Децентралізація в дії, або ще раз про перемогу

Нещодавно взяв участь у засіданні регіональної платформи розвитку місцевого самоврядування, яка надихнула мене вкотре говорити про зміни.

Мене тішить, що саме реформа децентралізації з кожним днем набуває все більше прихильників. Варто згадати лише, як все починалось. В 2014 році ініціатива Президента України Петра Порошенка віддати повноваження на місця у багатьох викликала сумніви - особливо скептичні особи казали, що зміни будуть провальними. Проте вже сьогодні кількість таких думок – мінімальна, і в цьому я вкотре впевнився під час заходу.

І це не дивно, адже який свідомий громадянин, що бажає жити в розвинутій країні, буде виступати проти:

- збільшення бюджету;

- розширення повноважень;

- фінансової самостійності;

- можливості утримувати інфраструктуру в гідному стані (гарний приклад – перший за останні роки ремонт шкіл та дитсадків в запорізьких громадах);

…та ще безлічі переваг, які регіони отримали від реформи децентралізації.

Про збільшення бюджетів краще казати цифрами: за дев’ять місяців 2016 року надходження загального фонду місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад (ОТГ) області (з урахуванням трансфертів з державного бюджету) склали 146 мільйонів гривень, що майже у 7 раз більше порівняно з надходженням аналогічного періоду 2015 року до бюджетів місцевих рад, які увійшли до складу ОТГ. Надходження власних доходів місцевих бюджетів ОТГ зросли майже у 3 рази (на 41 мільйон гривень) порівняно з 9 місяцями 2015 року (з 22 млн до 63 млн).

Звичайно, не все так гладко. Але спотикається тільки той, хто йде вперед, тим же, хто стоїть на місці, переживати нема за що. Тож для того, аби найближчим часом піти твердою ходою, нам потрібно вирішити перелік неврегульованих питань у новостворених громадах.

По-перше, це питання складу громад, точніше населених пунктів, які з якихось причин не були долучені до ОТГ . Одна з ключових задач реформи – розширити громади. І ми вже над цим працюємо.  Наразі території, які свого часу не виявили бажання вступити до громади, не мають можливості зробити це в будь-який момент. Законопроект № 4772 передбачає створення ОТГ навіть в тому випадку, коли у населених пунктів в складі громади немає загальних кордонів. Перевибори голови громади в цій ситуації не проводитимуться, втім довибори представників нових територій в депутати є обов’язковим. А це – доволі важливо.

Свої нюанси виникли і в сфері освіти. Візьмемо ПТУ – після впровадження реформи, утримання профтехучилищ перейшло на місцевий рівень. В той же час повноваження,щодо діяльності навчальних закладів залишились в області, а право розпоряджатися будівлями взагалі залишилося на рівні державному. А тепер уявімо картину: в громаді веде діяльність ПТУ, яке спеціалізується, наприклад, на навчанні трактористів. Кожного року училище випускає по п’ятдесят трактористів, з яких в громаді залишається максимум п’ять. Інші трактористи переїздять до сусідніх громад, які потребують їх вмінь. А між тим для того, аби їх вивчити з бюджету громади виділялися неабиякі кошти на утримання цілого ПТУ. Як то кажуть, «збруя шкіри не варта». Доцільно, що згодом у мешканців громади виникне бажання позбавитися такого навантаження на кошторис і витратити звільнені кошти на інші потреби. Таким чином ПТУ можуть залишитися на грані зникнення, а навколишні громади – без спеціалістів (трактористів, поварів, слюсарів, швачок, малярів…).

Для того, щоб гідно вийти з цієї ситуації треба перш за все визначитися з повноваженнями. Логічно, щоб управлінням сфери займалася структура, яка її фінансує.

Схожа ситуація виникла і в земельній сфері. Децентралізація передбачає надання громадам права розпоряджатися землями. В той же час паралельно з цим свою діяльність продовжує вести Держгеокадастр, який вже давно зарекомендував себе як злочинна структура. Виникає питання: навіщо в системі цей посередник? Розпоряджатися землею має право той, хто на ній працює. Тому в даному випадку я бачу єдине рішення – вилучення з системи зайвої ланки. З подібною ініціативою вже виступав Володимир Гройсман, тож цілком вірогідно, що найближчим часом ситуація буде врегульована і врешті решт саме громади будуть розпоряджатися своєю землею.

Озвучивши ці проблеми я не міг не зупинитись на кадровому питанні. Новостворені громади з новими повноваженнями потребують грамотних спеціалістів у всіх сферах. Але сучасного українця перспектива працювати на держслужбі та ще й в райцентрі досі лякає. Зокрема, через відсутність гідної мотивації. Будьмо відверті: нинішні зарплати приваблюють в бюджетну сферу або запеклих ентузіастів, ладних працювати за копійки, або нечистих на руку осіб, які вже прорахували, вигідні можливості нової посади. Обидва випадки нам не підходять – з хабарниками ми боролися і будемо боротися, а ентузіазм, як правило, також має термін придатності. Тож надання фінансової незалежності не тільки громаді, але і її працівникам вважаю однією  першочергових завдань нашого уряду.

Звісно, я озвучив далеко не всі проблеми. Як і далеко не всі досягнення. Нам є над чим працювати, але і є чим пишатися. За два роки реформ нам вдалося зробити більше, ніж було зроблено за роки Незалежності. І це лише початок.