Танці з бубнами довкола Суспільного

Закон про суспільне мовлення Верховна Рада України прийняла ще у квітні 2014 року. Минув майже рік, але незалежного мовника у нас досі немає.

Врешті, чому суспільне таке важливе? Дефініція проста: суспільне мовлення – це мовлення в інтересах суспільства. Тоді коли приватні канали мовлять в інтересах своїх власників, а державні – виконують замовлення влади, стейкхолдером суспільного є усе населення України.  Іншими словами, суспільний мовник є незалежним, і ніхто не може впливати на його редакційну політику. Незалежність засобу масової інформації особливо цінна у країнах перехідної демократії, де свобода слова залишається чи не єдиним способом змінити систему та перейти на нові правила гри.

Здавалося б, у боротьбі за суспільне в Україні найважливіше  було –  прийняти закон, за який медійники боролися більше десяти років. Адже владі було невигідно відмовлятися від такого потужного рупора як, наприклад,  Перший Національний. Саме тому ухвалення закону про «роздержавлення» телебачення і радіомовлення та створення каналу, який мовитиме в інтересах суспільства, видавалося фінішною прямою у багаторічній боротьбі. Та боротьба не закінчилася, і сьогодні ми знову прийдемо під стіни парламенту, цього разу вимагаючи від депутатів підтримати законопроект 1357.

1357 – це кілька важливих норм, що допоможуть завершити процес трансформації державних мовників у Національну суспільну телерадіокомпанію України. Так, положення законопроекту стосуються організаційно-правової форми НСТУ, порядку формування Наглядової Ради та містять гарантії від втручань у редакційну політику, а також норми щодо управління майном НСТУ.  Передбачається, що мовника буде створено у формі публічного акціонерного товариства, а приватизація майна компанії забороняється. З-поміж іншого, визначаються вимоги до членів Наглядової ради НСТУ, та закріплюється положення про те, що представників громадянського суспільства у наглядовому органі буде більше, ніж від органів влади. А ще до переліку компаній, на базі яких формуватимуть суспільне, додали регіональні телерадіокомпанії, на які не поширював свою дію прийнятий парламентом закон. Усі ці норми є тим інструментом, який допоможе завершити процес формування в Україні суспільного мовлення.

Особливість України, на відміну від інших європейських країн, де успішно функціонує суспільне, у тому, що ми не створюємо його «з нуля», а реорганізуємо існуючі державні телерадіокомпанії. Законопроект 1357 пропонує чіткі відповіді на питання, яким чином така реорганізація має відбутися.

Звісно, 1357 не є порятунком від усіх підводних каменів, що виникають на шляху реформування державного мовлення у суспільне. З іншого боку, це спроба завершити процес, початий Україною ще у 1997 році, коли вона взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи створити незалежне мовлення в інтересах громадян. Сьогодні народні депутати складатимуть ще один іспит на вірність своїм передвиборним обіцянкам. Складуть чи ні – залежить від них самих.