Сексуальне насильство, спричинене війною: допомога постраждалим

Про професійну допомогу постраждалим від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом

25 листопада є Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Цього ж дня розпочинається щорічна міжнародна акція «16 днів проти насильства».  Для України цей період особливо актуальний: 24 лютого 2022 року в нашій країні почалася повномасштабна війна, що є синонімом поняття “насильство”.

Згідно зі світовими дослідженнями:  

- 1 із 3 жінок у світі зазнає фізичного та/або сексуального насильства

- Війна спричиняє важке психоемоційне навантаження, змушує тривожитися за майбутнє, обмежувати та змінювати своє життя, переживати економічні складнощі. Ці виклики загострюють ризики домашнього та нендерного насильства.

- 1 із 5 жінок у світі, які є біженками або переміщеними особами, зазнають сексуального насильства.  

Повномасштабне російське вторгнення в Україну має руйнівний вплив на психічне здоров'я українців. Зросли не лише ризики, а й кількість фактів насильства, зокрема сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (СНПК). Станом на жовтень 2023 року, Офіс генерального прокурора України зафіксував 241 факт СНПК з початку повномасштабного вторгнення РФ. 

Як можна допомогти постраждалій?

Постраждалі від СНПК потребують насамперед стабілізаційної психологічної та медичної допомоги. Адже пережитий травматичний досвід несе загрозу життю через можливі ускладнення фізичного здоров’я та пригнічений психологічний стан, що часто пов'язаний із суїцидальними думками. 

«Жінки, які пережили СНПК, здебільшого звертаються по допомогу у тривожному стані, є випадки – у депресивному стані. Більшість мають скарги на відсутність сну або його погану якість, незадовільне фізичне самопочуття, роздратованість, прояви агресії, емоційну втому й вигорання», – розповідає психологиня онлайн-платформи SafeWomenHUB Інна Михальова.

Консультації з психологам допомагають постраждалим відновити сон, позбутися нічних жахів, знизити рівень тривоги та дисоціативних розладів. Це покращує якість життя та добробуту загалом.

Допомога спеціалістів допомагає постраждалим надалі самостійно стабілізувати свій психоемоційний стан, позбутися почуття провини, віднайти мотивацію, пройти повторну соціальну адаптацію.

Але на шляху отримання кваліфікованої допомоги жінки, які пережили СНПК, стикаються одразу з низкою викликів, серед яких:

- зневіра у допомозі та справедливості;

- страх розголошення інформації;

- почуття сорому;

- відсутність підтримки й допомоги; як наслідок – втрата роботи, посилення симптоматики, яка погіршує якість життя тощо. 

Так, першочерговою складовою допомоги постраждалим від СНПК є інформування про можливість отримання цієї допомоги – безпечно, конфіденційно, анонімно.

Про важливість такого інформування свідчить, наприклад,  досвід роботи онлайн-платформи SafeWomenHUB, яка надає невідкладну психологічну та соціально-правову допомогу жінкам та дівчатам з квітня 2022 року. У період з квітня 2022 по вересень 2023 року по допомогу до платформи звернулися 10 160 жінок та дівчат, це не рахуючи повторні звернення. В тому числі 96 постраждалих від СНПК.

«Зазвичай жінки, які пережили СНПК, звертаються по допомогу, але часто замовчують про пережитий досвід. Деякі наважуються про це розповісти під час проведення діагностики, деякі – на 2-4 консультації. Здебільшого ж первинні запити клієнток стосуються селфхарму, суїцидальних думок, деперсоналізації, небажання спілкуватись з людьми, тривоги, розлади сну, почуття провини, сорому, неприйняття тіла,  болю й страху», – зазначає психологиня SafeWomenHUB Олександра Семен.

Водночас фахівці платформи відзначають: порівняно з 2022 роком, на початку 2023 року кількість жінок, які говорять про пережите СНПК під час першої консультації з психологом, зросла.

Психологи проєкту називають таку тенденцію результатом широкої інформаційної кампанії щодо можливостей жінок та дівчат, які пережили СНПК, отримати підтримку та допомогу, і яку в Україні проводять партнери  та ЗМІ у питаннях протидії насильству.

«Інформування широкої аудиторії щодо можливостей отримати підтримку у випадку пережитого насильства може розірвати замкнутість, переважне мовчання та культурні бар'єри, що перешкоджають жінкам отримати ту допомогу, яка їм так потрібна», – зауважує пані Семен.

Позитивний вплив спільних зусиль, спрямованих на протидію насильству та подолання його наслідків, демонструє важливість таких кроків. Й надалі для досягнення усталеного позитивного ефекту важливим є системний підхід до допомоги постраждалим від СНПК. Зокрема він включає:

- Підтримку гуманітарних зусиль місцевих організацій, очолюваних жінками, і правозахисних організацій.

- Зміцнення лідерства жінок і дівчат, розширення їхньої участі у прийнятті рішень на всіх рівнях.

- Вилучення з інформаційного простору висловів, що пережите насильства —  це «зламане назавжди життя» та «рана на все життя».

- Посилення міжвідомчої співпраці щодо надання допомоги жінкам, які пережили СНПК.

- Регулярне підвищення кваліфікації фахівців, які працюють з випадками СНПК, або їх виявляють, а це психологи, медики, сімейні лікарі, поліція та соціальні і гуманітарні працівники.

Така робота на системному рівні допомагає просунутися у питаннях протидії та подолання наслідків СНПК наразі виключно на тих територіях, які підконтрольні Україні. На жаль, на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) випадки СНПК продовжують траплятися. Боротьба з ними та їхніми наслідками на системну рівні наразі неможлива, на тактичному – вкрай обмежена у своїх можливостях.

Жінки, які зараз перебувають на ТОТ, можуть віддалено отримувати психологічні консультації. Наприклад, фахівці платформи SafeWomenHUB консультують телефоном або в месенджерах. Проте жінки, які зараз знаходяться на ТОТ, часто замовчують факт пережитого насильства. А ті, що наважуються на відвертість, не можуть отримати комплексні послуги через те, що жодні алгоритми допомоги чи перенаправлення постраждалих на ТОТ не працюють.

Окрім цього, часто жінки на ТОТ позбавлені можливостей отримати медичну допомогу через цілу низку обставин:

- постійні обстріли й тому неможливість пересуватись територією своєї громади;

- відсутність медичних закладів або переформатування таких у шпиталі для окупантів;

- острах розповсюдження інформації й повторення випадку СНПК.

Навіть за умови отриманні медичної допомоги жінка на ТОТ часто позбавлена можливості придбати ліки через відсутність коштів, готівки, та й самих ліків.

Зменшення кількості випадків можливе лише із закінченням війни. Після цього для подолання їхніх наслідків важливою є цілеспрямована робота з постраждалими. Наприклад, балканські країни, ще впродовж 20 років після завершення конфлікту працювали з постраджалими від СНПК.

Громадянське суспільство, державні установи та міжнародні партнери продовжують консолідувати зусилля для досягнення системного ефекту протидії СНПК та боротьби з його наслідками. Це уже сьогодні допомагає постраждалим пережити травматичний досвід і повернутися до життя, правосуддю – домогтися справедливості. Разом це стане ґрунтом для більш ефективної допомоги постраждалим від СНПК на деокупованих у майбутньому територіях.