Про оскарження дій слідчого

Про можливість судового захисту прав на стадії слідства

       В останні роки набули неабиякуактуальність питання оскарження дій слідчого на стадії досудового слідства,особливо по так званих «фактових» справах. І суть проблеми полягає унаступному.

     Згідно ст.234 КПК України, діїслідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судомпершої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті,якщо інше не передбачено цим Кодексом.Таким чином,діючі норми КПК прямо не передбачають можливості оскарження дій (бездіяльності)слідчого на стадії досудового слідства. Разом з тим по справах, де невстановлено особу, що вчинила злочин, строки досудового слідства фактичнообмежені тільки строками давності по відповідній статті КК Украіни, тобто можливістьвідновлення порушених прав громадян та організацій є примарною. Найпоширені зловживанняслідчих органів - це насамперед вилучення при обшуках  документів та коштів у непричетних до справиосіб, накладення арештів на їх майно, затягування строків слідства та невжиттязаходів по розшуку злочинців, що завдає шкоди потерпілим.

     До останнього часу Верховний Суд Українине висловлював ніяких правових позицій щодо цієї проблеми.  У судовій практиці траплялись поодиноківипадки розгляду скарг на дії слідчого у порядку адміністративного судочинства,але згодом ВАСУ та ВССУ у своєму спільному листі від 12.03.2011 р.№334\8\13-11, 11.03.2011 р. №259\0\4-11 зазначили,  що до справ адміністративної юрисдикції процедураоскарження дій слідчого або прокурора не належить. Слід зауважити, що подібні посиланняу листах ВАСУ траплялись і раніше, але при цьому були відсутні прямі вказівки,за якою ж саме судовою процедурою слід оскаржувати дії слідчого. Таким чином,склалася сітуація, коли таке оскарження виявилось неможливим ні за правиламиадміністративного, ні кримінального судочинства.  Але це суперечить нормам ст.55  Конституції України щодо права на оскарження всуді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, посадових і службових осіб. У багатьох  випадках, коли закінчення досудового слідствафактично відкладається на невизначений термін, це одночасно унеможливлюєоскарження  дій (бездіяльності) слідчогона стадії судового розгляду. На неприпустимість такої сітуації вказано Європейським судом зправ людини у п.65 рішення від 30.03.2004 р. по справі  «Меріт проти України»(заява N 66561/01), де зазначено: «Таким чином, оскількивище було запропоновано, що заявник повинен був використати засіб, передбаченийстаттею 234  КПК, Суд зазначає, що цейзасіб міг бути використаний з 29.06.2001 лише у випадку попереднього засіданнясуду чи у випадку слухання справи щодо суті. Суд приходить до висновку, що цейзасіб не відповідає вимогам статті 35 параграфа 1 з питань доступності,оскільки було запропоновано, що скарги на тривалість розслідування можутьподаватись лише після закінчення самого розслідування, і не було надано жодноїможливості оскарження таких дій в процесі розслідування».Згідно діючого законодавства, рішення  Європейського суду зправ людини повинні застосовуватись в Україні при вирішенні судовихсправ. 

      З огляду на вищезазначене можна дійтивисновку, що судове оскарження будь-якої бездіяльності слідчого (прокурора)можливе також і на стадії досудового слідства. Але до поточної дати будь-якихсудових рішень з цього приводу, за даними державного реєстру,  не існувало (за винятком оскарження бездіяльностіщодо виконання вимог ст.97 КПК України).

     Та нарешті - крига скресла!

     Постановою Жовтневого районного судум.Луганська №4-1825\11 від 23 лютого 2012 р. була залишена безрозгляду моя скаргу на бездіяльність посадових осіб органу дізнання тапрокуратури, стосовно досудового слідства по кримінальній справі, по якій явизнаний потерпілим. В обгрунтування відмови розглядати скаргу суддя пославсяна те, що чинним КПК Украиїни не передбачено можливості такого оскарження.

     Апеляційний суд Луганської області ухвалоювід 19 квітня 2012 р. по справі №10-216 зазначену постанову скасував,направивши справу на новий судовий розгляд.

     Незважаючи на деяку непослідовність у змістіцього документа, окремі частини тексту ухвали заслуговують на увагу. Зокрема,суд зазначає про таке: «Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011від 14.12.2011 року Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендаціях від 28 червня1985 року R (85) 11 стосовио положень потерпілого в рамках кримінального праваі кримінального процесу приписує державам - членам приділяти більше увагипотребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу, а в Рекомендацияхвід 12 травня 2004 року Rес (2004) 6 щодо вдосконалення засобівправового захистузазначає,що права та свободи, гарантовані Конвенцією,  мають захищатися передусім на національномурівні.Відповіднодо вищезазначеного рішення Конституційного Суду України недосконалістьінституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною дляоскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади.Системний аналіз положень КПК України, зокрема тих, які визначають йогозавдання та унормовують порядок оскарження рішень чи дій суб'скта владних кримінально-процесуальнихповноважень, дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду нетільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльносгі». Таким чином, апеляційний суд фактично визнав можливість оскарження будь-якогорішення, дії або бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури настадії досудового слідства. 

     Як це відомо, зокрема, професійнимюристам, формально у нас відсутнє прецедентне право, але загалом суди утримуютьсявід винесення рішень (особливо потенційно резонансних), які б суперечили позиціївищестоящого суду. І тому я сподіваюсь, що ця сітуація не буде виключенням іззагальної традиції, і що у найближчий час наші громадяни нарешті зможуть оскаржуватиу суді часом непрофесійні, інколи недолугі, а частіше всього  –  явнокорупційні дії наших правоохоронців. Щодо перспектив такого оскарження уконкретних випадках – це в же інше питання. Але краще мати навіть мінімальнуможливість захистити свої права та інтереси, чим не мати іі взагалі.