішення Донецького окружного адмінсуду щодо незаконності певних дій Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (див. попередній запис у цьому блозі).

Ціла низка видань зв’язала новину з трансляцією російських каналів, хоча рішення суду саме цього питання не стосується.

Позивач з нашою допомогою оспорював спробу Національної ради жорстко закріпити у додатку до ліцензії перелік каналів, що їх провайдер мав би право ретранслювати. Тобто провайдер позбавлявся можливості протягом строку дії ліцензії включати до своїх програмних пакетів нові канали (не тільки російські, а й будь-які інші). Питання ж законності ретрансляції російських каналів, зокрема стосовно проблем з порушенням авторського права, у згаданому процесі не ставилися.

До речі, у більшість каналів у переліку, який Національна рада намагалася включити до ліцензії у якості додатку, були саме російськими або російськомовними.

Інша справа, що деякі дії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення справді можуть бути розцінені як спроба за допомогою таких собі хитрощів (прив’язка ліцензії до жорстокого переліку каналів) створити перепони ретрансляції в Україні певних каналів, які відповідають вимогам Європейської конвенції з транскордонного мовлення.

Я особисто за те, щоб безпеку держави у інформаційному просторі було забезпечено. Але я вкрай негативно ставлюся до надмірного захоплення юридичними трюками (див. статтю  « Неожиданные последствия юридических трюков »). Згадаймо, як ми самі поставилися до дій російського уряду щодо обмеження імпорту українських сирів, грузинських вин і мінеральних вод. Адже декларований привід – претензії санітарних служб, нікого у світі не обдурив (вибачте – не переконав).

Отже, давайте захищати свій інформпростір добросовісно і на підставі закону. А для початку припинимо спотворювати факти.