Перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами

Перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами на підставі встановленої Конституційним Судом України неконституційності закону

20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамах справи № 815/5049/17, адміністративне провадження № К/990/18326/23 (ЄДРСРУ № 113604867) досліджував питання щодо перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами на підставі встановленої Конституційним Судом України  неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

У постановах від 27 серпня 2021 року у справі № 910/15151/17 та від 5 жовтня 2021 року № 910/6790/18 Верховний Суд у Касаційному господарському суді, аналізуючи приписи пункту 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, з- поміж іншого, зазначив, що наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання КСУ неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові якщо рішення суду ще не виконане. Разом з тим, колегія суддів вказала, що принцип правової визначеності, який невід`ємно притаманний принципу верховенства права, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема у п. 58 рішення у справі «Маркс проти Бельгії», заява №6833/74), дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як рішення прецедентного або загального характеру, яке формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. При цьому, як визнає ЄСПЛ, публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі.

Суд у цій справі також вказав, що застереження стосовно можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

За судовим рішенням, яке не потребує виконання, такий стан і наслідки, передбачені судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання, зокрема, судових рішень. Наслідки, передбачені судовим рішенням, яке потребує виконання, остаточно настають після виконання цього судового рішення. Саме з виконанням судового рішення реально поновлюються права особи, яка зверталась з відповідним позовом до суду, і яка за наслідками виконання цього судового рішення отримує визначеність у правовому статусі, на який може покладатись, реалізуючи свої права та обов`язки.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток нормою пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України встановлено для випадків, коли рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.

Крім того, в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2023 року у справі № 591/4399/19, яка стосується перегляду за виключними обставинами, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України, судового рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, за заявою особи, за конституційною скаргою якої КСУ визнав неконституційною норму закону, Суд, серед іншого, зазначив, що «застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину. Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

Таким чином судовим рішенням, за яким вирішено спір та яке не потребує виконання, встановлено стан правової визначеності у відносинах між сторонами, і такий стан та наслідки, передбачені таким судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили.

За вказаних обставин, враховуючи те, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо його фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 293 ЦПК України суперечитиме принципу res judicata».

Варто також вказати, що питання перегляду судового рішення за виключними обставинами у зв`язку з встановлення КСУ неконституційності закону, застосованого судом при вирішенні справи, за заявою особи, за конституційною скаргою якої КСУ визнав неконституційною норму закону було також предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 07 липня 2023 року у справі № 818/1793/18. У цій справі об`єднана палата Касаційного адміністративного суду з огляду на раніше висловлену й послідовно дотриману правову позицію щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами, зокрема й у тих ситуаціях, коли заявником є особа, за конституційною скаргою якої КСУ встановив неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, зазначила про відсутність обґрунтованих підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами, у разі якщо цим судовим рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене у сукупності, Верховний суд доходить висновку, що при вирішенні питання можливості здійснення перегляду судового рішення за виключними обставинами, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, перш за все необхідно брати до уваги те, чи виконане вказане судове рішення та чи підлягає воно виконанню взагалі.

Натомість, визначення суб`єкта подання конституційної скарги за якою КСУ встановив неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, навіть у разі коли такий суб`єкт є також і заявником у цій справі, значення для вирішення питання можливості здійснення перегляду судового рішення за виключними обставинами, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, не має.

Визнана КСУ неконституційною норма закону, відповідно до вищенаведених приписів, втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні КСУ). Вказане свідчить про те, що  рішення КСУ мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу влад, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб`єктів, на користь яких винесено рішення у справі.

Аналогічні підходи стосовно часових меж чинності положень нормативно-правового акта визначені у частині другій статті 265 КАС України, відповідно до якої нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що були та/або є учасниками відмовних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності. Законом не передбачено жодних винятків для осіб, які зверталися до суду загальної юрисдикції або КСУ з відповідними позовами або конституційними скаргами.

Так, Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18 зазначив, що наявність рішення КСУ не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню.

Верховним Судом вже розглядалися заяви про перегляд справи за виключними обставинами за подібних правовідносин, зокрема у справах № 808/1628/18, № 140/2217/19.

Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 дійшла висновку, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави.

В ухвалі від 21 грудня 2022 року Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами (на підставі Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)2022) постанови КАС ВС у справі № 140/2217/19, якою відмовлено в задоволенні позову, було зроблено висновок, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

ВИСНОВОК: Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, встановленої остаточним судовим рішенням у справі (10 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18430/18, адміністративне провадження № К/990/30047/22 (ЄДРСРУ № 110772314).