В Афінах вже громлять мерію. А чи можлива така перспектива в Україні?

Греція поступово затягує Європу в прірву безладу та хаосу. Багатотисячні мирні маніфестації греків все частіше переростають у сутички з поліцією. Наслідки невтішні: сотні затриманих та постраждалих, спалені авто, офіси, магазини. Та найнебезпечнішими є спроби штурму адміністративних будівель. Зокрема, в ніч на понеділок 13 лютого здійснено спробу захвату афінської мерії.

Причини такої ситуації дуже прості – простодушність та недоладність самих греків, що полінувались, а може, не наполягли, щоб еліти сіли за стіл переговорів та домовились про систему управління в державі, про бодай приблизну стратегію розвитку. Певно, керувались принципом «тося зробит».  Відразу зауважу, що українці від нащадків славної Еллади далеко не втекли, а за деякими параметрами можуть дати і фору. Нас ж цікавлять самі  передумови захоплення адміністративних будівель у Греції.

Пригадую, як кілька років тому в одній передачі львівського телебачення, присвяченій кризі, ведучий на завершення запитав, що потрібно робити. Я висловив припущення, що якщо не припинити продукування адміністративно-бюрократичного апарату і не припинити безглузді соціальні обіцянки, то варто подбати про можливість посилення охорони львівської ОДА, обласної, міської ради, бо може скластись така ситуація, коли населення, доведене до відчаю, братиме штурмом ці установи.

Що спонукало до таких роздумів? Власне, все та ж економіко-політична ситуація у південній частині Балканського півострова. Вже тоді вона була досить складною.

У Греції після 1974 року, часу повалення диктатури «чорних полковників», фактично встановилась двопартійна система. З одного краю це партія «Пасок» - лівоцентристи, з іншого – «Нова Демократія» – правоцентристи. Після повернення до «демократії» активно насаджувалась націоналізація, різко почала зростати кількість чиновників, значна частина ВВП держави стала регулюватись в ручному режимі, до того ж левова частка потрапляла до потрібних людей. У підсумку отримали, що 80% економіки – це державний сектор з дуже потужним соціальним захистом. А хіба могло бути інакше?

Кожна з двох партій, а це, фактично, родинні клани (дідо, тато, вуйко, племінники, внуки), щоб перемогти на виборах нарощувала бюрократію, обіцяючи лише одне – підвищення соціальних стандартів.  Роздули держапарат та допідвищувались до того, що держборг у 2011 році опинився  на рівні 150 % від ВВП. ВВП країни на кінець 2011 року становило 220,8 млрд дол. США, а борг – 365,6 млрд дол. США. Хоч історії відомі подібні випадки і нічого. До прикладу, в Росії держборг у 1998 році становив 146,4 % від внутрішнього валового продукту. Щоправда, у греків, на відміну від РФ, відсутні вуглеводні та «Газпром».

Міфи історії про те, що в проблемах Греції винуваті заможні країни ЄС Німеччина чи Франція це теж нісенітниця. Звичайно, німці чинять хитро, запозичуючи на стороні під 1,5 % річних та водночас даючи грекам під 3,5. То що вдієш, соррі, Сократе, бізнес є бізнес і нічого особистого.

Розбудова вкрай дорогої спортивної інфраструктури до Олімпіади-2004 та орієнтація на туристичний бізнес вкінець підкосили економіку країни. Рівень безробіття у Греції сягнув межі 20 % (більше лише в Іспанії – 22,9%) і без того є надзвичайно критичним, та ще й має тенденції до зростання. Особливо на тлі останніх вимог ЄС та МВФ.

Європейські та міжнародні інституції вимагають від греків, не багато ні мало, знизити держборг до 2020 року до 120% від ВВП, ще додатково скоротити держвитрати в 2012 році на 500 млн євро, скоротити мінімальну заробітну плату в приватному секторі на 20 %, пенсії – на 15 %. Реально це означає банкрутство країни, можливо, навіть громадянську війну і як наслідок  – окупацію тими ж таки німцями. І таке вже колись було – це про окупацію.

Україна майже з точністю повторює шлях Греції. Олігархічно-партійні клани, обіцянки на кожних виборах про краще завтра, вибіркове використання законодавства, бюрократично-чиновницький зріс в рази, постійно «дзюраві» та «планово» дефіцитні державний і місцеві бюджети.

Львів, зокрема, нічим загалом не відрізняється від всієї України. Лише за кількома винятками. Тотальна орієнтація на туризм як панацея від усіх бід, повна руйнація системоутворюючих підприємств, неспроможність відродити виробничу кооперацію тощо. В підсумку: розбудова дорогої спортивної інфраструктури (окупність львівського стадіону межує з арифметичною безмежністю), стратегічна орієнтація практично лише на туризм, відсутність промислових точок зростання.

Щось нагадує?